Лікарські рослини
та їх застосування
(Синюха блакитна,
Шавлія лікарська,
Собача кропива)
Синюха блакитна — Polemonium coeruleum L.
Багаторічна трав’яниста рослина з коротким товстим кореневищем, від
якого відходять численні довгі сірувато-жовтого кольору тонкі корені.
Стебло пряме, негалузисте. Листки великі, чергові, непарнопірчасті,
нижні на довгих, а верхні на коротких черешках, з 15-~27 листочками.
Квітки сині або синьо-лілові, великі, зібрані в китицевидне суцвіття.
Плід — куляста багатонасінна коробочка.
Цвіте в червні-липні, плоди достигають у серпні-вересні. Росте на
вологих місцях, на узліссях, луках, у долинах річок і балок, по берегах
річок, на лісових галявинах, серед чагарників.
Збирають і заготовляють у Сибіру.
Для виготовлення ліків використовують корені синюхи. Збирають їх у
серпні-вересні — в період в’янення надземних частин рослини.
Корені викопують із землі, коротко обрізують всі надземні частини і
швидко обмивають холодною водою. Товсті кореневища розрізують вздовж.
Сушать на вільному повітрі або в приміщенні, що добре провітрюється.
Запах синюхи дуже слабкий. На смак вона гіркувата.
Корені синюхи містять тритерпенові сапоніни (до 30%), смоли (1,25%),
органічні кислоти, ефірну і жирну олію, крохмаль.
У народній медицині синюху використовують разом з валеріановим коренем
як заспокійливий і протисудорожний засіб при епілепсії і безсонні.
В 30-х роках М. М. Варлаков після експериментальних досліджень
запропонував застосовувати настій і відвар синюхи замість імпортної
сенеги як відхаркувальне. Клінічні спостереження підтвердили цінність
препаратів синюхи, і тепер їх широко використовують при бронхіті і
туберкульозі. Іншими дослідниками (В. В. Ніколаев, 1914; Г. А. Цофіна та
ін., 1966) встановлено заспокійливу дію препаратів рослини. Витяжки з
коренів синюхи у 8—10 разів активніші, ніж валеріани. .Препарати синюхи
призначають у випадку різних психічних і нервових хвороб. Дуже ефективні
настої суміші синюхи з сухоцвітом багновим при виразковій хворобі
шлунка.
Шавлія лікарська — Salvia officinalis L.
Багаторічна напівкущова рослина заввишки до 70 см. Стебла сіро-зелені,
галузисті, внизу дерев’янисті, вкриті тонкою сірою або бурою корою,
чотиригранні, густо опушені. Листки численні, супротивні, довгасті,
зморшкуваті, зверху темно-зелені, повстисті,, знизу сіруваті, з
короткими волосками, дрібносітчастими прожилками. Квітки великі, на
коротких квітконіжках, по 3—8 у кільці, зібрані в суцвіття. Віночок
двогубий, фіолетово-синій. Запах, особливо при розтиранні пальцями,
сильний, ароматний (мал. 140), смак пряний.
Цвіте в червні-липні.
Рослину культивують у садах, на городах, квітниках і т. д. Походить із
Середземномор’я.
Райони поширення в культурі — Україна, зокрема Крим, Молдавія, Кавказ і
Краснодарський край.
Для виготовлення ліків використовують листя шавлії.
Листя збирають 2 рази за літо: перший раз — на початку цвітіння, другий
— у вересні. Листки зривають вручну безпосередньо з рослини. Під час
першого збирання знімають нижні листки, а восени все листя.
Сушать на вільному повітрі, розіклавши тонким пухким шаром.
У листках шавлії є велика кількість дубильних речовин, а також до 2,5%
ефірної олії, до складу якої входить 15% цинеолу, туйон і різні терпени.
Основна дія шавлії пояснюється наявністю в ній дубильних речовин, що
спричинюють в’яжучий, кровоспинний і протизапальний ефект, та ефірної
олії, що викликає дезинфікуючу дію.
Шавлія — одна з популярних лікарських рослин, відомих з давніх часів.
Багато грецьких поетів прославили її лікувальні властивості.
У науковій медицині листя шавлії застосовують тільки
зовнішньо: для примочок, припарок і полоскання, як легкий в’яжучий і
пом’якшувальний засіб при запальних катарах слизових оболонок, головним
чином рота, горла і зіву, а іноді прямої кишки (для
клізм — відвар 1 столової ложки в 1 склянці води).
Інститут мікробіології та вірусології ім. Д. К. Заболотного АН УРСР в
1979 р. .запропонував для використання в стоматології новий лікарський
засіб — сальвій. Це комплексний малотоксичний препарат, що містить діючі
речовини трави шавлії лікарської. Саль-він згубно впливає на
грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі стрепто- і стафілококів,
стійких до дії антибіотиків. Має протизапальну і в’яжучу дію, стимулює
регенерацію м’яких тканин.
Застосовують сальвій у вигляді 0,1—0,25% спирто-водних -розчинів
(готують перед вживанням) при катаральних і виразково кротичних
гінгівітах, гострих і хронічних афтозних стоматитах, пародонтозі І—III
ступеня, хронічному і гострому періодонтиті, адено-флегмонах, абсцесі
(після розкриття).
Залежно від характеру патологічного процесу розчини сальві-ну
призначають для зрошення, змазування, промивання, аплікацій, введення
турунд у канали і патологічні кишені (на 10 хв). Тривалість лікування —
від 2 до 10 сеансів.
У домашніх умовах листя шавлії заварюють, як чай, для чого 1 столову
ложку його обливають 1 склянкою окропу, настоюють 20 хв, проціджують і
теплим полощуть рот і горло кілька разів на день.
Олію шавлії додають для запаху до зубного порошку.
Листя шавлії входить до складу грудних чаїв №~3, 6, шлункового чаю № 3,
пом’якшувальних сумішей № 1 і 3.
Собача кропива — Leoriurus guinquelobatus Gilib.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 50—200 см. Стебло пряме,
розгалужене, чотиригранне, червонувате, опушене довгими волосками.
Листки супротивні, черешкові, темно-зелені, м’яковолосисті,
великозубчасті, верхні — трилопатеві. Квітки дрібні, двогубі, рожеві,
зібрані кільцями у пазухах верхніх листків, що утворюють на кінцях
стебел і гілок довге суцвіття. Плід— горішок.
Цвіте з кінця червня до вересня.
Росте як бур’ян на пустирях, вздовж шляхів, на вигонах і пасовищах,
перелогах і городах, обривах і сухих берегах річок, місцями в значній
кількості.
Райони поширення — середня і південна зони Європейської частини СРСР,
Середня Азія і Західний Сибір.
Збирають і заготовляють переважно на Україні. Можна організувати
збирання в усіх згаданих районах.
Для виготовлення ліків використовують траву собачої кропиви.
Заготовляють її в період цвітіння, зрізуючи стебла разом з листям і
квітками. Довжина стебел має бути не більша 40 см. При пізньому збиранні
обривають квітучі бічні гілки, залишаючи головне стебло, що відцвіло, а
також суцвіття, які також відцвіли.
Сушать у затінку на вільному повітрі або в приміщеннях, що добре
провітрюються, і на горищах.
Трава собачої кропиви містить стероїдні та флавоноїдні глікозиди,
стахідрин, алкалоїд леонурин, сапоніни., дубильні і цукристі речовини.
Собача кропива застосовується в гомеопатії. За заспокійливою дією собача
кропива подібна до валеріани, але переважає її за силою цієї дії.
У народній медицині вона використовується як серцевий і заспокійливий
засіб ще з XV—XVI ст. У 30-х роках XX ст. її впроваджено в наукову
медицину. Як заспокійливий засіб собачу кропиву вживають при базедовій
хворобі й епілепсії (В. Патер, 1932).
В. В. Звєрєв (1938) установив малу токсичність екстракту собачої
кропиви, який має властивість розширювати кровоносні судини.
Собача кропива ефективна при неврозах серця, гіпертонії, грудній жабі,
пороках серця і міокардіодистрофії.
Застосовують: 1) у випадку серцево-судинних захворювань з різко
вираженими нервовими явищами і при безсонні — настій 1 столової ложки
дрібно порізаної трави кропиви на 1 склянці води п’ють по 1 столовій
ложці 5—6 разів на. день; 2) при гіпертонічній хворобі (на ранніх її
стадіях), склерозі мозкових судин з підвищеним артеріальним тиском —
настій з суміші трави собачої кропиви, трави сухоцвіту багнового, квіток
глоду і листя омели (по 2 столові ложки) на 1 л води приймають по 2
столові ложки З—4 рази на день.
В аптеках можна купити готову спиртову настойку собачої кропиви, яку
призначають при перелічених вище захворюваннях по ЗО—40 крапель 2—3 рази
на день.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
