.

Нестор-літописець (1056-1113) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1232 30294
Скачать документ

РЕФЕРАТ

Нестор-літописець

(бл. 1056 – бл.1113)

святий; письменник, літописець

Народився 1056 року в Києві.У той час, коли преподобний Антоній у
безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний
Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком
до святої обителі.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному
прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній
бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості,
безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим
прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і
Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був
висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох
світил Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в
тілесі своїм і в душі своїй».

З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцеві
хотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної
духовності, аби стати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав
слова, сказані самим Господом: «Дух є Бог». Головним його послушенством
у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення
книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до
розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості…
Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно
висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та
постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим
та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої
оцінки, а особливо — духовна.

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця
XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові
здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і
Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.

Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ»,
складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних
переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

Ця виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову
роботу.

З метою глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у
1907 р. вирушає на пошуки першоджерел. Літописець відвідав
Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі. Наслідком
подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временних
літ» Волинського літопису.

Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько 1113 року. Це
був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хроніку подій у
ньому було зведено до 1110 року.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони
не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі
славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління
на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного
літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас
часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній
душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе
включив у книги живта вічного, удостоївшись почути благословенне:
«Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».

Упокоївся преподобний Нестор -літописець ймовiрно у 1113 роцi. «Повість
временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події,
описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій,
охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп
трударів. Пульс тих давніх часів відбивається в дійових особах — відомих
і безіменних — і передається через орачів, сіячів, рибалок, будівничих,
воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти
гніту.

Книга — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні
подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе.
Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною
загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди.

*

«Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого мона-стиря
Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу
княжити, і як Руська земля постала…

  Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих
братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях,
володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я
Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів
Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині
зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона
Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого
назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили
вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися
полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні…

  І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом

  руським…»

  І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві.

  І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був
годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був
волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один
віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі
померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду
на коня (свого), ані гляну більше на нього». І повелів він годувати
його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не
зайняв його, поки й на греків пішов.

  А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік
спом’янув він коня, що од нього, як пророчили були волхви, [прийдеться]
померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є
кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?»

  А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи:
«Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще
живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І
приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і
зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа смерть мені
прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія
вжалила його в ногу.

  І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем
великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею.
Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А
було всіх літ його княжіння тридцять і три…»

(Уривок з літопису «Повість временних літ»)

Азбука духовної премудрості:

  — Подяку повинна містити в собі кожна наша молитва.

  — Дякувати в труднощах — заслуга більша, аніж подавати милостиню.

  — Дякувати Богові треба не тільки за свої успіхи у добрі,

  але і за успіхи інших.

  — Вдячність повинна бути початком і кінцем наших дій і бесід.

  — Бога ніщо так не гнівить, як байдужість до спасіння ближніх.

  — Корисне для себе ми знайдемо тоді, коли будемо шукати користі
ближньому.

  — Господь нічого так не любить, як душу покірну, смиренну і вдячну.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020