UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПрапороносці Олеся Гончара (реферат)
Автор
РозділЛітература українська, література України
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1952
Скачало280
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

“Прапороносці” Олеся Гончара

 

Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих.

 

Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат.

Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а

багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати

високий дух романтики з "проривом “до правди, до зображення війни

справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю, з її тяжкою солдатською

героїкою”.

 

Олесеві Гончару долею судилося бачити одну із найжорстокіших воєн в

історії людства на власні очі, пережити війну вразливою душею і чутливим

серцем, перенести війну на своїх плечах. Доля поклала на його юнацькі

плечі важкі мінометні плити, і здається, що ці плити лягли назавжди, на

все життя. Відразу ж по війні Олесь Гончар у романі “Прапороносці” силою

художньої уяви “покладе” на плечі солдата-українця Хоми Хаєцького всю

землю. У трагічні хвилини оборони дамби запитає комісар Воронцов у

насупленого старшини: “Важко, товаришу Хаєцький?” – “Ой, товаришу

замполіт... Так важко, гейби всю землю на плечах тримаєш...” –

відповість життєрадісний подоляк, вивершуючи титанічний шлях “зрощення”

своєї особи та історії.

 

Історія стала його. Хоми Хаєцького, долею. Долею звичайного рядового

солдата незвичайної війни. Як і долею мільйонів тих творців перемоги над

фашизмом, які вернулися покаліченими фізично й морально з фронтів і які

зазнали по війні принизливого колгоспного закріпачення, гіркоти

державної байдужості до їхньої героїчної звитяги, а то й нових

сталінських репресій. А вірилося, що буде інакше життя по війні. “Після

цієї війни люди повинні стати нарешті... людьми”, - переконаний

лейтенант Черниш. Бо була ця війна страшною, жорстокою, водила дантовими

колами пекла ХХ століття чистих і грішних, “обіцяла” для людства

моральне прозріння, а то й трагічне очищення від вселенських гріхів.

 

Не судилося.

 

Олесь Гончар повернувся з війни із почуттям свята і надії. Був

переконаний, що цей трагічний катарсис, який пережило людство, гуманізує

світ. Повернувся радісний і щасливий. Адже він залишився серед живих!

Бачить знову голубе небо над рідною Україною, дивується сонцю і не може

повірити: невже нема більше грому артилерійських канонад, шиплячого

свиту мін, нема холоду мерзлої землі від свіжовиритої могли для друга, з

яким ще вчора мріяли про хліб, про дім, про любов!

 

Важко уявити внутрішній стан людини, юнака-студента, якому щодня

доводилося ступати на вогняне поле смерті з надією на життя і з вірою в

життя, в торжество миру?

 

Олесь Гончар рано усвідомив складну діалектику життя і смерті й на

власному гіркому досвіді фашистської окупації і війни переконався, що

майбутнє мирне життя немислиме без гірких втрат і глибоких страждань.

Тому його художня концепція людини й світу формували і можливості, в

добро й справедливість.

 

Цей роман-поета “оживав” в уяві мінометника Олеся Гончара не раз, але

він боявся навіть на мить повірити, що буде жити і енергією свого

морального обов’язку перед фронтовими побратимами, своєю любов’ю і

-----> Page:

0 [1]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ