UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКультурний феномен "фаустівської душі" у драматургічному просторі (до проблеми: А.Стринберг і драма німецького експресіонізму)(реферат)
Автор
РозділЛітература світова, всесвітня література
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1954
Скачало270
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН "ФАУСТІВСЬКОЇ ДУШІ"

 

У ДРАМАТУРГІЧНОМУ ПРОСТОРІ (ДО ПРОБЛЕМИ:

 

А.СТРИНБЕРГ І ДРАМА НІМЕЦЬКОГО ЕКСПРЕСІОНІЗМУ)

 

"Фаустівська культура", "фаустівська душа" – ключові поняття концепції

О.Шпенглера ("Занепад Європи", 1918), у яких розгортається авторська

міфологема сучасної культури і душі західної людини. В основі цієї

міфологеми – реальний культурний та художній феномен доктора Фауста

Й.В.Ґете, що філософськи й психологічно передбачив майбутнє Західної

Європи. Ґете відкриває безкінечну перспективу фаустівської душі у

"Вічній Жіночності", – Шпенглер, який відмовився від фінального

"містичного хору", бачить у ній симптоми необоротного виснаження

духовної та творчої сили людства. Ґетевський пафос ствердження і

примирення у фіналі, вознесіння "безсмертної сутності Фауста"

обертаються дійсно мефістофельським запереченням – "сходженням

нігілізму", що, за Шпенглером, визначає сутність фаустівської душі,

можливості якої було повністю реалізовано.

 

У фаустівській культурі, на думку філософа, усе зводиться до проблеми

"Я". Сучасна людина усвідомлює себе не як частину єдиного духу, певного

магічного МИ, а як відокремлене, войовниче Я, що прагне самоствердження

та безмежної свободи. Це "Я, затерянное в бесконечности; всецело сила,

но бессильная в бесконечности более великих сил; всецело воля, но

исполненная страха перед своей свободой."1. Це "трагічна душа" у світі

без Бога та істинної віри, що залишена сама собі; вона приречена на

"вічну невирішеність". Надзвичайна потреба фаустівського Я у "вирішенні"

перетворила сучасне мистецтво на засіб самозвинувачення, каяття й

безкінечної сповіді; виникає "мистецтво як психологія". "Созерцание мира

исчезло перед нескончаемым разрыванием собственной души"2, – констатує

Шпенглер симптоматичну зміну художньої свідомості на зламі ХІХ-ХХ

століть.

 

Драматургія німецького експресіонізму та його найближчого попередника А.

Стриндберга – автопортрет фаустівської душі, художнє втілення і

закономірний розвиток драми фаустівської людини як у ґетевському, так і

у шпенглерівському її розумінні. Потреба "розрадити душу" виявляється у

прагненні творчої особистості до самовтілення (такою є творчість

Стриндберга) та самовираження (основна психологічна настанова "мистецтва

вираження" експресіонізму). Ця потреба реалізується у художній формі,

яка відповідає внутрішньому Я драматурга, побудована за його законами і

являє собою простір цього Я. Виникає "картина душі" як певного

внутрішнього "протисвіту" (Шпенглер) – невидимого, але репрезентованого

у відповідних образах, подобах, символах3.

 

Першим стилістично повним і адекватним самовтіленням Стриндберга стала

його трилогія "На шляху до Дамаска" (1898-1904), якою він завершив

століття, що минуло, та відкрив нове століття й новий відрізок свого

духовного і творчого шляху. Закінчивши першу частину трилогії, драматург

каже друзям, що створив не просто "новий жанр", а й найкраще з усього,

що написав. Твір сприймається ним як "новий жанр", напевно, перш за все

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ