ЛЕКЦІЯ 3
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу.
Культура Месопотамії.
Культура Стародавнього Єгипту.
Своєрідність культурної старовини Індії та Китаю.
1. ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ.
Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших
цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV-III тис. до н.е.), в Індії (ІІІ
– ІІ тис. до н.е.) та Китаї (ІІ тис. до н.е.). Вона викликає особливий
інтерес завдяки виникненню своєрідних та визначних пам’яток культури,
які нагромадило людство від неоліту до бронзової та залізної доби.
Перехід від родоплемінної культури до перших цивілізацій відбувався
насамперед там, де природа щедро винагороджувала трудові зусилля людини
і сприяла виробництву додаткового продукту, який поступово переходить у
власність родоплемінної верхівки. Сприятливі природні умови субтропічної
зони Близького Сходу стали причиною того, що саме в долинах річок
Євфрату, тигру та Нілу сформувалися ранньокласові цивілізації та їх
перші держави. Згодом вони виникли у долинах річок Інду і Гангу в Індії,
Хуанхе і Янцзи в Китаї.
У землеробських народів Стародавнього Сходу формування
цивілізованого суспільства відбувалося швидше, ніж в інших регіонах
Землі. Перехід до більш прогресивних форм землеробства та тваринництва,
широке використання металів, розвиток ремесла і торгівлі позначилися тут
на перебудові архаїчної системи суспільних відносин. Під їх впливом
прогресувало виробництво, прискорювався процес формування інститутів
державної влади: армії, органів управління та судочинства. Поступово
розширювалися зв’язки між існуючими державами, відбувався плідний обмін
здобутками цивілізацій. Усе це дає підстави говорити про спільність
культурної еволюції Стародавнього Сходу.
Перехід народів Стародавнього Сходу до штучного зрошення,
винайдення плуга та застосування колеса сприяли піднесенню сільського
господарства, застосування гончарного круга — розвиткові ремесла. В
окремих регіонах виникли зародки металургії, виплавлялися мідь, бронза,
а згодом й залізо. Поява надлишкового продукту започаткувала натуральний
обмін, який згодом переростає у грошову торгівлю, поширення якої
зумовило виникнення майнової нерівності і соціальне розшарування
суспільства. Утворюється держава, головною функцією якої стає охорона
власності — розробка, прийняття й практичне запровадження відповідного
законодавства. Це відбувається у формі утвердження так званої «східної
деспотії», при якій уся верховна влада зосереджується в руках правителя
держави.
Поступово утверджуються релігійні форми духовного життя, формується
міфологія.
Розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі та державності
зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань,
сприяли розширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність,
зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з астрономії,
медицини, математики, фізики, хімії, історії, географії, правознавства.
Прогрес духовного життя стимулював розвиток художньої творчості —
виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого
мистецтва.
2. КУЛЬТУРА МЕСОПОТАМІЇ.
У Передній Азії була природно-історична територія між Тигром і Євфратом,
яку стародавні греки називали Месопотамією (Міжріччям). Саме тут
зародилася характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська
цивілізація й створилися ранні форми державності. Початково ця
цивілізація складалася з двох частин — Шумеру на півдні та Аккаду в
Центрі й дістала назву «Шумеро – Аккадська культура». Її архаїчну епоху
звичайно поділяють за місцями археологічних розкопок на три періоди:
Ель-Обеіду, Уруку та Джемует-Насру, що охоплювали майже усе IV тис. до
н.е. й передували виникненню найдавніших держав.
Творцями шумеро-аккадської цивілізації були шумери — стародавній
народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу, та
семітські племена Аккаду з сірійсько-месопотамського степу. Протягом
періодів Уруку та Джемдет-Насру вони досягли великого прогресу в усіх
галузях виробництва і культури.
Завдяки землеробському таланту шумерів Месопотамія перетворилася у
квітучий край. Через створення першої в світі регулярної армії правителю
Кішу Саргону І в кінці ХХІV ст. до н.е. вдалося об»єднати інші
міста-держави Месопотамії у єдине царство.
Шумери досягли багатьох культурних звершень, що стали важливим
надбанням світової цивілізації. Вони удосконалили піктографічну
писемність і створили більш зручний клинопис, склали перші астрономічні
календарі та правові кодекси, започаткували в літературі міфологічний
епос. Тут була винайдена арифметика і зародилася геометрія. У школах при
храмах вивчали математику, астрономію, астрологію, оволодівали
писемністю, студіювали богослов»я, право, медицину та музику.
Шумери заклали основи для культурного розвитку своєї спадкоємниці у
самій Месопотамії, якою з ІІ тис. до н.е. стала цивілізація Вавилону. Цю
державу, яка проіснувала до VI ст. н.е. створили завойовники Месопотамії
— кочові семітські племена аморитів.
3. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ.
Землеробська цивілізація Стародавнього Єгипту почала формуватися у
IV тис. до н.е.
Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється на
кілька періодів: Раннє (3100-2700 рр. до н.е.), Стародавнє (бл.
2700-2160 рр. до н.е.), Середнє (бл. 2134-1786 рр. до н.е.) та Нове (бл.
1575-1087 рр. до н.е.) царства. Перший період був часом виникнення
рабовласницького суспільства та деспотичної держави, протягом якого
сформувалися характерні для давніх єгиптян релігійні вірування: культ
природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм,
анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх
форм. Стародавнє та Середнє царства характеризувались зміцненням й
централізацією бюрократичного управління, посиленням могутності Єгипту і
його прагненням поширити свій вплив на сусідні народи. Це епоха
будівництва вражаючих своїми розмірами велетенських гробниць фараонів,
таких як піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, створення унікальних
пам’яток образотворчого мистецтва — сфінксів фараона Хефрена у Пізі та
фараона Аменемхета ІІІ, портретного дерев’яного рельєфу «Будівничий
Хесіра», численних художніх скарбів з гробниць Хенену та Хені, статуї
Кемеса — останнього фараона Середнього Царства. Піраміда Хеопса не має
собі рівних серед кам’яних споруд у світі: її висота 146 метрів, довжина
основи з чотирьох граней — 230 метрів.
Нове Царство було останнім періодом зовнішньої активності Єгипту,
коли він вів тривалі завойовницькі війни у Передній Азії та Північній
Африці. У цей час особливо розквітла архітектура храмів (найвідоміші
храми Амона-Ра у Луксорі та Кернаці). Серед вершин художньої творчості
цього періоду — образ цариці Нефертіті з скульптурної майстерні в
Ахетатоні, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць в
Долині царів поблизу Фів.
Єгипет, як і Вавилон, завойовує Персія.
4. СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ.
Для осмислення студентами культури Індії треба ознайомитися з її
основними міфологічними, релігійними, філософськими ідеями (особливо зі
значними літературними творами «Махабхарата» та «Рамаяна», куди увійшли
легенди та сказання про життя народу, богів та героїв). Знання цих ідей
є дуже важливим, тому що культура ХХ ст. активно увібрала в себе духовні
засади давньоіндійської філософсько-релігійної думки.
Характерною рисою культури Індії є те, що в ній багато релігій, які
взаємодіють між собою. Серед них основні такі: брахманізм та його
пізніші форми — індуїзм і джайнізм, буддизм та іслам. Саме брахманізм
зробив істотний вплив на поділ індійського суспільства на касти, саме
він акцентував на переселенні душ.
Архітектурні пам’ятки Індії втілюють головну ідею буддизму — ідею
зосередження людини на своєму внутрішньому світі як шляху досягнення
гармонії: печерні храми (храм в Аджанті, в Кармі), що символізують
відлюдницьке життя Будди в печері.
Іншою формою буддійської архітектури є ступа (ступа в Сангі) —
меморіальні пам’ятки на честь діянь Будди.
Давньоіндійська скульптура зображує не стільки фізичне тіло,
скільки його родючу енергію, і тому людина в ній скоріше подібна на
рослину.
При розгляді питання культури Китаю необхідно відмітити, що ця
культура здавна пов’язана з образами природи, сили якої обожнювалися та
одержували філософсько-релігійне тлумачення. Саме через природу китайці
намагалися осмислити головні закони буття. Так склалася у китайській
філософській системі теорія про довічну мінливість світу, що підкорена
законами самої природи. Студентам необхідно звернути увагу на те, що
китайський живопис відрізняється від європейського за зовнішніми
ознаками. Шовк або комір не уставлялися в раму, а згорталися у сувої,
зображення доповнювалося поетичним текстом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
