Реферат
на тему:
Загальний огляд країн Центральної Європи
Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив,
розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від
Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні.
Це території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії,
Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії,
Албанії. А також – території молодих незалежних країн, колишніх
європейських республік СРСР – Литви, Латвії та Естонії, Білорусі,
України та Молдови (мал. 65).
Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом,
характеристиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають
тісно сплетену сув’язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури
господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну
соціально-економічну єдність – Центральноєвропейський регіон.
Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували
нову політичну карту цієї частини Європи.
У результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та
Естонія стали незалежними державами. Припинили існування Рада
Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського
Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у
Центральній Європі за часів соціалізму.
Після розпаду СРСР виникло нове політичне утворення – Співдружність
Незалежних Держав (СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД.
Україна бере активну участь у двосторонніх економічних відносинах,
утримуючись від участі в наддержавних політичних та військово-політичних
органах країн СНД.
З карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка
проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз’єднання двох
німецьких держав – ФРН та НДР в єдину німецьку державу.
На території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові
суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка.
Замість Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася
в результаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав:
Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна Республіка
Югославія (СРЮ), що об’єднує Сербію та Чорногорію. З них тільки Словенія
є унітарною країною решта мають у своїх межах автономні утворення: в
Хорватії – Республіка Сербська Країна, в Македонії – Албанська Автономна
Ілірізька Республіка. На території Боснії і Герцеговини – Сербська
Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська держава Герцеговина, що
тяжіє до Хорватії, а також Республіка Герцеговина, населена здебільшого
мусульманами.
Перебіг політико-географічних процесів привів до виникнення
інтеграційного угруповання держав Центральної Європи –
Центральноєвропейської Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні
соціалістичні країни Європи (крім Югославії), інші країни Європи
(Австрія, Італія) та нові незалежні держави – Україна, Молдова. Таким
чином у Центральній Європі виникають нові чинники інтеграції, але вже на
іншій основі.
У 90-ті роки найактивніше інтегрувалися в Центральну Європу країни
Балтії (Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються
в межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами
Східної Європи, Північної та Центральної Азії.
Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як
вигідне, що характеризується:
а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З
одного боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною
мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому
ринку, з другого – країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для
Центральної Європи традиційними економічними партнерами;
б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати
широкі контакти із зовнішнім світом;
в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх
напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі,
трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має
Дунайська водна система;
г) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному
невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До
того ж
кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними
характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.
Природно-ресурсний потенціал країн регіону дуже різний.
Мінерально-сировинна база представлена паливно-енергетичними ресурсами,
рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів
найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим
способом. На кам’яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії.
Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також
Угорщину та Сербію), а також в Албанії та Хорватії.
Паливних ресурсів більше в північній частині регіону, рудних – на
півдні. Запаси залізної руди незначні: більше їх у країнах Балканського
півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в
Словаччині, Угорщині, Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами
кольорових металів: мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні,
так і на півночі. Найбільше мідних руд – у Польщі, бокситів – в
Угорщині.
З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та
природної сірки (Польща).
Різні грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості
земельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва.
Населення Центральної Європи становить майже чверть населення усієї
Європи. Країни регіону відмінні за основними характеристиками населення,
але мають і деякі спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут
значною мірою зумовлені наслідками Другої світової війни, що вплинуло на
кількість населення. По-друге, перебудова економіки на індустріальну
основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов’язаних з цим змін у
відтворенні населення, характері його розселення.
У цілому для країн Центральної Європи (крім Албанії) характерний перший
тип відтворення населення. Після повоєнного значного приросту з 70-х
років XX ст. намітилася тенденція до падіння темпів зростання населення.
Це пояснюється насамперед соціально-економічними причинами: поширенням
міського способу життя та відповідної суспільної орієнтації,
міграційними процесами, широким залученням жінок до суспільного
виробництва тощо. В результаті змінилася статево-вікова структура майже
всіх країн регіону в бік збільшення частки старших вікових груп, Що
свідчить про загальноєвропейський процес «старіння» населення.
У регіоні відбувся значний перерозподіл міського і сільського населення.
Кількість міського населення постійно зростає і нині в усіх країнах
регіону (крім Албанії) становить понад 50 %.
Центральна Європа – дуже добре освоєна і заселена територія. Розселення
характеризуються нерівномірністю, значними відмінностями між країнами.
Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина,
Словаччина, СРЮ, найменшу – країни Балтії.
Кількість міст майже в усіх країнах регіону зростає. Яскравим прикладом
концентрації населення у великому місті є Будапешт в Угорщині (мал. 66).
Тут зосереджено майже 40 % міського населення країни, тоді як у цілому
густота міських поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі
розвиваються такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька,
Верхньосілезька, Софійська, Белградська.
У зоні впливу міських агломерацій спостерігається і найвища концентрація
сільського населення. Високу густоту сільського населення має Албанія та
Македонія.
Населення країн регіону зайняте переважно в промисловості (40-50 %), у
сільському господарстві (20-50 %) та у невиробничій сфері (15-20 %),
роль якої постійно зростає. Водночас для більшості країн регіону
зайнятість населення стає однією з гострих соціальних проблем. У
середньому рівень безробіття в країнах регіону становить 5-15 % і
коливається залежно від інтенсивності впроваджуваних реформ.
Етнічний склад населення Центральної Європи порівняно не дуже строкатий.
Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей: а) індоєвропейської,
до якої входить слов’янська (поляки, чехи, словаки – західні слов’яни,
болгари, серби, хор вати, словенці та інші народи колишньої Югославії –
південні слов’яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни) та
албанська (албанці) групи народів; б) уральської у складі угро-фінської
групи (угорці, естонці).
У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на
сучасному етапі переважають процеси утворення однонаціональних держав.
Загострюються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків виникають
через конфесійні відмінності.
Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні,
соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об’єктивно
пов’язані спільністю історичної долі, умовами формування сучасної
економіки і мають достатні умови для інтеграції в загальноєвропейський і
світовий простір.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
