.

Вільям Шекспір.(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2192
Скачать документ

Реферат

Вільям Шекспір

Шекспір – одне з тих чудес світу, яким не перестаєш дивуватися: історія
рухається гігантськими кроками, змінюється образ планети, а людям усе ще
потрібно те, що створив цей поет, відділений від нас декількома
сторіччями.

Чим більш зрілим стає людство в духовному відношенні, тим більше
відкриває воно глибин у творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих
положень, у яких опиняються люди, були точно підмічені і відбиті
Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і можна
відзначати стадії розвитку цілого народу. Все драматичне, що трапляється
з різними людьми і з суспільством у цілому, було зображено Шекспіром з
тим ступенем художнього узагальнення, що дозволяє в різні часи й
здавалося в змінившихся умовах, пізнавати себе і своє життя.

Історик, філософ, мораліст і психолог знаходять у Шекспіра підтвердження
відкриваємих ними істин. А він, художник, не повчаючи, утілював ці
істини як історію окремих людських доль. І робив він це так, що читач і
глядач його драм прилучається до розуміння того, як рухається історія,
переймається бажанням помізкувати над сутністю найважливіших життєвих
явищ, краще осягає себе і оточуючих.

П’єси Шекспіра народилися на сцені народного театру його часу. Вони
настільки злилися з природою цього театру, що тепер, коли техніка сцени
Відродження мало відома, по п’єсах Шекспіра можна значною мірою
відновити особливості тодішньої сцени й акторського мистецтва.

Одержати смак до такого роду п’єс, навчитися писати їх в університетах
того часу було просто неможливо. Тодішня університетська наука з
презирством ставилася до народного театру і беззастережно засуджувала
п’єси, що йшли на його сцені. У ту епоху в університетах вивчали в
якості зразків п’єси старогрецьких і римських авторів, особливо
останніх. Автори з університетською освітою, що писали для освіченої
публіки, пишучи трагедії, як правило, наслідували Сенеку, а в комедіях –
Плавта або Теренція. Коли ж декілька молодих магістрів з Оксфорда і
Кембриджа – Марло, Грін, Пиль, Кид, поселившись у Лондоні, стали
заробляти писанням п’єс для народних театрів, їм прийшлося забути
правила драми, вивчені в університетах, і писати в тому дусі, до якого
звикнули глядачі з народу. Ці «університетські розуми» обновили драму не
стільки в силу своєї освіченості, скільки завдяки поетичному таланту.
Вони збагатили мову драми, піднявши його на висоту справжньої поезії.
Вони підготували грунт для Шекспіра. Він скористався багатьма прийомами,
впровадженими ними в драму. Але головне він ніс у собі – поетичний
дарунок, що перевершував таланти його попередників, і таке гостре
почуття драматизму, яким не володів жодний з них.

Художня система драматургії Шекспіра виросла на грунті традицій
народного театру і лише дечим зобов’язана спадщині античного театру.
Драма класичної давнини відрізнялася суворою єдністю побудови. У п’єсах
античних авторів дія, як правило, відбувалося в однім місці і протягом
стислого періоду, біля доби; сюжет містив лише одну подію, що
зображувалася без яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі
починалася вже напередодні розв’язки конфлікту.

Драматургія Шекспіра не скована ніякими жорсткими рамками. П’єса
зображує не одну подію, а ланцюг подій, глядач бачить зародження,
розвиток, ускладнення і розв’язку з безліччю всіляких подробиць. Нерідко
перед ним проходить усе життя людини. А поруч із долею головного героя і
героїні показані і долі інших учасників подій.

Шекспір часто веде дві, а то і три рівноцінні лінії дії. Деякі епізоди
не завжди пов’язані з головною дією, але по-своєму і вони необхідні,-
для створення атмосфери і для окреслення життєвих умов, у яких
розвивається трагедійний або комічний конфлікт.

$

bHthПорівнюючи два типи драми, німецький критик початку XIX сторіччя
Август Вільгельм Шлегель влучно визначив, що антична трагедія
скульптурна, а трагедія Шекспіра – мальовнича. І дійсно, в античній
драмі велична і незмінна фігура героя або героїня подібна до прекрасної
статуї, тоді як у п’єсах Шекспіра багато різноманітних персонажів, і в
цілому його драми подібні строкатим, багатомірним картинам з безліччю
цікавих деталей.

Давнина строго розмежовувала п’єси по їх загальній тональності, тоді
були або вовкуваті, або веселі уявлення-трагедії або комедії. У Шекспіра
в одній п’єсі уживається серйозне з кумедним, і в його трагедіях чимало
блазенства, а в комедіях часом трапляються події, що знаходяться на
грані трагічного.

Шекспір приніс у драму важливі нові художні принципи, яких до нього
взагалі не було в мистецтві. Характери героїв у древній драмі володіли
лише однією якою-небудь важливою рисою. Шекспір створив героїв і
героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості. Водночас
він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення
збагатили не тільки мистецтво, але і розуміння природи людини.

Драматичні шедеври Шекспіра в значній мірі затьмарили його творчість як
епічного і ліричного поета. А тим часом ця частина шекспіровської
спадщини представляє великий інтерес. Навіть якби Шекспір не написав
жодної комедії, трагедії або хроніки, він усе рівно ввійшов би в історію
світової літератури як талановитіший поет англійського Відродження.

З епічних творів Шекспіра найбільше цінними в ідейному і естетиченому
відношенні є дві великі поеми: «Венера й Адоніс» і «Збезчещена
Лукреція».

Обидві поеми користувалися величезним успіхом за життя поета і навіть
здобули йому прізвисько англійського Овідія, що було в той час вищою
похвалою, тому що Овідій в епоху Відродження був одним із найбільш
шанованих авторів.

Варто наголосити на деяких елементах світогляду, естетичної системи
Шекспіра, які наближують його до Платона, неоплатоніків і яскраво
простежуються в «Сонетах». По-перше, це ідея існування космічної
гармонії. Кінцева мета розвитку людства — в досягненні цієї гармонії, а
найвища мета людського життя — гармонізація власної душі, прагнення до
істинно прекрасного. По-друге, Любов — сила, яка впорядковує Всесвіт,
надає йому динаміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись
на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину людина може лише
піднявшись на вищий ступінь пізнання — «intuitio intellectualis», тобто
«інтелектуальний екстаз», «інтуїція розуму», осягнення і конструювання
думкою. Нарешті, Людина — це і Космос в метафорі і кінцева мета
творіння, ланка, яка пов’язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.

Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у
світовій літературі, англійській зокрема, примушують замислитись над
причинами невмирущого інтересу до «старого» Шекспіра.

В сучасному світі, де ми постійно наштовхуємося на стіну, поставлену
цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення
до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем
Сходу і Греції, філософії трансценденталізму стає зрозумілим.

Підтверджується пророча думка довго гнаного з філософії М. Бердяева:

після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні
колективності», тепер на шляхах «космічних ієрархій» шукаємо нових
життєдайних джерел відродження духу людського.

Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і
неоплатонізм Шекспіра стає бароковим, тобто не античним (прозорим,
гармонійним), а таким, що прагне гармонії, пізнавши трагедію розкутого
людського духу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020