II.1. Сутність і походження релігії.
Висвітлення першого питання доцільно розпочати з визначення поняття
“релігія”. Слово походить від латинського “religio” і означає “зв’язок”.
У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв’язує, з’єднує людину
з божественністю (“Святе Письмо”, культ тощо). Отже, богословське
визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але воно, так би
мовити, конфесійне, однобічне.
Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер,
тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним;
воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні
настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи
надприродних істот — ангелів, чортів тощо).
Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з
форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як
правило, наводили визначення Енгельса про “фантастичне відображення”,
надаючи йому прямо протилежний зміст (фантастичне — значить неправдиве,
негативне, тому релігія є антикультурою).
Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має
принципове, методологічне значення. Виникає питання: у зв’язку з чим і
як визначив Ф- Енгельс релігію?
Він полемізував з Є. Дюрінгом (1833—1921 рр.), німецьким філософом XIX
ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку
безглузду вимогу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію
заборонити не можна. Він писав: “Релігія забороняється. Але ж всяка
релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей
тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, —
відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних”. Далі він
вважав, що релігія виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а
пізніше — суспільних сил, що вона є однією з найбільш давніх форм
духовного освоєння світу, яка випливає з властивостей процесу пізнання.
Так, у свідомості первісної людини панівне значення мали міфологічні та
магічні уявлення. З часом магію змінює релігія як нова панівна форма
суспільної свідомості.
Зазначимо, що фантастичні образи релігії — це форма відображення
дійсності, притаманна усім народам. Вона є необхідним ступенем
сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме
право на існування, як і раціональне, наукове пізнання.
Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомості, яка відображає
дійсність в образах і міфах та Утверджує віру в їхню реальність.
Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості,
як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення
дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на
світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки.
Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з
найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства.
Отже, істотна особливість релігії полягає в тому, що вона є фантастичною
формою відображення дійсності. Однак з фантазією ми зустрічаємося також
уї науці й мистецтві. Виникає питання: що ж таке фантазія, у чому
полягає специфіка її прояву в науковому, художньому, релігійному
відображенні світу?
Художня фантазія — це невід’ємна властивість людського творчого
мислення. Як засіб творчості, вона водночас виступає необхідною
передумовою і наслідком трудової діяльності. В образній формі вона дає
можливість моделювати не тільки світ речей, а й відношення людини до
плоду своєї уяви.
Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному
мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї
уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, суспільне буття не
дають у готовому вигляді. Така фантазія спонукає людину до пошуку
істини, до дії.
Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає
емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво,
наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як
релігійний образ видається за реально існуючий об’єкт, з яким треба
рахуватися.
Головною ознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у
надприродне слід віднести уявлення про потойбічні сили у вигляді
божества, ангелів, чортів тощо.
Релігійна віра у надприродне характеризується певними
особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у
свідомості уявлень про надприродне, а віру в реальне існування
надприродного. По-28
друге, релігійна віра обов’язково передбачає емоційне відношення до
надприродного. По-третє, віра в надприродне включає переконаність в
існуванні особливих двобічних відносин між ним і людиною. Віруючий
переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на
його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу,
може впливати на надприродне, задобрити його, вимолити прощення,
викликати доброзичливе ставлення тощо. Релігія виникла в свідомості
людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізнавального
процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного
відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які
створюють необхідність і можливість виникнення та відтворення
релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.
На світанку зародження суспільства людина відображала дійсність у міфах
— оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо. В цих творах, які
передавалися з покоління у покоління, відбивалися фантастичні уявлення
людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу,
буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей
стали головними джерелами, з яких почалася релігія.
Важливим є питання: коли і як виникла релігія?
Богослови стверджують, що релігія має надприродне, божественне
походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов’язана
релігії.
Сучасною наукою доведено, що становлення людини і суспільства охоплює
величезний історичний період, який тривав понад 2,5 млн років (за новими
Даними — 3,5 млн років). Деякі археологи та антропологи засвідчують, що
в історії людства існував тривалий безрелігійний період, а перші
релігійні уявлення в сучасному розумінні склалися у верхньому палеоліті
приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного
антропологічного типу (кроманьйонці).
До ранніх форм релігії належать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
У період переходу до класового суспільства формуються племінні релігії,
головну роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів
предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення
створення родоплемінних союзів. Складається інститут жреців —
професійних священнослужителів.
Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру
взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки
жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам’яток у формі
“священних книг”, де відображаються життя та ідеологія минулих епох.
Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто
розглянути питання про міфи (з грецьк. “оповіді”). Це теж фантастичне
відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для
давнього світу усній народній творчості. Міфи — це оповіді, які виникли
на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами
узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах
відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до
дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона
має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає
складовою частиною “священних книг” національних релігій, які виникають
разом з державою.
У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів,
уособлюючих різноманітні явища природи і види людської діяльності, різні
сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. Класичним
взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія.
Монотеїзм — релігія єдинобожжя. Виник він внаслідок утворення
централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем
потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би та
підтверджував би дії єдиного правителя.
Поворотним пунктом в історії релігії стало виникнення світових релігій:
буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій,
що дозволило їм подолати національні і державні кордони, є їхній
космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від
національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної
національної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і
переносять на небо здійснення соціальної справедливості. Космополітичний
характер буддизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поширенню по
всій Земній кулі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
