UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСело моє, для мене ти єдине (с.Замулинці)
Автор
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4800
Скачало490
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Замулинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

Село моє, для мене ти єдине

 

Учениці 9-А класу

 

Гуменюк Уляни Ярославівни

 

Вчитель: Зубенко Ганна Йосипівна

 

2000 р.

 

( ( (

 

Земля, зігріта серцем.

 

Я люблю моє рідне село. Не уявляю себе окремо від Замулинець. Нелегко

говорити про те, що ти більш за все любиш і до чого звикла з дитинства.

Почнеш розповідати, і весь час здається, що забула найголовніше. Тому я

вирішила показати окремі години, іноді навіть хвилини його життя, життя

його людей.

 

( ( (

 

Коли на плечі будинків повільно опускається вечір, а моє село лежить на

березі серед сутінків, які гойдаються на деревах, електричних проводах,

я також стою перед ним на мокрій прохолодній землі. Село нахиляє до

землі сою гарячу змучену голову, я легенько погладжую його по змокрілій

корі дерев, і моя дитяча рука переплітається з його невидимими пальцями,

і ми прощаємось до завтра.

 

Я йду спати, а воно довго не засинає своїми вікнами. Вночі я чую, як

село здригається уві сні від звуків, що наповнюють його серце, таке

велике і добре.

 

А вранці воно пробуджується, заповнюючи всю мене шумом свого дихання.

І, освіживши свої вулиці, розправивши груди полів, ферм, садів, село

вітає мене:

 

Доброго ранку!

 

Доброго дня, моє село!

 

( ( (

 

Звучить мерехтлива поезія літнього ранку... Тиша напнула свої вітрила

над замріяним ставком, старими тополями і похиленими від років та журби

плакучими вербами.

 

Остання строфа ночі повільно зникає в чистому передранішньому

повітрі... Ще кілька хвилин, і незабаром розпочнеться буденна метушня:

 

хтось поспішатиме на перший поїзд, хтось велосипедом їхатиме на роботу в

місто, а інші – почимчикують добре втоптаними стежками на ферму доїти

корови...

 

Люблю я ці літні ранки, бо маю можливість спостерігати за цим дійством

– у мене канікули!

 

Знову прислухаюся... Чую тихесеньке дихання тополь. Здається, що своїми

гілками вони торкаються найглибших струн мого серця. Не одну розмову

ними було підслухано. Тополиний пух не раз обціловував обличчя

перехожих, встеляв їм дорогу. На хвилину замислююсь, бо ще зовсім

недавно вони тягнулись цілим рядком вздовж центральної дороги. Але, на

жаль, їх спилили. Залишилось лише декілька тополин.

 

Так, спочатку необхідно було їх бездумно знищити “горе-господарям”,

щоб потім усвідомити, що ці тополі захищали село від буревію-вітру, від

снігових заметів. Неможливо залишатись байдужою до таких вчинків

дорослих!..

 

Нечутно пливе по воді листок, дивиться на воду зеленим оком, з якого

скапують дрібні краплини роси. Він, вже відірваний від життя, осяде в

ставку. Може і від того вода на дні ставка здається журно-чорною...

 

Ні! Вода в нашому ставку чиста. А скільки тут риби водиться! Полюбляють

у ньому рибалити і купатися як діти, так і дорослі. Погожої днини, коли

плесо води відбиває на собі сонячне проміння, ставок здається великим

дзеркалом.

 

З одного берега підморгують мені високі комиші: “Бач, які ми легені!

Ніби й ніхто нас не помічає. Не так легко до нас дібратись, щоб не

замочити ноги”.

 

З другого берега, навпроти, полощуть свої зелені віти верби.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ