UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГ.М.Тютюнник (реферат)
Автор
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4037
Скачало592
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Григорій Михайлович Тютюнник

 

Григорій Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 в с.

Шилівці Зінківського району на Полтавщині. Коли йому було 5 років помер

батько. З 6 років жив на Донбасі, його забрав до себе батьків брат.

Дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи і через три роки

почалася війна. За знищене дитинство війною Тютюнник написав повість

“Климко”, яку надрукував в газеті “Правда”.

 

Восени 1947 року він одержав спеціальність слюсара і почав працювати на

заводі імені Малишева в Харкові. Написав “Смерть кавалера”; “Вогник

далеко в степу”. Невдовзі він повернувся в село – захворів на легені.

Працював у колгоспі. Орав, вчив, потім завербувався на Донбас. Будував

Миронівську ДРЕС, слюсарював, був шофером. Його призвали до армії.

Чотири роки служив на Далекому Сході. Потім п(ять років навчався в

університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився

літературною працею. Був ініціатором заснування студентського журналу

“Промінь” і редактором. У 1962 році разом з дружиною їде на Донбас, де

працює у вечірній школі. В Києві працює в видавництві “Молодь”,

“Веселка”, журнал “Зміна”, друкує оповідання “Смерть кавалера”. Часопис

“Дніпро”, “Зав(язь”, “На згарищі”, “Чудасія”. Збірки: “Деревій”(1960),

“Батьківські пороги” (1972), “Край неба” (1975). 6 березня 1980 року

1980 року помер. Похований в Києві.

 

Є в Григора Тютюнника оповідання, яке допомагає нам збагнути не тільки

витоки його соціального досвіду, а й усю драматичну життєву біографію

покоління «дітей війни», до котрого належав і сам письменник.

Називається воно «Сито, сито...».

 

... Десь далеко у великому світі гримить війна, а в маленькому глухому

селі, що принишкло в глибоких снігах, жевріють іскорки людських надій:

там, на війні, ворожі кулі обминуть синів, чоловіків, батьків, і вони,

живі-живісінькі, навіть не поранені, повернуться до рідних подвір'їв,

коли прийде перемога й настане мир. Але поряд з надією чорно гніздиться

в людських душах і тривожна невідомість, бо багатьом так давно немає

листів з фронту, і вони бояться зізнатися собі, що завтра можуть прийти

«похоронки».

 

Аби хоч трохи розігнати тривоги й важкі сумніви, втішити чи й просто

обманути себе, солдатки ворожать одна одній на своїх чоловіків, кожна

намагається переконати іншу в тому, що її чоловік живий, а коли та

повірить, то її віра непомітно передається й іншим.

 

Ворожить Ількова мама молодицям, і всім наворожу, що їхні чоловіки живі

наперекір смертям. Допомагає їй при тім ділі й хлопець, хоч він добре

розуміє: сито одне показує, а насправді може бути зовсім інше...

 

Мабуть, кожен його сільський ровесник знайде в глибині своєї пам'яті те,

що описано в оповіданнях «Сито, сито...», «Смерть кавалера», в повістях

«Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу».

 

У літературу він прийшов уже зрілою людиною після серйозних життєвих

університетів. Про до літературний період своєї біографії найкраще за

всіх розповів він сам у спогадах про брата Григорія, названих «Коріння».

 

У повісті «Климко» є така характерна для поведінки юних героїв Григора

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ