БАРВІНОК МАЛИЙ —Vinca minor L.
Російська назва — барвинок малий
Трав’яниста вічнозелена рослина, оспівана народом у численних ліричних
піснях. Стебла повзкі, розгалужені. Листки супротивні, еліптичні,
шкірясті, голі. Квітки двостатеві, правильні, поодинокі, на довгих
квітконіжках, віночок синій або темно-блакитний. Росте барвінок малий у
листяних лісах, переважно в грабових, схильний утворювати суцільні
зарості на чималій території. Цвіте у травні. Поширений у багатьох
областях України (Полтавській, Київській, Чернігівській, Закарпатській,
Тернопільській та ін.), у помірній смузі СРСР.
Сировина. Заготовляють траву барвінку малого, зібрану під час цвітіння
рослини або на початку літа. Сушать її в добре провітрюваних
приміщеннях, але не на сонці. Зберігають окремо від іншої сировини,
оскільки барвінок малий отруйний.
Хімічний склад. Трава барвінку малого містить понад 20 алкалоїдів
(вінкамін, ізовінкамін, вінкамінорпін та ін.). У ній знайдено дубильні
речовини, урсолову та аскорбінову кислоти, рутин, каротин.
Застосування. Препарати барвінку малого знаходять у науковій медицині
дедалі ширше застосування. Фармацевтична промисловість Угорської
Республіки випускає препарат девінкан, який виявляє гіпотензивну і
судинорозширювальну дію, дає невеликий седативний ефект. Девінкан діє
головним чином на судини мозку, поліпшуючи їх кровопостачання.
Призначають девінкан переважно при церебральній формі гіпертонічної
хвороби та при гіпертонічних кризах. Застосовують його всередину та
внутрішньо м’язово. Всередину призначають по 0,005—0,01 г; спочатку 2—3
рази на добу, а згодом, при необхідності,— 3-4 рази. Курс лікування —
4—5 тижнів.
Внутрішньо м’язові ін’єкції проводять лише в умовах стаціонару: спочатку
по 1 мл 0,5 % розчину 1 раз на добу, потім по 1—2 мл 2 рази на добу. В
Народній Республіці Болгарії випускається препарат вінкапан у таблетках
по 0,01 г. Застосовують його при гіпертонічній хворобі, спазмах судин
мозку, нейрогенній тахікардії.
У народній медицині траву барвінку малого використовують як в’яжучий,
легкий проносний та кровоспинний засіб. Нею припиняють маткові та носові
кровотечі. Відваром трави барвінку малого полощуть рот при
кровоточивості ясен та зубному болю, хворобах горла. Його вживають
всередину при бронхітах, запаленні тонкої і товстої кишок.
Для лікування гіпертонічної хвороби беруть 1 чайну ложку подрібнених
листків, варять в 1 склянці води протягом 20 хв., настоюють 10 хв. і
вживають по 1 столовій ложці 4—5 разів на добу за 30 хв. до їди.
Здавна настій барвінку малого застосовують при нейрогенній імпотенції.
Беруть 20 г трави барвінку з квітками (краще свіжої рослини), варять
протягом 30 хв. на малому вогні у 250 мл 40 % спирту, настоюють 10 хв.,
вживають по 8 крапель на ложці води ранком та надвечір протягом 4 діб.
Потім роблять перерву 2 дні і знову повторюють курс лікування протягом
7—10 днів.
Для промивання гнійних ран, зрошення виразок, дерматитів, мікробних
уражень шкіри, екзем, що супроводяться значним свербежем, готують такий
розчин. Беруть 1 столову ложку трави барвінку малого на 1 склянку води,
кип’ятять на малому вогні 30 хв., фільтрують. Розчин застосовують
теплим.
Для боротьби з кровотечею (шлунковою, кишковою, матковою) 1 столову
ложку трави барвінку малого та 1 столову ложку кореня родовика
лікарського варять в 500 мл води протягом 15 хв., потім додають 1
столову ложку кореня алтеї і настоюють 4 год. П’ють по 100 мл 4 рази на
добу (холодним) за ЗО хв до їди.
ГОРОБИНА ЗВИЧАЙНА – Sorbus aucuparia L.
Російська назва — рябина обыкновенная
Дерево або кущ, які іноді досягають висоти до 15 м. Молоді гілки
сірувато-червоні, опушені. Бруньки великі, пухнасті. Листки чергові,
опушені, непарнопірчасті, які складаються з 9—15 ланцетних або
довгастих, зубчастих по краю листочків. Квітки блідо-жовті, білясті,
численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття. Пелюсток у квітці 5,
тичинок багато, маточка — 1. Плід — кулястий, яскраво-червоний або
світло-жовтий. Цвіте рослина в травні, плоди достигають у кінці
серпня-вересні.
Поширена горобина звичайна по всій території Україна, окрім степових
районів. Культивується в парках, вздовж алей, вулиць як приваблива
декоративна рослина, особливо під час достигання плодів.
Сировина. З лікувальною метою використовують квітки і плоди горобини
звичайної. Квітки збирають на початку цвітіння рослини, плоди — у
вересні — на початку жовтня. Добре висушені квітки і плоди зберігають
окремо. Плоди треба збирати повністю достиглими, оскільки недостиглі
плоди, в яких виявлено парасорбінову кислоту, токсично діють на слизові
оболонки травного каналу та епітелій ниркових канальців.
Хімічний склад. Плоди горобини звичайної містять сорбіт (до 6,7 %),
яблучну, цитринову та янтарну кислоти (2,5 %), дубильні речовини (0,5
%), пектини (0,5 %), смолисті речовини, каротин (до 56 мг/100 г),
біофлавоноїди, аскорбінову кислоту (до 250 мг/100 г), мінеральні солі,
ензими.
Застосування. Квітки горобини звичайної застосовують як сечогінний і
проносний засіб, а також як протизапальний засіб при катарі верхніх
дихальних шляхів, ангіні (для полоскання горла). Беруть 1 столову ложку
квіток, заливають 1 склянкою окропу і настоюють 10 хв. П’ють по 50 мл 3
рази протягом доби за 30 хв. до їди.
Ширше застосовування квітки горобини звичайної знайшли в суміші рослин.
Готують суміш квіток горобини звичайної, трави материнки звичайної,
чебрецю звичайного, листків берези бородавчастої, трави вересу
звичайного, квіток і листків алтеї лікарської у співвідношенні
2:2:2:1:2:2. Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 2 склянками
окропу, настоюють 4 год. П’ють по 50—100 мл 3 рази на добу за ЗО хв до
їди при пієлонефриті, циститі, уретриті, неспецифічних захворюваннях
дихальних шляхів.
Плоди горобини звичайної застосовують при цукровому діабеті,
нирковокам’яній хворобі, гепатиті і гепатохолециститі, атонії кишечника
в похилому віці, геморої, дизентерії, ревматизмі, жовчнокам’яній
хворобі. Поєднують їх з плодами шипшини коричної, коренем цикорію
дикого, травою вересу звичайного, коренем кульбаби лікарської,
верхівками цмину піскового, приймочками кукурудзи, травою меліси
лікарської, плодами глоду колючого у співвідношенні 2:2:2:3:2:2:2:3,
Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 1 л води, кип’ятять на малому
вогні 10 хв., настоюють 4 год. П’ють по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв.
до їди. Цей відвар дуже корисний при лікуванні гіпертонічної хвороби,
загального атеросклерозу, розладів кровообігу, після перенесених
виснажливих інфекційних хвороб, при грипі, вірусному гепатиті, подагрі.
Навесні і глибокої осені корисно вживати відвар суміші плодів горобини
звичайної і плодів шипшини коричної як профілактичний полівітамінний
засіб. Беруть по 1 столовій ложці плодів, подрібнюють їх, заливають 1
склянкою води, варять на малому вогні 10 хв., настоюють 1 год. П’ють по
50 мл 4 рази протягом доби за 30 хв. до їди.
ЛЮБИСТОК ЛІКАРСЬКИЙ —Levisticum officinalls Koch.
Російська назва — любисток лекарственншй
Рослина дуже популярна в народі, її культивують на присадибних ділянках,
у квітниках. Стебло кругле, трубчасте, високе, вгорі — гіллясте. Квітки
дрібні, жовті, зібрані в круглі щитки. Корені пахучі. Вся рослина має
своєрідний запах.
Сировина. Для медичного використання заготовляють корені рослини, їх
викопують восени, очищають, миють холодною водою,, подрібнюють і добре
висушують. Зберігають у щільній тарі.
Хімічний склад. У рослині знайдено велику кількість дубильних речовин,
смолисті сполуки, кумарин, летку олію (до 1 %), органічні кислоти,
естери валеріанової та оцтової кислот.
Застосування. Препарати любистку лікарського здавна застосовуються в
народній медицині як сечогінний, знеболюючий та відхаркувальний засіб.
Треба, однак, пам’ятати, що у великих дозах препарати любистку можуть
подразнювати нирковий епітелій. При пієлонефриті та гострому
гломерулонефриті препарати любистку вживати не рекомендується. Ми
застосовуємо насіння любистку для лікування гастриту зі зниженою
кислотністю шлункового соку. Беремо 1 столову ложку подрібненого
насіння, 1 столову ложку кореня алтеї лікарської, І столову ложку
листків подорожника великого, 1 чайну ложку золототисячника звичайного,
заливаємо 2 склянками окропу і настоюємо всю ніч. Рекомендуємо пити по 1
столовій ложці 3 рази на добу за 30 хв. до їди.
Для поліпшення росту волосся ми готуємо таку суміш рослин. Беремо по 1
столовій ложці подрібнених коренів любистку лікарського та бруньок
тополі чорної і кип’ятимо 10 хв. у 2 склянках води. Потім додаємо 2
столові ложки, материнки звичайної і підбілу. звичайного… Настоюємо 10
хв. Цією рідиною (обов’язково теплою) миють голову З рази на тиждень
протягом місяця. ……
СОСНА ЛІСОВА— Pinus silvestris L.
Російська назва — сосна лесная
Високе розгалужене дерево з конусоподібною або пірамідальною кроною.
Кора червонувато-бура, луската. Молоді пагони зеленуваті, з ростом
стають жовтувато-сірими. Глиця (хвоя) зверху випукла, темно-зелена,
знизу — жолобчаста, тримається на рослині від 3 до б років. Поширена
сосна лісова по всій території СРСР, окрім степової частини півдня і
Середньої Азії.
Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки сосни лісової. їх
збирають ранньої весни, коли на них ще не почали розходитися верхівкові
лусочки. Сировину сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях,
розстилаючи тонким шаром. Зберігають висушені бруньки в щільній
паперовій тарі. Сировина офіцинальна.
Хімічний склад. У бруньках знайдено летку олію (близько 0,36 %),
дубильні речовини, смолу, пініпікрин, фітонциди. В глиці виявлено
дубильні речовини (близько 5 %), каротин, летку олію (близько 1,3 %),
смолу (7—12 %). Живиця містить летку олію (близько 35%), смоляні
кислоти, фітонциди.
Застосування. Препарати сосни звичайної використовують у науковій та
народній медицині насамперед як відхаркувальні, потогінні, сечогінні та
дезинфікуючі засоби.
З живиці шляхом її перегонки а водяною парою добувають скипи* дар —
прозору рідину зі специфічним запахом. Скипидар застосовують зовнішньо в
мазях і лініментах як подразний і відволікальний засіб при невралгії,
ревматизмі, міозиті. Іноді його використовують (обережно) для інгаляцій
при затяжному бронхіті. Скипидар — токсична речовина. При хворобах нирок
і печінки вживання його з лікувальною метою протипоказане.
Використовують також сосновий дьоготь як дезинфікуючий та інсектицидний
засіб, а також для лікування екзем, лишаїв, корости.
При лікуванні запальних процесів у верхніх дихальних шляхах, як
дезинфікуючий і сечогінний засіб дуже ефективний відвар соснових
бруньок. Беруть 1 чайну ложку подрібненої сировини, заливають 1 склянкою
води, кип’ятять на малому вогні 10 хв. П’ють по 50 мл 4 рази протягом
доби.
У разі лікування нирковокам’яної хвороби, подагри, хронічного циститу
соснові бруньки краще поєднувати з вересом звичайним, материнкою
звичайною, цмином пісковим та коренями цикорію дикого у співвідношенні
1:2:2:2:3. Беруть 2 столові ложки суміші на 3 склянки води, кип’ятять на
малому вогні 10 хв. П’ють по 100 мл 4 рази протягом доби за ЗО хв до
їди.
КРОПИВА ДВОДОМНА — Urtica dioica L.
Російська назва — крапива двудомная
Поширений і всіма знаний бур’ян. Рослина багаторічна. Стебло,
волокнисте, пряме, чотиригранне, високе. Іноді досягає 1,5 м заввишки.
Листки яйцеподібно-ланцетні, супротивні, довгочерешкові. Квітки
жовтувато-зелені, утворюють колосоподібні суцвіття.
Рослина значно поширена як бур’ян на пустирях, під тинами, на узбіччях
шляхів. Росте по всій території СРСР, окрім Крайньої Півночі.
Сировина. З лікувальною метою збирають листки рослини в літні місяці,
корені — пізно восени. Корені очищають від землі, миють у холодній воді,
подрібнюють і добре висушують у теплих приміщеннях. Зберігають у
картонній тарі.
Хімічний склад.. Листки кропиви дводомної .містять аскорбінову кислоту
(близько 0,6 мг/100 г), каротин (близько 50 мг/100 г), каротиноїди,
вітаміни групи В і філохінон. У листках кропиви знайдено дубильні
речовини (понад 2 %), залізо, фітонциди, ацетилхолін, гістамін,
органічні кислоти.
Застосування. Препарати кропиви дводомної знайшли .застосування в
науковій та народній медицині як сечогінний, кровоспинний і в’яжучий
засіб, а також як стимулятор секреторної діяльності шлунка при зниженій
та нульовій кислотності шлункового соку. Нами вже не раз
підтверджувалась висока ефективність застосування коренів кропиви для
зупинки маткових, шлункових та кишкових кровотеч (див. оцис препаратів
калини).
Препарати кропиви дводомної рекомендують для лікування гепатиту,
гепатохолециститу, панкреатиту та діабету (див. опис препаратів звіробою
звичайного).
При запальних процесах у нирках, нирковокам’яній хворобі ми застосовуємо
суміш листків кропиви дводомної, трави вересу звичайного, верхівок цмину
піскового, трави споришу звичайного, трави меліси лікарської, приймочок
кукурудзи звичайної, квіткових верхівок лаванди вузьколистої у
співвідношенні 2:2:3:3:2:2:2. Беремо 4 столові ложки суміші, заливаємо 2
склянками окропу, кип’ятимо 1 хв., настоюємо 10 хв. Хворі п’ють по 100
мл 3 рази протягом доби за 30 хв. до їди.
При анацидному і гіпоацидному гастриті добрі наслідки дає вживання соку
листків кропиви дводомної. Зривають свіжі листки, промивають їх
струменем води, подрібнюють і витискують з них сік. Вживають по 1 чайній
(столовій) ложці 3 рази протягом доби за 30 хв. до їди. Свіжим соком
можна користуватися з середини квітня по жовтень. Вживають сік 3—4 тижні
підряд, потім роблять перерву 5— 7 діб і знову курс повторюють. Для
зимових місяців сік кропиви консервують 40 % спиртом у співвідношенні 1
: 1 і приймають по 40 крапель 3 рази на добу за ЗО хв до їди. Курс
лікування такий, як і свіжим соком.
КОЗЛЯТНИК ЛІКАРСЬКИЙ —Galega officinalis L.
Російські назви — галега лекарственная, козлятник аптечний
Багаторічна трав’яниста рослина. Має багато гіллястих стебел заввишки 90
см. Листки великі, завдовжки близько 20 см, непарнопірчасті. Квітки
голубі або світло-фіолетові, зібрані в густі волоті. Плоди —
багатонасінні боби. Цвіте рослина довго — з червня до середини вересня.
Росте на вологих берегах, луках; біля стариць.
Сировина. Для медичного використання заготовляють траву козлятника під
час цвітіння рослини (зрізують на кілька сантиметрів від землі), а також
насіння при повному його достиганні. Рослина поширена на Україні, в
Краснодарському краї.
Хімічний склад. У рослині та насінні знайдено сапоніни, гіркоти,
алкалоїд галегін, флавоноїди.
Застосування. Траву та насіння рослини застосовують з метою зниження
рівня цукру в крові, як сечогінний засіб та для поліпшення лактації у
породіль. При цукровому діабеті беруть 1 столову ложку трави та насіння
на 1 склянку води, кип’ятять 10 хв. і настоюють 30 хв., Уживають по 50
мл 4—5 разів на добу протягом 1—1,5 міс.
Краще використовувати козлятник лікарський у суміші з коренями цикорію
дикого, верхівками цмину піскового, травою вересу звичайного, коренями
синюхи блакитної, листками і квітками меліси лікарської
у співвідношенні 2:3:2:3:2:3. Беруть 3 столові ложки суміші, заливають 2
склянками води, кип’ятять на малому вогні 10 хв. і настоюють 2 год.
Вживають по 2 столові ложки відвару 5 разів на добу за 30 хв. до їди.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
