UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваАльбер Камю (реферат)
Автор
РозділЛітература світова, всесвітня література
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2618
Скачало602
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

НА ТЕМУ

 

АЛЬБЕР КАМЮ КАМЮ Альбер (1913–1960) - франко-алжирський

письменник-романіст і політичний мислитель. Виходець із робітничого

класу, Камю здобув стипендію в Алжирському ліцеї, де потрапив під вплив

свого вчителя філософії Жана Греньє, представника екзистенціалізму, що

якраз тоді входив у моду у Франції.

 

Перехворівши на туберкульоз і таким чином уберігшись від наслідування

прикладу Греньє в його академічній професії, Камю звернувся до

літературної творчості, швидко заживши слави «письменника-філософа».

 

Він працював у жанрі фантастики та в інших жанрах художньої літератури

в стилі екзистенціалізму, відкидаючи пуританські елементи, настільки

очевидні в творах таких його теоретиків, як К’єркегор, Гайдеггер і

Сартр, і натомість створюючи власний екзистенціалізм з гедоністичними

елементами, закоріненими в елліністичному язичництві. Викладаючи

центральну свою доктрину, що стосується абсурдності (l’absurdіt’eґ), або

ірраціональності всесвіту без Бога чи якогось абсолютного морального

закону, Камю заявляв, що він схиляється до південних або

середземноморських ідеалів теплоти і щастя, а не до холодних і

мертвотних ідеологій півночі.

 

  Його особлива форма екзистенціальної етики спородила характерну форму

екзистенціальної політики.

 

В одному із своїх ранніх есе – «Листі німецькому другові» («Lettre ` a

un amі allemand», 1943) – він дорікає своєму німецькому приятелю за те,

що той, виходячи із справедливого твердження про ірраціональність

всесвіту, доходить висновку про те, що він мусить підтримувати явно

ірраціональну політику Гітлера.

 

Камю стверджує, що на ірраціональність всесвіту краще відповідати

створенням порядку для людства у формі правосуддя. Оскільки

екзистенціалістським критерієм автентичності є дотримання моралі на

ділі, а не на словах, Камю довершив цей висновок своєю діяльністю,

спершу поїхавши в Алжир у ролі політичного журналіста, а після поразки

Франції в 1940 році взявши участь у русі Опору.

 

   Роман Камю «Сторонній» («L’etranger», 1942), який з’явився в період

окупації, отримав схвалення Сартра, і після визволення мислителя вітали

в Парижі водночас і як видатного письменника, і як героя руху Опору. Та

незабаром Камю відмежувався від «північних» екзистенціалістів, які

ставали дедалі більше прорадянськими і промарксистськими незважаючи на

глибоку теоретичну прірву, яка розділяла екзистенціалізм і марксизм.

 

Камю звинувачував Сартра, Мерло-Понті, Симону де Бовуар та їхніх

товаришів у тому, що ті спокусились емоційною привабливістю насилля та

ідеологічного екстремізму. Він спростовував їхні доводи, закликаючи до

«середземноморської» мудрості, поміркованості, терпіння. В есе «Міф про

Сизифа» (1942) він зображає свого героя Сизифа, який робить одне і те ж

знову і знову, проте не відчуває щастя.

 

Його найбільшим вкладом у політичну теорію є твір «Бунтівна людина»

(«L’Homme reґvolteґ», 1951), у якому він проголошує, що справжній

заколотник є не революціонером – людиною, яка прагне повалити існуючий

лад і побудувати новий світ, – але людиною, яка протистоїть

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ