UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЦерковне життя.(реферат)
Автор
РозділРелігія, релігієзнавство, реферат
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1844
Скачало449
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Церковне життя

 

Православна церква слугувала опорою царського режиму на Україні. Після

то-

 

го як київський митрополит у 1686 р. був поставлений під зверхність

московського

 

патріарха, вона перейняла московські церковні канони, стала посилювати

русифі-

 

кацію, проповідувати вірність царю та імперії. І хоч під кінець XIX ст.

серед нижчого

 

духовенства Й особливо семінаристів почала поширюватися національна та

соці-

 

альна свідомість, ставлення української інтелігенції до церкви

залишалося в цілому

 

неоднозначним, оскільки її вважали твердинею суспільного консерватизму

та анти-

 

українських настроїв.

 

Революція й прагнення національного самовияву, які її супроводжували,

неод-

 

мінно мали відбитися й на українській церкві. На єпархіальних зібраннях,

а також

 

зборах солдатів і селян у 1917-1918 рр. висувалися пропозиції розірвати

зв'язки з

 

Москвою й утвердити церкву на Україні як незалежну (автокефальну)

установу. Ця

 

ідея знайшла прибічників серед нижчого духовенства й особливо міської

інтелігенції.

 

Тому в 1918 р. з цією метою було створено Всеукраїнську Церковну Раду.

Проте

 

Центральна Рада з її лівими нахилами не виявила до цієї справи великого

інтересу.

 

Ідею про розрив церковних зв'язків з Москвою одностайно підтримав не хто

інший,

 

як консервативний уряд гетьмана Скоропадського й особливо його міністри

у

 

справах релігії Василь Зінківський та Олександр Лотоцький. Після падіння

Ско-

 

ропадського на бік церковної самостійності стала також Директорія. Але

оскіль-

 

ки обидва уряди трималися недовго, їхня підтримка не дала конкретних

резуль-

 

татів.

 

Як не парадоксально, але кампанія за самостійну українську православну

церкву

 

досягла апогею за радянської влади. Вважаючи найнебезпечнішим релігійним

су-

 

противником Російську православну церкву на чолі з новообраним

патріархом Ти-

 

хоном, радянські власті не перешкоджали виникненню релігійних груп, що

підри-

 

вали вплив існуючої церкви. Тим і пояснюється їхня тодішня терпимість до

ук-

 

раїнізації церкви.

 

Ця тенденція наштовхнулася, проте, на значний опір. Його насамперед

чинили

 

патріарх Тихон і майже всі православні ієрархи на Україні. Погрожуючи

відлучен-

 

ням від церкви, вони неодноразово блокували спроби Всеукраїнської

Церковної Ра-

 

ди поширити свій вплив. Таке відверто вороже ставлення утримувало

багатьох свя-

 

щеників і мирян від переходу на бік автокефалістів.

 

Попри ці перешкоди 21 жовтня 1921 р. під час собору, на який зібралося

500 де-

 

ле^атів (у тому числі 64 священики), Рада зробила рішучий крок. Нехтуючи

кано-

 

нами та ігноруючи погрози ієрархів, Рада обрала одного із своїх членів,

священика

 

Василя Липківського, митрополитом, який тут же висвятив архієпископа й

чотирьох

 

єпископів. Вони в свою чергу рукопоклали кількасот священиків та дяків.

Далі Ра-

 

да підтвердила свою попередню ухвалу створити Українську автокефальну

право-

 

славну церкву (УАПЦ).

 

Нова церква швидко зростала. У 1924 р. вона вже мала ЗО єпископів,

близько

 

1500 священиків, понад 1100 парафій (із загальної їхньої кількості 9

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ