Книжна лексика в ліриці Є.Маланюка
Поезія Є. Маланюка, видатного майстра слова, який працював на
еміграції, ще недостатньо вивчена з мовозначного погляду: праці вчених
[1,2, 7, 8] в основному стосувалися літературознавчих аспектів аналізу.
Серед лінгвістичних розвідок варто назвати статтю Л.В.Бублейник [3,
343-349], працю С.Я.Єрмоленко “Біль слова Євгена Маланюка”, присвячену
Євгену Маланюку [ 4 ] та ін.
У статті робиться спроба з’ясувати естетичні функції тих прошарків
книжної лексики в ліриці поета, які належать за своїм походженням до
запозичених.
Запозичення, вжиті Є.Маланюком, свідчать про його широку освіченість,
знання культур і літератур інших народів. Завдяки цьому його поезія
піднялася до світового рівня, збагативши і світову літературу, і
літературу рідного народу, любов до якого стала сенсом його життя. Про
патріотичне чуття Є.Маланюка гарно сказав Т.Салига: «Є.Маланюкові, хоч
і довелося перетерпіти сорок вісім літ вимушеної еміграції, все ж
випала не найгірша доля, а головне –– він не був переслідуваний творчими
кон’юнктурами. Змушений жити поза Україною, він усе життя присвятив
служінню рідному народу» [8, 3].
За своїми джерелами це лексика, запозичена з грецької мови (термидор,
пігмеї, артеміда, ямб, дифірамб, епопея); з латинської (термін, арена,
конкурент, хорал); з французької (грим, рампа, партер). Зустрічаються
також запозичення з фінської (руна, волинка) та з німецької мови
(піетет, петит, валькірія).
Є.Маланюк, як правило, робить таку лексику складовою частиною метафор.
Рідше ці слова вживаються в прямому значенні, як, наприклад, гетера
“легковажна жінка” [10, т. ІІ]:
Під зойк скрипок, під тоскний
гомін танго,
Під дзвін чарок і реготи гетер
Ви сяйвом крил, кохання чорний янгол, –
Опечете.
Треба зауважити, що значне художнє навантаження у Є.Маланюка несе на
собі термінологія, що відображає сферу музики, літератури, загалом
культури. Це такі слова, як хорал, ямб, епопея, дифірамб та багато
інших.
Вся ця лексика переживає в тексті семантичні ускладнення. Так, слово
хорал “церковний багатоголосовий хоровий спів; хвалебна духовна пісня”
[СУМ, т. ХІ ] утворює метафору, в якій не стільки реалізується
подібність звучання, скільки виникають вторинні емоційно-експресивні
нашарування, пов’язані з піднесеністю, урочистістю, святковістю настрою:
І враз все зайве позникало –
Обслуга, авто, літники,
І гори гримнули хоралом,
І був короткий стиск руки,
І серце чимось захлинулось,
І вмерло, й полетіло в синь.
Літературознавчий термін епопея “монументальний твір епічного характеру,
повідомлюючий про значні історичні події” [СУМ, т.ІІ] у метафоричному
контексті теж ускладнюється. Метонімічно розширюючи межі його значення,
спираючись на семи “важливість”, “вага”, автор застосовує слово для
змалювання величавих та трагічних подій історії рідного народу: Бог не
пожалував віка!
Вже сім століть ця епопея.
По кам’янистих ташниках
Та по рибальських балаклеях
Рвучкий мутиться Кагарлик
І сонно котиться Синюха, –
Та той же зойк, та той же
крик…
Слово ямб “в старогрецькій поезії – поетичний твір, за характером
близький до сатири [9] – включається в розгорнуту метафору. Винесене в
ударну позицію рими, воно утворює єдине ціле з іншим культурологічним
терміном дифірамб і виражає один із домінантних мотивів лірики Є.
Маланюка – волелюбний заклик до змагань, пафос непримиренності. Образ
ускладнюється парадоксальними змістами: дифірамб, виголошений потужною
зброєю, втілює нехарактериний для слова зміст погрози, виклику і тому
звучить насмішкувато, іронічно:
І коли доба метальним словом
Збудить в серці переможний ямб,
Присуд Божий в даль Твою громово
Ознаймить гарматний дифіра
До рідковживаних у загальному мовленні слів належить фуга “одна з
основних фізичних форм багатоголосного співу” [СІС]. Воно якнайкраще
пасує у Є.Маланюка до образу космосу, символізуючи вічність буття:
Крізь чорних днів крижану хугу,
Крізь свист степів, крізь порох трун –
Виконуєш космічну фугу
На струнах зореметних рун.
У цій же строфі – ще один музичний термін, руни ” народні карельські та
фінські епічні пісні” [СУМ, т. VІІІ]. Воно вживається у складі метафори,
яка базується на ознаках не слухових чи зорових, а більш віддалених:
пісня ніби сама стає інструментом.
¦?
x
z
TH
a
4
^„`„A
;Список використаної літератури Білецький Р. Поезія Є.Маланюка і М.Гумільова – К., 1995. Білокінь С. Вояк української культури // Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995. Бублейник Л. Образ вітру в ліриці Є.Маланюка // Вісник Львів. ун-ту. – Сер. філол. – Львів, 2000. – Вип. 28. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (Стилістика та культура мови). – К., 1999. Майданов Г. Неполный перечень слов украинского языка, заимствованных из польского // Киевские новости. – 1998. – 27 марта (№14). Маланюк. Поезії. – Львів, 1990. Моклиця М. Поезія Є.Маланюка крізь типологічні риси експресіонізму // Матеріали ХLІІІ наук. конф. ВДУ – Луцьк, 1996. Салига Т. “Залізних імператор строф…” // Маланюк Є. Поезії. – Львів, 1992. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К., 1974. Далі в тексті в дужках скорочено СІС. 10. Словник української мови: В 11 т. – К., 1970-1980. Далі в тексті в дужках скорочено СУМ, із вказівкою тома. Яворська Т. Про “чужі” слова // Урядовий кур’єр. – 1993 – 13 липня.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
