.

Художній переклад.(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5834
Скачать документ

Художній переклад

Література займає осібне місце серед інших видів мистецтв. На відміну
від музики та малярства, які впливають на людей різних національностей
безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям.
Літературний твір інколи стикається з значними перешкодами на шляху до
свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор
твору. На жаль полілінгвізм і навіть білінгвізм зараз явище скоріше
виключне, ніж розповсюджене. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто
такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові,
відтворюється в іншій. Переклад посідає особливе місце у літературному
процесі. Кожен вид літератури послуговується певним видом перакладу.
Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом. Художній
переклад – один з найнаглядніших проявів міжлітературної (і значить
певним чином міжкультурної) взаємодії. Фактично він є основною частиною
національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між
літературами , без нього неможливо було б говорити про міжлітературний
процес у всій його повноті. Художній переклад – особливий вид перекладу.
“Художній переклад – відображення думок і почуттів автора прозового або
поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів
у матеріал іншої мови“. Художній переклад має справу не з комунікативною
функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як
“першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладача особливої
ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються не лише
певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або
становлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій.
Перекладач повинен мати якщо не грунтовні, то принаймні достатні для
перекладу знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки в
деяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки,
мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. “Ідейно-образна
структура оригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо
перекладач не уявляє собі того суспільного середовища, в якому виник
твір, тих причин, які покликали його до життя, і тих обставин, завдяки
яким він продовжує жити в інших середовищах і в інші часи”.

Інша проблема художнього перекладу – співвідношення контексту автора і
контексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуже
наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки,
розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і
даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого
сприйняття її до закріпленого словами образу. Іншими словами, якщо
переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність.
Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності
через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення,
закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають дані
літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким
чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами
(конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але й
суб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути
абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за
своїми об’єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу,
що неминуче призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також
замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту
обов’язково випустить щось із змісту, а також його схильність
продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [4]. У
художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистість
перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою
мірою й автором. Твір не можна вирвати із стихії рідної мови і
“пересадити” на новий грунт, він повинен народитися наново у новій
мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний
мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв’язками,
впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює
конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу
мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою
руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір в новому
мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора
і певною мірою повторити творчий процес його створення і наповнити твір
новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві
даній мові.

eY\\thth Художній твір повинен перекладатися “не від звуку до звуку, не
від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної
структури оригіналу до відповідної ланки перекладу”. [6. С.-260.] В
поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція.
Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму,
інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не
вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту
обов’язково спричинює зміну усієї системи. Спроба відтворити у
поетичному творі усі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати
гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даному творі є
головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або
звертаючи неістотно, увагу на інші. Свого часу В.Брюсов запропонував
“теорію істотного елемента” (назву запропонував Ю.Левін). Ця теорія
якраз і зводилася до виокремлення найважливішого елемента (чи елементів)
в поетичному творі і свідомим принесенням в жертву інших її елементів.
Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді
вона буде меншою. “Прекрасне рідко переходить з однієї мови в іншу,
зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що ж має робити перекладач?
Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли б служити заміною, отже
виробляти власне, як і краще.”(В.Жуковський)

Мистецтво поетичного перекладу знаходитьc у владі двох суперечливих
тенденцій: з одного боку перекладні вірші повинні справляти на читача
безпосереднє емоційне враження, а з іншого вони повинні вносити в
літературу щось нове, збагачувати читачів невідомими до того часу
поетичними образами, ритмами, строфами. У першому випадку вони покликані
пристосувати чуже мистецтво до сприйняття вітчизняного читача, у другому
– розкрити перед читачем різноманітність мистецтва, показати йому красу
відмінних національних форм, історичних нашарувань, індивідуальних
творчих систем. [12. С.-414.] Як зазначає В.Левик, переклад повинен
звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності.
Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний
дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета.
[9. С.-376.] Він порівнює перекладача з талановитим актором. Яку б роль
не грав актор, його завжди впізнають, і в той же час публіка
захоплюватиметься тим, як вдало йому вдалося перевтілитися в образ.
Залишаючись самим собою він повинен з кожною новою роллю пропонувати
своїм глядачам щось нове, а подекуди й чуже для себе особисто. Так само
й у творчості поета-перекладача: він повинен пропонувати своїм читачам з
кожним новим перекладом нові образи, нові форми, нові стилі, але
водночас в кожному перекладі повинен вгадуватися його особистий стиль.
За Коптіловим, перекладач має йти “вшир і вглиб” – залучати нові широкі
верстви читачів до шедеврів світової літератури й заглиблюватись в
поетичні простори світів їх авторів.

Художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом
міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому
обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції:
інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною
функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього
перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або
розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить
однобоко. [1] До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі
іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала
дилема перекладу “вірного і некрасивого” та “вільного і красивого”.

ЛІТЕРАТУРА

Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода.//Проблемы
особых межлитературных общностей. М., 1993.

Дюришин Д. Посредническая функция художественного перевода. // Перевод –
средство взаимного сближения народов. М., 1987.

Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. М., 1989.

Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе. //Проблемы
Особых межлитературных общностей. (Под общей редакцией Д.Дюришина) М.,
1993.

Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. М., 1999.

Коптилов В. И вширь и вглубь. // Мастерство перевода. М., 1973. В.9.

Коптілов В. Першотвір і переклад. К., 1972.

Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. Т.5.

Левик В.В. О точности и верности. // Перевод – средство взаимного
сближения народов. М., 1987.

Радчук В. На жертовнику мистецтва. // “Хай слово мовлено

інакше…”. Проблеми художнього перекладу. К., 1982.

Рильський М. Зібрання творів: у 20-ти томах. Т.16. К., 1987.

Эткинд Е. Поэзия и перевод. М.-Л., 1963.

Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. С.-655.

В.Коптілов. Першотвір і переклад. К., 1972. С.-3.

Там же. С.-5.

Там же. С.-198.

Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. С.-655.

Международные связи русской литературы. М.,1963. С.-59.

Русские писатели о переводе (18-20вв.). Л.,-1960. С.-87.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020