Міністерство освіти і науки України.
Національний економіко-правовий коледж
РЕФЕРАТ
На тему:
Науково-технічна революція
та розвиток світової культури у другій половині ХХ століття.
Виконав: студент групи 1-к
Карашевський Ярослав
Коломия 2000
Науково-технічна революція та розвиток світової культури у другій
половині ХХ століття.
1946 р. – створення першої електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) –
початок комп’ютерної ери
Як і раніше, чисельність наукових співробітників в Україні
продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік.
Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта
— у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості
науковців 6,8 тис. чоловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.—
кандидата наук.
Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться
дослідження у галузі матеріалознавства, математики, кібернетики, фізики,
астрономії, фізіології, біології. Проте захоплення рапортами про
досягнення, перетворення діяльності Академії на зону, майже закриту для
критики, спричинилося до нагромадження тут серйозних проблем і
прорахунків. Поміж них — безперечний пріоритет прикладних досліджень, а
отже, переважання інститутів технічного та прикладного профілю. При
цьому понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджується у
виробництво.
Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності
фундаментальних досліджень. Оцінка результативності прикладних наук за
кількістю прибутку на один карбованець, вкладений у науку, має
розглядатися як жонглювання цифрами. Вона призвела до уявного
економічного ефекту, який на папері обчислювався в мільярдах
карбованців, а на ділі гальмував розвиток науки. Разом із недостатньою
матеріально-технічною оснащеністю інститутів це призвело до втрат
Академією наук УРСР провідних позицій з ряду фундаментальних напрямів.
Істотно вона відстала од Заходу в багатьох питаннях розвитку науки, в
рівні наукових розробок. Виявився дефіцит глибоких і плідних наукових
ідей, помітно знизився рівень винахідництва, Академія наук також
завинила перед українським народом за катастрофу в Чорнобилі, за
створення штучних морів, за стан землі, лісів, повітря. Великі
народногосподарські проекти, підготовлені відомчою наукою, також
виявилися далекими від світового рівня по технології і якості, до всього
вони ігнорували сучасні екологічні і соціальні вимоги. Все це
пояснюється тим, що наука, насамперед академічна, перетворилась у
покірну служницю, здатну здебільшого лише виправдовувати волюнтаристські
рішення.
Серйозними вадами у сфері науки в Україні є командно-адміністративна
форма керівництва наукою, її розпорошеність на академічну, вузівську і
галузеві. Чималої шкоди науці завдають парадність і самореклама, падіння
професіоналізму й моралі деяких науковців та науково-педагогічних
колективів, відсутність здорового суперництва, широких дискусій, чесного
й відкритого обміну думок, певна ізоляція української науки від
світового наукового співробітництва. Внаслідок цього республіка
практично залишилася в минулій технологічній епосі, хоча й не збідніла
на наукові таланти. Скажімо, кожна сьома інтегральна схема в колишньому
СРСР — справа рук та інтелекту спеціалістів і вчених Київського НПО
«Мікропроцесор». Проте підприємства не готові до впровадження їх у
виробництво.
Стурбовані кризою, в якій опинилися наука і-освіта в Україні,
відставанням од міжнародних стандартів, велика група українських учених
влітку 1990 р. створила Українську наукову асоціацію (УНА) —добровільну
громадську організацію науковців. Вона покликана сприяти відродженню
української науки утвердженням і реалізацією свободи наукової творчості.
З метою консолідації науково-технічного потенціалу суверенної України,
стимулювання творчої діяльності та прискореного розвитку наукоємних і
екологічно чистих технологій, розробки .проектів і програм у 1991 р.
було засновано Академію технологічних наук України. Такі ж завдання
ставить перед своїми членами новостворена Академія технологічної
кібернетики України, а також Академія оригінальних ідей і проектів.
Перші кроки до реального висвітлення історичного процесу, до відходу од
бездумного вихваляння тих подій і явищ, які відбувалися і відбуваються в
суспільстві, од простого коментування директивних документів та виступів
партійних і державних керівників роблять історики,
‘філософи, економісти, представники інших суспільних наук.
Вони розширюють творчі зв’язки з ученими української діаспори, які мають
значні розробки з україністики, ‘ використовують у своїй науковій
діяльності джерельну базу, нагромаджену за кордоном, беруть участь у
спільних наукових конференціях та симпозіумах. Ряд визначних вчених
українського зарубіжжя діляться своїм досвідом та результатами
досліджень, працюючи в Україні. Так, створений у 1991 р. Інститут
сходознавства АН України очолив О. Й. Пріцак — професор Гарвардського
університету (СШЛ). Журнал «Сучасність», видання якого з 1992 р. почало
здійснюватися і в Києві, редагує Т. Г. Гунчак — професор Радчерського
університету, що поблизу Нью-Йорка. Значна частина його наукової і
редакторської діяльності проходить в Україні.
Розвиток україністики за рубежем широко фінансують піднрпємці-мецеyати.
Зокрема, канадський мільйонер українського походження П. Яцик дав
мільйон доларів для створення дослідницького центру української історії
при Альбертському університеті. Сотні тисяч доларів він виділив на
організацію кафедри у Гарвардському українознавчому інституті, видання
англомовної українознавчої енциклопедії тощо. З подібних фондів
фінансуються стажування та інші студії молодих науковців з України.
Отже, перед ученими відкриваються нові можливості, постають складні і
серйозні завдання по дальшому, справжньому розвитку науки.
Для всього повоєнного періоду розвитку людства були характерні
безпрецедентні прискорення й поглиблення науково-технічного прогресу,
його проникнення в нові галузі виробництва, перетворення науки на
безпосередню продуктивну силу. У другій половині XX століття людство
вступило в епоху сучасної науково-технічної революції (НТР). Практично в
усіх наукових галузях було зроблено численні відкриття. Особливо
важливим було те, що розрив між науковим відкриттям і його виробничим
використанням дедалі більше скорочувався. Про значення цього чинника
свідчать загальні витрати на дослідження й розробки, які у всьому світі
складали, наприклад, у 1988 р -близько 500 млрд доларів. З них левова
частина припадала на індустріальні країни, в тому числі на СІЛА – 140
млрд, Західну Європу та Канаду разом – 90 млрд, Японію – 50 млрд
доларів.
Яскравим прикладом визначних наукових досягнень у другій половині XX ст.
є успіхи в дослідженні космосу. Запуск у СРСР 4 жовтня 1957 р. штучного
супутника Землі започаткував освоєння людиною космічного простору.
Перший американський супутник було запущено на орбіту 1 лютого 1958
року. 12 квітня 1961 р. на радянському космічному кораблі «Восток» Ю.
Гагарін вперше здійснив орбітальний політ навколо Землі. Американський
астронавт А. Шепард 5 травня того ж таки року провів значно простіший
політ. У березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий
космос. Виведення американцями в 1964 р. на постійну орбіту штучного
супутника зв’язку, висадка у 1969 р. американців Н. Армстронга і Е.
Олдріна на Місяць, а також запуск першого космічного апарата, який в
1973 р. вийшов за межі Сонячної системи, засвідчили, що СІЛА у
космічному суперництві з СРСР почали його випереджати. У липні 1975 р.
вперше відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (СІЛА) і «Союз»
(СРСР), запущених з територій двох держав. З 1981 р. в США стали
запускати кораблі багаторазового використання – «човники». У дослідженні
космосу беруть участь й інші країни. Зокрема, виводили штучні супутники
Землі на орбіту Франція (1965), Австралія (1967), Японія (1970), Китай
(1970), Англія (1971). Протягом 70 – 80-х років здійснено запуски
космічних апаратів для вивчення інших планет – Венери, Юпітера, Марса.
Одна з найновіших галузей науки – фізика атмосфери – зробила прорив у
галузі загальних знань людини про Всесвіт. З’явилися нові наукові
галузі: космічна медицина і космічна біологія.
Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твердого тіла, в
галузі рентгенофізики, магнетизму привели до комп’ютерної революції.
Вони стали основою для подальшого розвитку таких галузей науки, як
кібернетика, автоматика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947
р. американські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні
лампи. Він працював швидше і був порівняно з лампами значно меншим за
розмірами. У 1957 р. на цій основі було створено першу в світі
мікросхему, що вміщалася на маленькій платівці кремнію. Відтоді
мікросхеми почали застосовуватись у комп’ютерах – машинах, що зберігають
і обробляють інформацію. У 50 – 60-х роках було здійснено перехід до
нових комп’ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з’явилися
комп’ютери з дуже малими і швидкодіючими мікросхемами, розпочалась епоха
масової комп’ютеризації.
Відкриття в галузі ядерної фізики і фізики плазми привели до створення
нових напрямків – атомної і плазмової технологій. Увагу
фізиків-ядерників було прикуто і до елементарних частинок, які
потрапляють на Землю у вигляді космічного випромінювання.
Великих успіхів досягли фізики-оптики. Оптичні прилади дають змогу
оглядати й фотографувати з космосу не тільки важкодоступні місця Землі,
а й поверхні інших планет Сонячної системи. Винайдені в 1955 р. оптичні
волокна, або світловоди (гнучкі скляні нитки), що пропускають світло,
послужили основою для створення ендоскопа. Виникла волоконна оптика, за
допомогою якої можна вивчати внутрішні органи тіла.
У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися
теоретичні проблеми, а також завдання програмного управління новими
засобами розрахунків і автоматизації.
Відкриття у галузі хімії привели до її спеціалізованого поділу і
виникнення нових напрямів. Як наука про матерію, її перетворення і
використання, хімія стала повсюдною, проникла за межі фізики, біології.
Утворилися її нові галузі – фізична хімія, електрохімія, фотохімія,
радіохімія, хімія високих енергій. На сьогодні хіміки відкрили близько
трьох мільйонів органічних сполук і понад п’ятдесят тисяч неорганічних.
Відкриття у галузі хімії дають можливість створювати матеріали із
запрограмованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними
характеристиками природні матеріали.
Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології і медицині.
Окремі з них – пересадка людських органів, створення штучних апаратів,
які їх замінюють, – здавалися фантастичною мрією ще в першій половині
нашого століття. Значна частина відкриттів у біології та медицині була
результатом інтеграції цих наук з фізикою і хімією. На стиках
інтеграційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика,
біохімія, радіаційна біологія, біоніка, космічна біологія,
біотехнологія. У генетиці зроблено відкриття, які «народили» нову галузь
цієї науки – генну інженерію.
У 1953 р. англієць Ф. Крік і американець Д. Уотсон зробили важливе
відкриття, відтворивши модель дуже складної молекули ДНК –
дезоксирибонуклеїнової кислоти – у вигляді двох переплетених ланцюжків
хімічних сполук -подвійної спіралі. Це проклало дорогу технології зміни
властивостей організму шляхом трансформаційного генного коду. Генна
інженерія дала змогу синтезувати в лабораторних умовах таку органічну
речовину, як людський інсулін, що застосовується при лікуванні цукрового
діабету.
Значного прогресу досягнуто в галузі медицини. У 1950 р. вперше в
хірургічній практиці здійснено пересадку нирки. Хірург К. Вернард (ПАР)
вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця. Альтернативою
пересадки є застосування апаратів, які замінюють органи або стимулюють
їхню роботу.
У другій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними
хворобами, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою.
Прояви їх в окремих районах негайно ліквідовуються. До 1978 р. повністю
знищено на Землі збудника такої масової хвороби, як віспа. З 1979 р.
припинено щеплення населення проти цієї хвороби в усіх країнах світу.
Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі залишаються
невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок невідомого раніше
захворювання – синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу), який через
невиліковність і швидке поширення назвали «чумою XX ст,».
Розвиток науки і технології після Другої світової війни сприяв значним
успіхам у сільськогосподарському виробництві. Цей феномен, який дістав
назву «зелена революція» , став наслідком цілеспрямованих досліджень та
польових випробовувань з покращення сортів пшениці, кукурудзи, рису та
інших зернових культур, придатних для вирощування у країнах, що
розвиваються. Темпи виробництва зерна з 1950 до 1985 р. перевищили темпи
зростання чисельності населення. Обсяги його виробництва зросли з 700
млн т до 1,8 млрд т, тобто на 2,7% в рік, тоді як темпи збільшення
населення за цей же період дорівнювали 2%.
Ще з 1901 р. за видатні наукові досягнення й відкриття світового
значення присуджуються Нобелівські премії – щорічні міжнародні премії,
названі на честь їхнього засновника, шведського інженера-хіміка,
винахідника й підприємця Альфреда Б.Нобеля (1833 – 1896). Цими преміями
відзначаються роботи в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини,
економіки (з 1968 р.) і літератури. Вони присуджуються також за
діяльність по зміцненню миру. Показовим є факт, що з близько 500
присуджених Нобелівських премій у XX столітті (вони присуджувались не
кожний рік і не з усіх галузей), найбільше лауреатів за наукові
відкриття припадає саме на другу половину століття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
