.

Японія. Економіко-географічна характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 9465
Скачать документ

Реферат

Японія

Економіко-географічна характеристика країни.

Площа – 372 тис. км2.

Населення ~ 125 млн чоловік.

Столиця – Токіо.

Японія – економічно найрозвинутіша країна Азії. Наявність значного
економічного потенціалу, високі темпи економічного зростання, вигідне
геополітичне положення в північно-західній частині Тихого океану дають
підставу вважати цю країну одним із найважливіших центрів світового
господарства. Японія має потужну промисловість з найновішими
технологіями, значні валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції в
системі міжнародних економічних відносин. У другій половині XX ст. вона
пройшла період небаченого в її історії економічного піднесення і
вступила в етап постіндустріального розвитку. Країна розташована на
невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Це морська
країна, для якої Тихий океан – найбільш універсальна та зручна дорога у
всі кінці світу.

Японія – конституційна монархія. Сучасний державний устрій визначається
конституцією 1947 року, основні положення якої відкривають широкі
можливості демократії в країні. В адміністративному відношенні Японія
поділяється на 43 префектури (кен), три столичних округи – Токіо
(столиця Японії), Осака та Кіото (стародавня столиця країни) і
губернаторство Хоккайдо.

Природно-ресурсний потенціал. Острови Японського архіпелагу,
геологічною основою яких є підводні гірські хребти, простягаються дугами
вздовж східного узбережжя Азії. Основна дуга складається з чотирьох
островів: Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо. Територія островів
знаходиться в активному сейсмічному районі, де насті землетруси. 3/4
території островів займають гори та місцевості з дуже пересіченим
рельєфом. На островах – понад 200 вулканів, серед них – 40 діючих, в
тому числі і Фудзі, що є символом країни. Господарська діяльність
зосереджена на порівняно невеликих за площами рівнинах, серед яких
значні на о.Хонсю – Канто (на ній розташована столична агломерація),
Кінкі (розміщуються Осака, Кіото), Нобі (розташована агломерація Нагоя),
Етіго; на о.Кюсю – Тікуго (міста, Фукуока і Кітакюсю); на Хоккайдо –
Ісікарі.

У надрах Японських островів трапляються хімічні елементи майже всієї
таблиці Менделєєва, але родовищ промислового значення вкрай мало.
Достатньо для внутрішніх потреб видобувається тільки вапняків і сірки,
дуже мало – вугілля, свинцево-цинкової і мідної руди, золота.

Вся територія країни перебуває в зоні активної діяльності мусонів.
Літній мусон супроводжується опадами на східних схилах гір, а зимовий
несе холодні повітряні маси з Сибіру і спричиняє сильні снігопади на
Хоккайдо і на узбережжі Японського моря. Навесні і восени в Японію
приходять тропічні циклони. Весною вони приносять теплі дощі, а з серпня
по жовтень – тропічні урагани (тайфуни). Дощі живлять численні річки, що
мають значний енергетичний потенціал, воду їх використовують для
зрошення.

Японія – зелена країна, її гори на півдні вкриті субтропічними, в
центральній частині – мішаними, на півночі – хвойними лісами. Проте
більшість лісів країни – штучні насадження, а ландшафти дуже змінені
діяльністю людини (мол. 105).

Населення. Територія Японських островів – одна з найбільш густо
заселених у світі. Переважна більшість населення країни розміщується на
вузьких смугах прибережних рівнин. Системи розселення в зонах Токіо –
Йокогама, Осака – Кобе – Кіото, Нагоя, північної частини Кюсю (Кітакюсю
– Фу-куока) являють собою великі багатомільйонні агломерації (мал. 106).
Вздовж головної транспортної осі країни, що з’єднує ці агломерації,
виникло одне із найпотужніших у світі зосереджень промисловості та інших
видів економічної діяльності, за яким закріпилася назва «Тихоокеанський
промисловий пояс Японії». У східній частині цього поясу від Токіо –
Йокогама до Осака – Кобе склався другий у світі а кількістю населення
мегалополіс -Токайдо (понад 65 млн чоловік).

Мал. Токіо – столиця і найбільше місто Японії

Господарство. Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких
нестача природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і
культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу
та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем розвитку
науки і техніки. Держава і підприємці проводять активну діяльність на
світовому ринку. І Економіка Японії після Другої світової війни пройшла
два етапи розвитку. В ІО-60-ті роки склалися чи не найсприятливіші умови
розвитку за всю історію Японії. Інтенсивно використовувалася
висококваліфікована і водночас ще дешева робоча сила, активно
впроваджувалися найновіші досягнення світового науково-технічного
прогресу, відбулися реорганізація капіталу, аграрні реформи на селі.
Скористалась Японія і заощадженням на воєнних витратах, що вивільнили
додаткові кошти, сприятливою кон’юнктурою на світових ринках дешевої
сировини.

У 70-80-ті роки сприятливі чинники попередніх десятиліть вичерпали себе.
Тільки кваліфікована робоча сила (але тепер уже одна з найдорожчих у
світі) як і раніше відіграє важливу роль. Японія від практики залучення
іноземних технологій перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових
досліджень.

Нині країна має трудові ресурси з високим рівнем професійної підготовки,
культури праці та професійної мобільності. Рівень продуктивності праці –
один з найвищих у світі. Господарство має сучасну технічну оснащеність,
використовує сучасне Устаткування і сучасні технології виробництва.
Проблема нестачі місцевих Природних ресурсів розв’язується шляхом
впровадження енерго – та ресурсозберігаючих технологій у поєднанні з
гнучкою політикою на зарубіжних ринках сировини. Як основні внутрішні
ресурси розвитку використовуються ті можливості, які надає
науково-технічний прогрес. Зовнішні ресурси розвитку утворюються за
рахунок реалізації на світових ринках високоякісної і
конкурентоспроможної продукції наукоємних галузей господарства,
науково-технічної інформації та експорту капіталу. Промисловість.
Становим хребтом японської промисловості стали потужні корпорації, які
входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі,
Сумітомо, Міцуї, Дайіті тощо. Основні виробництва зосереджені в руках
окремих великих концернів. Але водночас важливу роль відіграє діяльність
і численних малих та середніх підприємств.

Японська промисловість активно пов’язана зі світовими ринками. З одного
боку, для її потреб довозиться 79 % необхідного вугілля, 99 % нафти, 98
% залізної руди, 70 % лісу, 100 % фосфатів, бокситів, бавовни, вовни
тощо. З другого боку, на експорт іде половина вироблених автомобілів,
майже 90 % годинників, 95 % відеомагнітофонів, 75 % копіювальних машин,
понад 50 % телевізорів та калькуляторів, понад 40 % верстатів тощо.

В Японії висока територіальна концентрація виробництва. В межах
«Тихоокеанського промислового поясу”, територія якого становить тільки
1/4 частину площі країни, виробляється 4/5 промислової продукції Японії.
Зона мегалополісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо – Йокогама),
Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукоємних
виробництв.

Важливою рисою географії важкої промисловості стало формування великих
міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об’єкти виникли по
сусідству з трьома головними агломераціями. Наприклад, в агломерації
Кейхін – це комбінати в Йокогама, Кавасакі, Гоі, Касіма; в Хансін –
комбінати в Хіробата, Сакаї, Анегасакі; біля Нагої – комбінати в
Йоккаіті. Ланцюжок комбінатів виник на узбережжі Внутрішнього Японського
моря: Мідзусіма, Івакуні, Токуяма, Оіта тощо.

Японія – лідер світової чорної металургії (98 млн тонн сталі в 1994
році). Тут діють майже два десятки металургійних заводії? повного циклу,
найбільші – у Кавасакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю. В
хімічній промисловості основу галузі становлять 16 нафтохімічних
комплекси?; найбільші – у Касіма, Гоі, Йоккаіті, Мідзусіма, Сакаї. За
розмірами енергоспоживання, Японія четверта в світі (понад 500 млн тонн
у вугільному еквіваленті), хоч на 90 % залежить від імпорту
енергоносіїв, у тому числі нафти імпортується 240 млн тонн, вугілля
довозиться понад 110 млн тонн.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить
понад 10 %. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції
галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази
Японії, адже за межі Японії вивозиться 1/4 продукції машинобудування.
Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування
(І/З продукції галузі), де половину продукції дає радіоелектроніка;
транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає
автомобілебудування (10,5 млн автомобілів у 1994 році) та
суднобудування; загальне машинобудування з великими фірмами, що
виробляють промислове устаткування і верстати.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу
розглядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як
основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці.
Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної
концентрації. Так, на агломерацію Токіо – Йокогама припадає 60 %
наукових розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології.
Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним
напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є
створення системи технополісів – науково-промислових зон, оснащених
сучасною інфраструкту рою і науково-дослідними підприємствами. Створене
перше «наукове місто» – Цукуба, створюється ще 19.

В агропромисловому комплексі Японії зайнято майже 1/4 економічно
активного населення, з них тільки 5,8 % – у сільському, лісовому
господарстві та рибальстві АПК країни забезпечує близько 56 % потреб у
продовольстві (від рослинництва та тваринництва), але якщо до цього
додати продукцію морських промислів (а морепродукти – винятково важливий
компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення
країни продовольством можна оцінити в 70 %.

Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. В 1994 році
оброблялось 5,1 млн гектарів, на яких працювало 3,7 млн чоловік,
зайнятих в сільському господарстві. Середні розміри фермерського
господарства – трохи більше одного гектара. За останні десятиліття
відбулася серйозна перебудова виробничої структури агробізнесу.
Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння (країна дає 15 млн тонн
рису), плодоовочівництво, тваринництво (виробляється 3,5 млн тонн
м’яса). Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за рахунок
імпорту. Довозиться 9/10 пшениці (близько 5,8 млн тонн), вся кукурудза
(20 млн тонн), 92 % бобів і сої (5 млн тонн), 80 % цукру, близько 1/3
жирів та 1/5 м’яса.

В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної
спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської
спеціалізації (м’ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія
мегалополісу Токайдо від долини Канто до долини Кінкі. Інші
спеціалізовані зони – «рисовий пояс» Японії – на північному сході та
узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується
на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний
район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів.
Південні зони субтропічного землеробства склалися на тихоокеанських
узбережжях Сікоку і Кюсю. Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи
як у внутрішніх, так і міжнародних перевезеннях. Практично всі внутрішні
перевезення забезпечуються трьома видами транспорту: автомобільним,
залізничним та морським каботажним; зовнішні вантажні – винятково
морським, а пасажирські – повітряним.

Особливість формування та використання транспортної мережі на Японських
островах – труднощі в її будівництві: дорого коштує земля, потрібно
будувати велику кількість тунелів (довжина окремих перевищує 10 км),
мостів, у тому числі багатокілометрових мостів між островами, підводних
тунелів (найбільший між Хон-сю і Хоккайдо – 53 км) та ін. Але незважаючи
на труднощі, мережа залізниць з швидкостями руху 200-250 км/год та
швидкісних шосейних доріг поступово зв’язала всі основні економічні
центри країни.

На зовнішні перевезення морського транспорту припадає понад 0,5 млрд
тонн вантажів (імпорт – 9/10). Найбільші порти: в затоці Ісе – Кобе,
Осака та Сакаї; в Токійській затоці – Йокогама, Тіба, Кавасакі, Токіо;
інші важливі – Нагоя, Сімідзу, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі тощо.

Зовнішньоекономічні зв’язки. На Японію припадає понад 6 % імпорту та
понад 9 % експорту, 15 % прямих зарубіжних інвестицій світу.
Найважливішою

тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори
переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну
діяльність.

Країна в основному довозить сировину, напівфабрикати, деякі види
хімікатів та промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить
промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала
від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним
постачальником наукових розробок, особливо в галузях електроніки,
автомобіле – і суднобудування, хімії, матеріалознавства, біотехнологій
тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно
займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в
економічно розвинутих країнах.

Територіальні відмінності. В економіці Японії надзвичайно розвинуті
внутрішні господарські зв’язки: основні виробничі потужності країни
розташовані досить компактно, а їх взаємозв’язки забезпечуються
розвинутою мережею комунікацій. Разом з тим, в країні спостерігаються
значні відмінності в територіальній структурі господарства (мал. 108).

Ядрами територіальної структури господарства є сталі регіональні
територіально-господарські системи, що сформувалися на базі провідних
групових систем розселення: Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма,
Саппоро, Сендай. Токіо й Осака виконують економічні та політичні функції
в масштабах держави. Сфери впливу інших центрів здебільшого збігаються з
межами своїх економічних районів.

У країні склалася така схема районування. У центральній частині о. Хонсю
знаходяться Столичний район (рівнина Канто та прилеглі гірські райони),
Кінкі (ядро – агломерація Осака-Кобе-Кіото), Токай (найбільший центр
Нагоя) та Хокуріку (узбережжя Японського моря). На південному заході –
Тюгоку (південний захід о. Хонсю), Сікоку та Кюсю. На північному сході –
Тохоку (північний схід о. Хонсю) та Хоккайдо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020