Доведення і спростування: способи аргументації.
План
Доведення тезису.
Спростування (критика).
Доведення і спростування, їх роль в процесі аргументації.
1.Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує
дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування
(обґрунтування і критику).
За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого
положення: пряме і непряме (опосередковане).
1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з
тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних
умовиводів, індукції, аналогії.
– демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При
істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає
достовірні результати.
(2) Індуктивне доведення – це логічний перехід від аргументів,
інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому
ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при
істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції
тезис буде обгрунований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.
(3) Демонстрація в формі аналогії – це пряме обґрунтування тезису, в
якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.
2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності
антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з
тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису
антитезис (~Т), (ч) члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ;
Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види
непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.
(1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення
хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку
ділиться на три етапи:
Перший етап – тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають
істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т ( С.
;
Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між
Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано.
. Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є
повним чи закритим .
2. Критика (спростування) – це логічна операція, направлена на
зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження
буває неявною і явною.
1. Неявна критика – скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без
конкретної аргументації.
2. Явна критика – вказування на конкретні недоліки в аргументації
пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна,
конструктивна і змішана.
(1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування
аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи
демонстрації.
– Критика тезису – спростування тезису. Існує пряме спростування, яке
отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність
тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами,
вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):
. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну
функцію.
– Критика аргументів – і, отже, доведення хибності всього тезису.
– Критика демонстрації – показують, що в міркування пропонента нема
логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості
логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: “Отже, в
даній ситуації можна зробити лише один висновок…”, “Факти переконливо
підтверджують ідею про те, що…”.
(2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного
тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента.
Стратегія цієї критики виражається в слідую чому:
Чітко і розгорнуто представити тезис;
Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису
пропонента;
Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це
конструктивна опозиція.
(3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного
і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший –
конструктивно-деструктивна композиція (КДК) – спочатку будують свій
тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга –
деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) – навпаки.
Лекція ІІ (Гіпотеза)
План
Перевірка гіпотези.
Способи доказу гіпотези.
1. Гіпотеза чи версія перевіряється у два етапи: перший з них дедуктивне
виведення витікаючи із гіпотези наслідків; другий – співставлення
наслідків з фактами.
1) Дедуктивне виведення наслідків. Знаючи особливості гіпотези Н, а
також враховуючи конкретні умови її прояву, будують дедуктивний вивід:
якщо припущено Р, то з врахуванням обставин справи Г повинні мати місце
S1, S2, … , Sn. Схеми: (Г(Н)((S1, S2, … , Sn).Логічному аналізу при
перевірці підлягає як припущення Н1, так і інші версії – Н2, Н3, … Нn,
тобто всі реально можливі в даних умовах пояснення. Ця операція дозволяє
раціонально, тобто послідовно, планово і ефективно будувати процес
розслідування. Версія в судовому слідстві виконує роль логічної основи
планування оперативно-слідчої роботи.
. Дедуктивне виведення з гіпотези наслідків виведення наслідків S1, S2,
… , Sn витікає з неї з логічною необхідністю. Але реальне виявлення
кожного з них – це очікування, яке розцінюється в термінах ймовірності.
При цьому ймовірність кожного наслідку повиннаж бути вище йомвіності
самої гіпотези Р(S) > Р(Н), лише тоді можна підвищити першопочаткову
ймовірність гіпотези, виявивши її наслідки. Недоцільно виводити наслідки
ймовірність яких Р(S) = Р(Н), також недоцільно Р(S)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
