ЛЕКЦІЯ 1
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ. ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ.
1. Предмет і завдання курсу.
2. Поняття культури.
3. Співвідношення природного і культурного.
4. Виникнення та історична еволюція поглядів на культуру в
культурологічній думці.
5. Поняття світової та матеріальної культури.
1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ.
Слово «культура» останнім часом набуло широкого поширення. Стали
вже звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних
дискусій, до відродження духовності і національної культури,
поглиблюється тривога з приводу занепаду загальної культури населення.
Не існує політичних партій, які у своїх перспективних програмах не
передбачали б заходів щодо піднесення культури. Проте «культура» не
тільки широко вживане слово, а й важливе наукове поняття, без якого не
може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим
більше зараз, коли об’єктивні процеси суспільного розвитку висувають
проблематику культури на передній план, надаючи їй надзвичайної
гостроти.
Предметом курсу «Українська та зарубіжна культура» є історія
розвитку культури народів світу та України від найдавніших часів до
сьогодення. У курсі висвітлюється історія культурної еволюції людства і
зокрема українського народу, з’ясовуються закономірності та основні
етапи цієї еволюції.
Завдання курсу — допомогти студентам прилучитися до культурної
скарбниці людства, зорієнтуватися в сучасній проблематиці
культурно-цивілізаційного процесу, розширити і поглибити попередні
знання з проблем національної та світової культури, формувати у
студентів широкий загальнокультурний гуманістичний світогляд.
2. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ.
Що ж таке культура? Є понад 500 визначень цього поняття. З’ясовуючи
зміст цього поняття, варто врахувати два моменти: динаміку становлення
і розвитку поглядів на культуру в історії філософсько-культурологічної
думки і складність змісту культури як феномена суспільного життя.
От як розкриває поняття «культура» «Словник іншомовних слів»:
«Культура» (від лат. Cultyra — догляд, освіта, розвиток) — 1)
Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством
протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну
культуру суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки,
мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є
його духовною культурою. 2) Ступінь довершеності в оволодінні якоюсь
галуззю знань або діяльності (Культура виробництва). 3) Культура
поведінки — сукупність моральних вимог, які стають для людини складовою
частиною її звичок і навиків, що виявляється в її щоденній поведінці (на
виробництві, в побуті, спілкуванні з іншими людьми). 4) Культура
сільськогосподарська. 5). Культура археологічна. 6). Культура
мікроорганізмів. 7). Культура токлин (експлантація). 8). Культура праці.
9) Культура мовлення.
У Словнику української мови (т. IV, с. 394-395) подається
буквально таке ж визначення.
Дещо ширше розкриває поняття «культура» Українська радянська
енциклопедія.
«Культура (від лат. Cultyra — догляд, освіта, розвиток) — сукупність
практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які
відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й
втілюються в результатах продуктивної діяльності.»
У вужчому розумінні К. — це сфера духовного життя суспільства, що
охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості
(особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують
їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки,
т-ва тощо. Водночас під культурою розуміють рівень освіченості,
вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або
діяльності. (К. виробництва, К. праці, К. мовлення, правова, моральна,
етична К., К. побуту тощо).
Джерелом К. є суспільна праця, здатна практично й духовно
перетворювати дійсність (що становить відповідно матеріальну й духовну
К. суспільства), і саму людину. К. протилежна «натурі» як доцільний
людський витвір — усьому природно даному. Людство являє собою
універсальний суб’єкт К., а в конкретно-історичних обставинах суб’єктами
культур. творчості виступають окремі людські спільності та їх
асоціації — племена, народи, нації, багатонац. утворення, що здатні
виробляти, розвивати і збагачувати всю сукупність практичних і духовних
умов свого існування (УР, вир. 2, т.6, с.10).
Отже культура включає в себе все, що створено працею, розумом і
творчою енергією людини. Слово «культура» є майже на всіх мовах народів
світу. Термін «культура» вживається до всіх явищ, наслідків діяльності
людини, починаючи з жител та знарядь праці і кінчаючи творами мистецтва.
У цьому широкому розумінні в поняття культури включається вся історія та
специфіка прояву людського суспільства.
Користуючись рекомендованою літературою, студенти повинні пояснити
походження поняття «культура», показати який зміст вкладався в це
поняття в різні епохи.
3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПРИРОДНОГО І КУЛЬТУРНОГО.
Поняття «природа» і «культура» відмінні: під культурою розуміють
щось створене людиною, і в цьому значенні — штучне, під природою — все
те натуральне, що існує за незалежними від людини законами. Водночас у
дійсному, об’єктивно-історичному існуванні природа, культура й
суспільство перебувають у нерозривній єдності, цілісності (не як
механічна сума «частин»), розвиваючись як природно-історичний та
культуротворчий процес життєдіяльності суспільства. Можливості буття
культури задаються природою. Природа — вихідний пункт людського
розвитку. Людина — продукт органічної еволюції природи. Культура —
специфічний спосіб існування людини в природі.
Навіть короткий огляд співвідношення природи та культури виявляє
всю складність і неоднозначність проблеми. Студентам при цьому важливо
зважити на те, що природа як сукупність властивостей зовнішньої
матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із
колективною родовою життєдіяльністю, є об’єктивною засадою людського
буття як культури, її загальною й необхідною передумовою. Культура ж є
суспільно вироблена загальна форма зв’язку, що характеризує єдність
людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування і
природному універсумі. За всієї своєї своєрідності культура перебуває в
органічній єдності з природою.
4. ВИНИКНЕННЯ ТА ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА КУЛЬТУРУ В
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ.
Культура стала об’єктом спеціального теоретичного інтересу і дістала
статус самостійного поняття в епоху Нового часу. Термін «культура»
пройшов певний розвиток. Лише у ХVIII ст. слово «культура» набуває
самостійного наукового значення. Численні концепції культури, що
виникали на ґрунті європейської філософії, нового часу, об’єднувались
ідеалістичною методологією. Діаметрально протилежну позицію займав
революційно-демократичний напрям суспільної думки, представники якого
акцентували увагу на залежності культури від матеріально-виробничої
діяльності людей. Синтезувати матеріалістичне та ідеалістичне ставлення
до культури важко. Але і перший, і другий напрями, висвітлюючи складний
феномен культури з різних боків, сприяють збагаченню уявлень про
культуру і виробленню власної точки зору.
Різноманітністю точок зору на сутність і зміст поняття культури
характеризується і сучасна культурологія. Змістовний аналіз сучасних
концепцій культури міститься у книзі Л.Є. Кертмана «История культуры
стран Европы и Америки» (М., 1987, с.14-19), який виділяє три основні
наукові підходи до визначення культури: антропологічний, соціологічний і
філософський.
Аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації
культури дають можливість для деяких узагальнень. 1) Культура — це
створена людиною «друга природа». Там, де є суспільство, там є і
культура. 2) Культура виступає як система спільних цінностей,
матеріальних або духовних, людини. Культура — це світ, наповнений
людським смислом. Людина, як суб’єкт, носій культури формується в
процесі культурно-творчої діяльності. Людина, за своєю сутністю не
біологічна, а соціокультурна істота. 3)Культура — це міра людського в
людині та суспільстві.
5. ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ТА МАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ.
Предметні та особисті форми культури є неподільною цілісністю і
становлять певний тип культури. Свій тип культури притаманний кожному
народу як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність
характерна і для регіонів (культура європейська, африканська,
слов’янська і т.п.), а також історичних епох (антична культура,
культура Відродження, Просвітництво і т.д.). І хоч зі зміною історичних
епох змінюється тип культури, це зовсім не означає розриву культурної
спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує
культурні досягнення попередньої. Усе це дає підстави розглядати
культурну історію людства як світовий процес, вживати поняття світової
культури.
Співвідношення світової і національної культури — одна з
найскладніших проблем сучасної культурології. Серед прихильників
існування світової або загальнолюдської культури імена таких відомих
мислителів, як Тейяр де Шарден (1881-1955 рр.), В.І.Вернадський
(1863-1945 рр.), А.Швейцер (1875-1965 рр.), Р. Дж. Коллінгвуд (1889-1943
рр.), які вважали, що світова культура — це система духовних цінностей,
що виробляються в надрах національних культур, але набувають
загальнолюдського значення. Протилежний табір представляли не менш
відомі мислителі, зокрема О.Шпенглер (1880-1936 рр.), А.Тойнбі (1889-175
рр.), які визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї
множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст.
У сучасній культурології розрізняють поняття «етнічна» та
«національна культура». Перша є предметом вивчення етнографії (або
етнології) і визначається як сукупність лише тих культурних елементів,
які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню
«свого» і відокремленню від «чужого». Елементи такої культури — обряди,
звичаї, міфи, фольклор тощо — позбавлені індивідуального авторства,
вони безіменні, анонімні. Приналежність до етнічної культури
визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура
патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.
Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути
такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури,
національна передбачає існування нових типів комунікації
(взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні
кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає
писемність.
Носіями національної культури стають освічені прошарки
суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а тими
представниками суспільства, які беруть на себе функцію індивідуального
авторства — письменниками, філософами, вченими, священниками, митцями.
Див. Словник іншомовних слів (За ред. О.С.Мельничука. — К.: Головна
редакція УРЕ АН УРСР, 1974. — с.377)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
