Реферат на тему:
“Показники економічного рівня країн, типи країн.
Типовий план порівняльної економіко-географічної характеристики двох
країн”1. Показники, що визначають рівень економічного розвитку країн
світу. Типи країн світу
Рівень економічного розвитку країни визначають за обсягом валового
національного продукту (ВНП) або обсягом і структурою валового
внутрішнього продукту (ВВП), за подушним ВВП, структурою зайнятості
населення, енерго— і електроспоживанням, обсягом експорту.
ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах
країни. ВНП — сумарна вартість товарів і послуг, вироблених
національними суб’єктами (підприємствами, організаціями, приватними
особами) за рік, незалежно від їх територіального розташування. Розрив
між показниками подушного ВВП (між його верхнім і нижнім рівнями)
складає 47 разів.
Рівень економічного розвитку країни в цілому дуже точно відображає
структура зайнятості населення. Цей рівень, як правило, є прямо
пропорціомальним до частки населення, зайнятого в сфері послуг, і
обернено пропорціональним до частки населення, зайнятого в сільському
господарстві. В економічно високорозвинених країнах відбувається
постійне зменшення частки зайнятих у промисловості, у країнах, що
розвиваються, — навпаки.
Виходячи з критеріїв, що характеризують економіку, соціальний розвиток
(рівень урбанізації, письменність, середня, вища освіта), виділяють
п’ять типів країн.
1. Економічно розвинені країни — 23 країни, де мешкає 15% населення
світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни
мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10
іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн — наявність
високорозвиненого господарства, а якому об’єднуються діяльність держави
і потужних груп національного і транснаціонального капіталу. Особливе
місце посідають головні країни, так звана «велика сімка» — СІЛА, Японія,
ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада. На них припадає майже
половина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн
характерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх
корпорації контролюють основну частину світового господарства. До інших
країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи:
Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове
розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.
2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався
сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має
скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не
остаточно сформовану структуру господарства. Серед них виділяють
Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової
індустріалізації — Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику,
Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси
перебудови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції
американського і японського капіталу, впровадження передових технологій.
3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки — молоді незалежні
держави — колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та
ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина
та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни
займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу,
їх частка у ВНП світу — 3,5% . Тут сформувався індустріальний тип
економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на
індустріалізацію, створення державних підприємств, продукція яких часто
була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок.
Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них
економіка знаходиться в кризовій ситуації.
4. Країни, що розвиваються — 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки
та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх
частка у ВНП світу — 20 %. Історико-географічні особливості розвитку, а
також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність,
аграрно-сировинний характер господарства тощо), які їм доводиться
розв’язувати, об’єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн
позначилося колоніальне минуле. Виділяють багато підтипів таких країн.
Основні з них: країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія,
Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни — експортери нафти з високими
прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш
розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком
продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури,
промисловість відсутня.
5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська
Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В’єтнам,
Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де мешкає 25% населення
світу, їхня частка у світовому ВНП — 2,5%. Хоча ринкові відносини дедалі
більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються
командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький
рівень соціально-економічного розвитку.
2. Типовий план порівняльної економіко-географічної
характеристики двох держав
Типовий план включає аналіз і порівняння держав за такими параметрами:
географічне положення, природні умови і ресурси, населення і трудові
ресурси, спеціалізація промисловості, спеціалізація сільського
господарства, транспорт і міжнародні зв’язки, регіональні відмінності,
головні проблеми розвитку.
Географічне положення — це розміщення держави стосовно поверхні Землі, а
також стосовно інших держав, із якими вона взаємодіє. Географічне
положення надає уявлення про природні і соціально-економічні-умови та
про їх особливості їх в різних районах країни.
Порівняння країн за природними умовами і ресурсами передбачає
зіставлення їх територій, мінерально-сировинних баз, водних, земельних і
кліматичних ресурсів.
Населення і трудові ресурси оцінюють за демографічними показниками
(народжуваність, смертність, тривалість життя, приріст населення,
статево віковий склад, механічний рух); національним і релігійний
складом, соціальною, освітньою і фаховою структурою, якістю робочої
сили.
Спеціалізацію промисловості і сільського господарства порівнюють,
розглядаючи галузеву і територіальну структури.
Порівняння транспортних систем проводять на основі вивчення їх структури
(залізничної, автомобільної, водної, повітряної, трубопровідної,
гужової), транспортної мережі, транспортної забезпеченості.
Міжнародні зв’язки двох держав зіставляють на основі аналізу експорту й
імпорту, економічних, науково-технічних, торгових, культурних та інших
відносин.
Головні проблеми розвитку держав визначають на підставі вивчення стадії
економічного розвитку (аграрна, індустріальна, постіндустріальна),
забезпеченості ресурсами, стану демографічних проблем, рівня
економічного та соціального розвитку
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
