Тема: Мікроеволюція. Фактори еволюції.
Видоутворення. Природний добір. Макроеволюція, її напрямки.
Мета: – сформувати в учнів поняття про мікроеволюцію, вид,
критерії виду, популяції,
адаптацію, макроеволюцію, дивергенцію;
– ознайомити з елементарними факторами еволюції;
– охарактеризувати форми боротьби за існування як фактори
еволюції видів у природі;
– з’ясувати творчу роль природного добору; показати природний
добір як головну рушійну силу еволюції;
– пояснити виникнення пристосувань;
– розкрити відносний характер пристосованості як результат
природного добору.
Обладнання: гербарій рослин, таблиці – “Форми боротьби за
існування”, “Природний добір”.
Тип уроку:_________________
Структура уроку
І. Вивчення нового матеріалу.
1. Вид – основна паксономічна одиниця.
2. Сучасні критерії виду.
3. Популяція – одиниця виду та еволюції.
4. Елементарні фактори мікроеволюції.
5. Способи видоутворення.
6. Природний добір, його суть і форми.
7. Боротьби за існування та її форми.
8. Макроеволюція і її фактори.
9. Докази макроеволюції.
10. Шляхи реалізації еволюції.
ІІ. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Що таке макроеволюція?
2. Назвіть критерії виду.
3. Що таке популяція?
4. Які є способи видоутворення?
5. Які елементарні фактори еволюції?
6. Заповнити таблицю.
ІІІ. Домашнє завдання: вивч. ст.
Конспект.
Таблиця.
Порівняння штучного і природного добору.
Штучний Природний
Схожість Діє три фактори: мінливість,
Від їх спільної дії утворюють-
породи і сорти
спадковість, добір.
-ся:
види
Відмінність Зберігає лише корисні для людини ознаки.
Людина добирає за видимими ознаками.
Діє на користь людини.
Відбувається з часів первісної людини. Зберігає будь-які життєво важливі
ознаки.
Добирає за помітними і непомітними ознаками.
Діє на користь організму, популяції, виду.
Відбувається протягом геологічних епох; в ряді випадків його дія
виявляється за короткий час.
Мікроеволюція
1. Визначення “виду”.
Вид – це сукупність особин, що займають певну територію (ареал), здатні
схрещуватись між собою і давати плідне потомство.
2. Структура виду.
Вид підвищ популяція.
Популяція – сукупність особин одного виду, які мешкають на одній
території і вільно схрещуються між собою, але так чи інакше ізольовані
від особин інших популяцій того самого виду.
Підвид – сукупність подібних між собою популяцій, які відрізняються від
інших популяцій того самого виду однією або кількома станами ознак.
Наприклад: вид “тигр” має сім підвидів.
Вид “білий гриб” – 20 підвидів.
3. Погляди К.Ліннея, Ж.-Б.Ламарка, Ч.Дарвіна на “вид”.
К.Лінней: “Вид реально існує в природі і не змінюється з часом”.
Ж.-Б.Ламарк: “Видів немає. Вони – плід уявлення; але історичний розвиток
є”.
Ч.Дарвін: “Види реально існують, відносно постійні і є результатом
історичного розвитку. Види змінюються внаслідок еволюції”.
4. Біологічна концепція виду (розроблена на основі синтетичної гіпотези
еволюції).
Вид – це сукупність популяцій особин, подібних між собою за будовою,
функціями, місцем у біогеоценозі, що населяють певну частину біосфери
(ареал), вільно схрещуються між собою в природі, дають плідне потомство
і не схрещуються з іншими видами.
5. Критерії виду – це мірило для визначення виду.
а) морфологічний – подібність зовнішньої і внутрішньої будови;
б) генетичний – характерний набір хромосом за кількістю, формою,
розміром;
в) фізіологічний – подібність процесів життєдіяльності організмів виду
(здатність до парування і народження плідного потомства або
репродукційна ізоляція);
г) біохімічний – хімічний склад клітин, тканин (білки, нуклеїнові
кислоти);
д) екологічний – існування виду при певній сукупності факторів
зовнішнього середовища;
е) географічний – певний ареал, що його займає вид у природі.
6. Мікроеволюція – один з видів еволюційного процесу за синтетичною
гіпотезою еволюції.
Мікроеволюція – це сукупність еволюційних процесів, які відбуваються в
популяціях одного виду.
На зміни у популяціях впливають:
а) хвилі життя – це коливання чисельності особин у популяції;
б) ізоляція – неможливість схрещування між особинами одного виду;
Ізоляція є: географічна (річка, гори, ліс);
екологічна – коли в середині популяції виникають раси
(форм з різними вимогами до умов довкілля в межах ареалу);
в) дрейф генів – перерозподіл генів і зміна їх частоти зустріваності
внаслідок випадкових схрещувань.
При малій чисельності особин у популяції зростає можливість при
схрещуванні переходу рецесивних генів у гомозиготний стан, що веде до
загибелі особин з рецесивними генами і до зміни генофонду популяції.
Природний добір
Природний добір – це переважаюче виживання і розмноження
найпристосованіших до умов існування організмів певного виду.
Пиродний добір – процес внаслідок якого виживають і лишають після себе
потомство особини з корисними в даних умовах спадковими змінами.
Природний добір буває:
а) рушійний – дія відбору спрямована в певний бік.
Це приводить до змини фенотипу.
Наприклад: у різних тварин, що ведуть риючий спосіб життя (вовчок,
жук-гнойовик, кріт) виникають копальні кінцівки.
Відбуваються при змінах довкілля.
б) стабілізуючий – підтримує сталість певного фенотипу, що відповідає
навколишньому середовищу.
Відбувається у постійних умовах довкілля.
Природний добір є рушійною силою еволюції бо сприяє пристосуванню
організмів до умов середовища.
Наслідок дії природного добору – виникнення пристосувань (адаптації).
Природний добір приводить до утворення нових популяцій, а потім
підвидів, видів.
Видоутворення
Видоутворення – це один з видів еволюційного процесу за синтетичною
гіпотезою еволюційної теорії.
Видоутворення – це еволюційний процес виникнення нових видів, внаслідок
мікроеволюції за певної ізоляції чи стостосуванні до нових умов
довкілля.
Воно має необоротний характер на відміну від мікроеволюції.
Видоутворення відбувається:
а) дивергенцією – коли з вихідної форми утворюється два чи більше нових
видів;
б) перетворенням виду-попередника на новий вид у процесі його
історичного розвитку завдяки адаптаціям до змін довкілля.
Видоутворення за допомогою дивергенції є наслідком ізоляції.
Тому відповідно до типів ізоляції розрізняють типи видоутворення:
а) географічне – коли внаслідок географічної ізоляції популяції
дивергують в різні види;
Наприклад: бобер євразійський і американський (Берінгова протока
роз’єднала материки);
б) екологічне – при появі екологічної ізоляції;
Коли групи популяцій потрапляють у різні екологічні умови в межах
ареалу;
в) поліплоїдне – у рослин внаслідок кратного збільшення кількості
хромосом;
г) схрещуванням особин споріднених видів: коли гібридні нащадки
схрещуються між собою і утворюють нові плідні покоління.
Макроеволюція
1. Макроеволюція і її фактори.
Макреоволюція – це еволюційні процеси, що приводять до виникнення
надвидових таксонів (одиниць): родів, родин і аж до царств.
В природі реально існують лише види. Надвидові категорії ввела людина на
підставі ступеня споріднених видів.
Тому: окремих механізмів макроеволюції не існує.
Різноманітність видів виникає внаслідок пристосувань їхніх предків до
різних умов довкілля.
Це явище називається адаптивною радіацією, що вібувається у формі
дивергенції – явище розходження ознак у нащадків як наслідок
пристосувань особин предкового виду до різних умов довкілля.
2. Напрямки макроеволюції:
а) біологічний прогрес – збільшення чисельності популяцій, розширення
ареалу, утворенння нових підвидів і видів в межах певної групи;
Наприклад: комахи, молюски, птахи, ссавці, покритонасінні.
б) біологічний регрес – зниження пристосованості, чисельності,
скорочення ареалу, вимирання певної групи.
Наприклад: із хоботних лишились лише два види: африканський та
індійський слон.
Ці поняття не мають реального відображення в природі, а є узагальнюючими
термінами, які показують ступінь видової різноманітності певної групи в
певний геологічний час.
3. Докази макроеволюції:
а) порівняльно-аналітичні:
1) аналогічні органи – подібни за будовою органи видів різного
походження, що виконують однакові функції;
2) гомологічні органи – однакові за будовою органи різних видів, що
мають спільне походження (корінь та його видозміни; передні кінцівки –
нога, крило, рука у хребетних тощо);
3) рудименти – недорозвинені чи спрощені органи у видів порівняно з
предками (очі у крота, апендикс та хвостові хребці у людини);
4) атавізми – поява в окремих представників виду рис, властивих предкам
(поява хвоста, волосся по всьому тілу, додаткові молочні залози).
б) палеонтологічні – викопні рештки живих істот; відбитки,
окам’янілості;
в) ембріологічні – біогенетичний закон:
“Онтогенез є коротке повторення філогенезу” (Ф.Мюллер і Е.Геккель).
4. Шляхи реалізації еволюції.
а) ароморфози – зміни, що підвищують організацію організмів; стрибки в
розвитку;
Через них виникають класи, типи (поява щелеп у хребетних; квітки у
покритонасінних).
б) ідіоадаптації – зміни, які не підвищують рівень організації, а
пристосовують вид до даних умов життя;
Наприклад: різні ротові органи комах, різна будова квіток
покритонасінних.
в) загальна дегенерація – зміни, які пов’язані із спрощенням
організації, але вони сприяють кращій пристосованості. Ці спрощення
приводять до біологічного прогресу виду;
Наприклад: а) у вірусів (як паразитів) втрата клітинної структури;
б) у стіжкових червів втрата травної системи.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter