UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПоети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття (реферат)
Автор
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7407
Скачало778
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

Поети шестидесятники,

 

їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття

 

Іван Драч, Володимир Підпалий, Віталій Коротич. Василь Симоненко і

Борис Олійник, Євген Гуцало. Майже всі ті, кого пізніше назвали

поколінням шестидесятників, хто разом із трохи старшими Григором

Тютюнником, Ліною Костенко, Дмитром Павличком, Віктором Близнецем та

трохи молодшими Валерієм Шевчуком, Володимиром Дроздом та іншими

ознаменували нову хвилю в українській літературі, визначали обличчя

молодого тоді літературного покоління.

 

Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі

випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження

потім лягли в основу багатьох їхніх творів. Але хочеться звернути увагу

й на інше в долі цього покоління. Великі історичні події, картини

зрушення світу, запавши в дитячу свідомість, сприяли формуванню такого

душевного ладу, в якому визрівали розмах уяви, масштабність мислення,

дух тривожної причетності до історії, почуття відповідальності за долю

свого народу.

 

Отож — народ... Це покоління відчувало свою органічну причетність до

нього. Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували

країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як

батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й

калічені, ставали до плугів і верстатів. Як старші брати й сестри

«вербувалися» (або їх мобілізували!) на відбудову шахт Донбасу й заводів

Запоріжжя. Як їхні ровесники (та й самі вони!) вчилися уривками між

прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою

роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків

старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали

чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли (принаймні

багато з них) стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими,

дипломатами, артистами, поетами. І ставали, ставали, дарма що

прибивалися до столиць у балетках-«прорезинках» і полотняних сорочках та

з фанерними чемоданами на два пуди картоплі...

 

Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих

поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих

духовних запитів...

 

У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли

політику

 

уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість

людей,

 

яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських,

релі-

 

гійних і національних прав. Як після десятиліть терору, в атмосфері

жорсткого

 

контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися

цей гідний

 

подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з

десталінізації, з

 

послаблення «паралічу страху», що їх розпочав Хрущов. Його обмежені

викриття

 

страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та

скептицизм від-

 

носно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію

ви-

 

кликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.

 

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ