.

Романіст Іван Григурко(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1533
Скачать документ

Реферат

на тему:

Романіст Іван Григурко

У кожного письменника є своя заповітна земля. Велика, неосяжна й
неповторна. На її просторах, серед її людей митець знаходить основні
теми, конфлікти й образи для своєї творчості.

Була своя земля і в талановитого українського письменника Івана
Григурка. Це – Таврія.

Дитинство І.Григурка пройшло в одеських степах. Після дитячого будинку –
служба в армії, навчання в Одеському університеті. На студентські роки
припав пошук своєї дороги у літературі. А глибше пізнати життя й
самобутньо його висловити, знайти свій неповторний почерк Іванові
Григуркові допомогла саме Херсонщина – “серцевина Таврії”, як величав
нашу землю письменник.

Будучи спершу кореспондентом “Ленінського прапору”, а згодом і
“Наддніпрянської правди”, на початку 70-х років ХХ століття він
знайомиться з трудівниками степів, вивчає життя, побут, вникає у їхні
турботи, запам’ятовує обличчя, характери, мову.

Іван Григурко прожив стрімке й напружене життя. Довжиною в сорок років.
Дванадцять з них були віддані письменницькій праці.

Основна його літературна форма – середня й велика проза. Григурко –
повістяр і романіст. Ним написано повісті “Роса”, “Гавертій”, “Путина” і
романи “Канал”, “Далекі села”, “Ватерлінія”, “Червона риба”.

І.Григурко був письменником, який працює до останніх днів. Основну
роботу над романом “Червона риба” безнадійно хворий прозаїк завершував у
лікарні, за кілька днів до смерті. Цьому твору випало стати останнім у
його творчій біографії. Роман вийшов у Києві через два роки по смерті, у
1984 році.

Роман “Червона риба” написано на матеріалі побутового, соціального й
духовного життя півдня України і розповідає про працю рибалок, охорону
заповідної фауни, напружені будні журналістів. Провідна дія відбувається
на риболовецькому етапі, в селі Комишани і в таврійському заповідникові,
розташованому на Слов’янській косі (у якій неважко розгледіти
Кінбурнську косу).

В романі кілька сюжетних ліній.

Головна з них побудована на розвитку образу Роберта Журибіди. Це
допитливий і мислячий юнак, котрий тільки-но успішно закінчив
десятирічку й шукає себе, свою дорогу в житті. Підкреслюючи у своєму
героєві максималістські риси, письменник повідомляє, що Роберт критично
оцінює життєву позицію, діяльність своїх батьків і вважає їх людьми
самовдоволеними, інфантильними, які дбають лише про матеріальний статок
і власний душевний комфорт. На знак незгоди з їхньою життєвою позицією
молодий герой залишає рідний дім. Він мріє вступити до інституту. Проте
волею долі Роберт опиняється біля Чорного моря, на Слов’янській косі, де
стає рибалкою.

Письменник змальовує, з якою наполегливістю, а нерідко й фанатичною
мужністю Роберт Журибіда оволодіває несподіваним для нього ремеслом.

За характером Роберт є добрим, чуйним, він тонко розуміє природу.

Особливе місце у творі посідають взаємини головного героя і Таї,
гімнастки з Києва. Роберт спершу підсвідомо, а потім усе виразніше
розуміє, що з дівчиною, в яку він закоханий, у них різні моральні
цінності, що духовно близькими, рідними стати вони ніколи не зможуть.

Створюючи картини життя свого героя в риболовецькій бригаді, І.Григурко
проводить думку, що гартування трудових навичок саме по собі ще не
гарантує формування у людини цілісного морального світу. Роберту не
вистачає вміння розбиратися у людях. Під впливом бригадира Нестеровича
він починає торгувати рибою, продавати її “наліво”. Життя зблизька
виявляється зовсім не таким, яким воно малювалося у романтичних юнацьких
мріях та прожектах.

Журибіда доходить висновку, що “кришталево чесних”, “з повною совістю”
людей навколо нього немає, що, можливо, їх навіть не існує взагалі, що
реальне життя – це шлях етичних компромісів, а то й відвертих моральних
поступок.

Кінець домінантної сюжетної дії є драматичним, хоча й не позбавленим
закономірності. Спійманий під час протизаконного вчинку, Роберт
потрапляє до виправно-трудової колонії. У дуже гіркий для свого героя
час розлучається з ним письменник. Все ж, як це часто буває у творах
вітчизняної літератури, художник дає надію сподіватися, що Роберт
Журибіда знайде в собі сили повернутися у “велике море вільного життя”.

Традиційним для української літератури є образ Данила Передрія. З ним
пов’язані друга сюжетна лінія роману й авторська уява про моральний
ідеал.

Передрій – єгер і охороняє тваринницький світ заповідника. Він корінний
таврієць, людина суворого життєвого досвіду. Незважаючи на свій літній
вік, єгер по-юнацьки відданий роботі. Він виконує свою справу з
самовіддачею, подвижницьки. Саме тому, будучи беззбройним, старий єгер
женеться за затятим браконьєром.

Третя сюжетна лінія “проходить” через долю молодого журналіста Іллі
Стана. Енергійним і захопленим газетярем керує прагнення розкрити у
своїх репортажах, статтях характер і дух життєвої творчості мешканців
Таврії. У складних ситуаціях він завжди займає чітко визначену позицію,
відкидає компроміси.

Останній роман Івана Григурка – це твір гостропроблемний, духовно
загострений. Значною мірою письменник досягає цього виведенням образів,
котрі сповідують концепцію комфортного життя.

Найбільш виразним серед них є Стас, столичний аспірант. Він виступає
теоретиком, апологетом підкреслено раціонального ставлення до життя.
Стас наділений неабияким інтелектом. Він часто хизується своєю розумовою
розвиненістю й відточеністю. Стас упевнений у собі й своїх життєвих
перспективах, соціальних можливостях.

Він належить до найцікавіших, найоригінальніших образів І.Григурка. Як
це часто трапляється з персонажами, які змальовуються з негативними
художніми знаками, Стас вийшов напрочуд “живий”, знайомий, типовий.

Він живе логікою, теоретичними комбінаціями. Проте вони спрямовані на
досягнення практичного зиску. Він все оцінює, тобто знаходить усьому
ціну, насамперед у власних очах. Стас розподіляє людей на дві категорії
– нижчих, тобто тих, хто працює фізично, і вищих – інтелектуалів. Себе,
звичайно, він зараховує до представників непересічного інтелекту. Йому
властивий етичний цинізм, якого він не соромиться. Його ідеал –
забезпечене, всебічно комфортне життя. Стас любить себе, свої думки, він
чекає від життя насолоди й живе заради цієї насолоди.

Образ Стаса протиставлено іншим концептуальним персонажам “Червоної
риби” – Роберту Журибіді, Данилу Передрію, Іллі Стану.

На відміну від них, молодий аспірант живе заради себе й не приховує
цього. На відміну від них, на життєві ситуації він дивиться крізь призму
користі. Його дії зумовлені критерієм “вигідно – невигідно”.

Стас не шукає істин – він їх знайшов. Сенс його життя полягає у
реалізації принципів власного матеріального й душевного комфорту. Він не
романтик, а послідовний і відвертий прагматик, що теоретично обґрунтовує
свою духовну позицію.

Антитеза “Стас – Роберт, Данило, Ілля” покликана була, згідно
авторського задуму, відтінити негативні риси, якості молодого
інтелектуала-науковця. Можливо, Іван Григурко навіть вбачав у ньому
етичний антиідеал. Критичне зображення Стаса спрямоване в романі на
розвінчання цього образу. Письменник зображує його егоїстичним,
самозакоханим, з виявами жорстокості. У тексті твору Стас інколи
підкреслено негативізується, а його інтелектуалізм – знижується.

Проте непривабливі якості, помножені на розкутість, інтелектуальну
самодостатність Стаса, роблять цей образ, що малювався як духовний
контрідеал, по-своєму навіть привабливим.

Це тип молодої людини, як вона є, з її вадами й специфічними
достоїнствами, з широкими матеріальними потребами й нахилом до
граничного самовираження. Це тип молодої людини, яка живе не ідеальними
уявленнями про світ, а реальними матеріальними інтересами. За
письменницькою концепцією, Стас не повинен був викликати симпатій,
співчуття. Але у його образі є те, що це співчуття все ж таки викликає.
Й саме тому, що це один з найбільш реальних, суперечливих характерів
роману.

Композиція “Червоної риби” неоднорідна й непроста. Для надання
масштабності й динамічності сюжетній дії Іван Григурко часто
використовує прийом ретроспекції, поширений у сучасній українській,
російській та західній літературі. А для того, щоб повніше змалювати
духовний світ головного героя, романіст уводить форму щоденникових
нотаток Роберта Журибіди.

Є всі підстави визначити жанр останнього твору Івана Григурка як
соціально-етичний роман. У ньому порушено проблеми становлення молодої
особистості, взаємовідносин “батьків” та “дітей”, долі кохання й
моральних принципів, впливу духовних канонів індивідуальності на її
життєвий шлях.

Роман Івана Григурка “Червона риба” – це морально-етичний заповіт
письменника, його останні побажання сучасникам, глибока пісня любові до
рідного Таврійського краю, його виразних і непересічних людей.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020