UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва"Чекаю на Годо" Самюель Беккет.(реферат)
Автор
РозділЛітература світова, всесвітня література
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3954
Скачало372
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Національний Університет “ Києво-Могилянська Академія ”

 

Теза

 

з курсу “ Українська література ”

 

на тему:

 

“Чекаючи на Годо” Семюеля Беккета

 

 

Семюель Беккет (1906-1989) - ірландець за походженням, але він “ніби

“завис” поміж кількома культурами і навіть мовами”. Він творив

англійською та французькою, але не можна з впевненістю сказати до якого

саме богемного кола належав цей письменник. Його цікавив перш за все

“величезної ваги надсюжет: що лежить в основі людської долі на землі? Чи

є перспектива у явища, що його назвали “феноменом людини”? Чому трагічне

чи трагікомічне рішуче переважають у цому феномені?”

 

Твори Беккета присвячені проблемі знаходження місця людини у цому

світі, її ролі в ньому. Такою є і п`єса, яка й принесла славу своєму

автору. Французька прем`єра “Чекаючи на Годо” відбулася 1953р. ,

англійська - двома роками пізніше. Саме вона стала маніфестом

французького театру абсурду. “Творчість Беккета - це зображення

безглуздя всього сущого та вічного прагнення людини збагнути, чим є її

“Я”.

 

Не дивно, що радянське літературознавство вважало Беккета-письменника

“декадентом” і давало виключно негативну оцінку його творчості,

визначаючи її як типовий вияв впливу “загниваючого капіталізму”. Так, ні

ця, ні інші п`єси Беккета не відзначаються особливою життєрадісністю; і

їх зовсім не можна назвати “оптимістичними трагедіями”, типовими для

“процвітаючого соціалізму”. Але попри все в них присутній гуманізм, а

також почуття жалю до людини, яка завжди зображується як особистість.

Таке вже наше, сучасне розуміння людини. Найцінніше, що в ній є, - це її

індивідуальність, неповторність. Саме цим вона і цікава. На мій погляд,

герої Беккета відірвані від будь-якого суспільства. Вони нагадують

уламки певного соціуму, але в той же час сприймаються як незалежні

індивідууми. Владімір і Естрагон не мають минулого, виникає великий

сумнів щодо існування їхнього майбутнього. Їхнє теперішнє - химерне

дійство, в якому їхня роль скоріше пасивна, ніж активна. Все, що вони

можуть зробити - це просто продовжувати існувати.

 

“Естрогон. Завжди щось таке вигадуємо, від чого здається, нібито ми

існуємо. ”

 

Навіть їхнє існування уявне, несправжнє. Вони самі не вірять в своє

існування. Проте будь-які думки про смерть відкидаються єдиним

аргументом - “Ми чекаємо на Годо”. Міфічний Годо - все що в них було , є

і буде. В навколишньому світі постійно відбуваються якісь непевні,

незрозумілі зміни, єдиною константою залишається лише необхідність

чекати на Годо. Саме в цьому чеканні Естрагон і Владімір марнують свої

дні з ранку до вечора, а кожного вечора вони усвідомлюють, що Годо не

прийшов. До чого ж може привести таке безплідне чекання? Мені здається,

що наслідки не такі плачевні, як можна було б очікувати. Діді і Гого -

це яскраві особистості з притаманною їм палітрою людських почуттів і

переживань. Але в цій палітрі переважають трагічні кольори. Трагізм

їхнього становища виливається у приступи сліпої жорстокості, під якою не

відчувається зненависті. (Сцени з Поццо і Лакі)

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ