МІСЦЕ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ В СИСТЕМІ
ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Виконав студент
Зміст
Вступ
Теоретичні основи дослідження фінансового механізму
Зміст фінансового механізму
Поняття про систему елементів державного регулювання економіки
Методи дослідження фінансового механізму
Сучасний фінансовий механізм України і його місце в системі елементів
державного регулювання економіки
Фінансово-кредитний механізм у системі стратегічного управління
Місце фінансового механізму в системі елементів державного регулювання
економіки
Висновки
Список використаних літературних джерел
1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ
1.1. Зміст фінансового механізму
“Механізм” у перекладі з грецької означає знаряддя, машина. В даний час
поняття “механізм” є багатозмістовним. Так, під механізмом розуміють
пристрій для передачі і перетворення руху, який представляє собою
систему тіл (ланок), в якій рух одного чи кількох тіл (ведучих) викликає
цілком визначені рухи решти тіл системи; механізми бувають різними за
конструкцією і призначенням, складають основу більшості машин, приладів
та інших технічних знарядь. Під механізмом розуміють також і внутрішній
устрій (будову), систему чого-небудь, наприклад, державний механізм
управління. Механізм – це також і сукупність станів і процесів, з яких
складається яке-небудь фізичне, хімічне, фізіологічне, психічне чи
будь-яке інше явище, наприклад, механізм мислення [14].
Термін “механізм” в наукових економічних працях дістав особливий
розвиток в постсоціалістичних країнах в другій половині 60-х років,
коли науковці навперебій заговорили про “господарський механізм
економічної системи”, прагнучи наголосити на конкретній рушійній силі
системи, що функціонує. Тоді це вважалося “відносно новим відкриттям
нашої філософії і політекономії, історичного матеріалізму” [1].
Незважаючи на відносну “молодість” цього терміну в економіці, він у цій
галузі знань теж набув багатозмістовності. Так, Л.І.Абалкін наступним
чином визначав у ті часи зміст згаданого вище терміну: “Господарський
механізм соціалістичного суспільства володіє досить складною структурою.
Серед найважливіших його структурних ланок можна виділити: форми
організації суспільного виробництва (поділ праці, спеціалізація
виробництва, його розміщення та інші, з допомогою удосконалення яких
суспільствовпливає на розвиток продуктивних сил і забезпечує підвищення
ефективності їх використання); форми господарських зв’язків, завдяки
яким здійснюється своєрідний “обмін речовин” в економіці, в тому числі
оборот засобів виробництва, фінансово-кредитні відносини та ін.;
структуру, форми і методи планування і господарського керівництва, в
складі яких одночасно з економічними можуть бути виділені також правові
і соціально-психологічні форми і методи; сукупність економічних важелів
і стимулів впливу на виробництво і учасників господарської діяльності, з
допомогою яких забезпечується узгодження і стимулювання господарської
діяльності”. Е.Б.Алаєв акцентує увагу на тому, що “таке визначення –
типовий приклад ідеоцентризму, коли нове, недостатньо чітко
сформульоване поняття чи ідея “підминають” під себе інші поняття” [1].
Разом з тим термін “механізм” прижився і сучасні економічні дослідження
рясніють такими поняттями як “фінансовий механізм”, “механізм
управління”, “господарський механізм”, “механізм соціально-економічного
розвитку” тощо. Причому, в одних випадках під одним і тим же терміном
розуміють сукупність станів системи, наприклад “фінансовий механізм”
(сукупність станів фінансової системи), “механізм соціально-економічного
розвитку” (сукупність соціально-економічних станів господарської
системи); в інших – головний рушій цього розвитку (головний елемент
структури системи, особливості його взаємодії з іншими елементами тощо).
Існують і дещо відмінні від попередніх погляди на зміст поняття
“механізм”. Зокрема, В.Н.Черковець говорить, що господарський механізм
представляє собою систему взаємозв’язаних, взаємообумовлених форм і
методів планового управління суспільним виробництвом і його структурними
складовими частинами, вважаючи, що, з однієї сторони, вони вони
виступають як специфічні об’єктивні форми прояву виробничих відносин
(народногосподарське планування, суспільні нормативи, стандарти, ціна,
прибуток, кредит і т.п.), а з іншої сторони, ці форми використовуються
на практиці як методи господарювання. О.Г.Дерев’янко бачить
господарський механізм наступним чином: “Під поняттям “механізм”
традиційно мається на увазі спосіб функціонування певної системи, тому
доцільно визначити господарський механізм як спосіб функціонування
господарської системи (незалежно від її розміру), в основі якого лежить
визначена сукупність виробничих відносин. Тобто може йтися як про
господарський механізм народного господарства в цілому (макроекономічний
рівень), так і про господарський механізм суб’єктів підприємницької
діяльності (мікроекономічний рівень)”[4].
Отже, як бачимо, наведені вище погляди на господарський механізм суттєво
відрізняються між собою. Якщо узагальнити ці погляди, то можна виділити
наступні ракурси бачення змісту господарського механізму:
1) Сукупність структурних ланок господарства з формами виробничих
зв’язків між ними;
2) Головний рушій розвитку господарської системи;
3) Спосіб функціонування господарської системи;
4) Система форм і методів управління суспільним виробництвом;
5) Сукупність соціально-економічних станів господарської системи.
Але всі наведені вище ракурси бачення змісту поняття “господарський
механізм” є однобоким поглядом на нього, тобто поглядом на якусь одну
сторону чи окремий елемент господарського механізму, що зумовлює
неадекватність сприйняття його як об’єкту і як явища економічного
дослідження. Сучасні дослідники під господарським механізмом розуміють
в сукупності:
Господарську систему, її будову (компонентну чи галузеву та
територіальну структури);
Взаємозв’язки між компонентними та територіальними елементами системи;
Спосіб існування господарської системи;
Система форм і методів управління функціонуванням господарської системи,
послідовною зміною її соціально-економічних станів;
Рушій соціально-економічного розвитку адміністративного району – аппарат
управління, методи і важелі управління, які ним використовуються,
ступінь впливу на інші елементи тощо;
Спосіб і якість життєдіяльності населення.
Отже, розгляд будь з яких названих вище елементів господарського
механізму – це вагомий внесок у дослідження особливостей його
функціонування в цілому. Так, вивчення соціально-економічного стану
господарської системи на конкретну дату – це статичний зріз
господарського механізму цієї системи. Вивчення тільки одного з
елементів (наприклад, важелів і методів управління), не дасть повної
уяви про господарський механізм в цілому. Залишатиметься незрозумілим,
чому цей механізм не функціонує зовсім чи функціонує дуже погано. Так,
навіть найсучасніша машина з потужним мотором, але без коліс, не поїде,
тобто не виконуватиме свою функцію – пересування в просторі. Аналогічно
і господарський мехаенізм не функціонуватиме при відсутності певних
компонентних чи територіальних елементів, необхідних при певному рівні
розвитку господарської системи.
Фінансовий механізм – це складова частина господарського механізму, яка
представляє собою сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів,
форм і способів регулювання економічних процесів і відношень. Фінансовий
механізм включає насамперед ціни, податки, пільги, штрафи, санкції,
дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитний процент, тарифи.
1.2 Поняття про систему елементів державного
регулювання економіки
Державне регулювання економіки – це вплив держави в особі державних
органів на економічні об’єкти і процеси та на осіб, які в них приймають
участь. державне регулювання економікоюздійснюється, щоби надати
процесам організований характер, впорядкувати дії економічних суб’єктів.
забезпечити виконання законів, підтримувати державні і суспільні
інтереси.
Державне регулювання в широкому розумінні слова включає прогнозування,
планування, фінансування, бюджетування, оподаткування, кредитування,
адміністрування, облік і контроль. Державне регулювання має місце як в
централізовано керованій економіці, так і в ринковій економіці. Отже,
воно мусить мати місце і в економіці перехідного періоду, тобто в такій
економіці, яка зараз має місце в Україні.
Як бачимо, державне регулювання економікою передбачає вплив держави
практично на всі складові фінансового механізму, а значить і на весь
фінансовий механізм в цілому. Особливість цього впливу визначає міру
втручання держави у функціонування економіки шляхом регулювання
функціонування фінансового механізму та його складових.
Як відмічає О.Г.Дерев’янко, фінансово-кредитний механізм є інтегральним
елементом механізму господарського механізму. Його функціонування
здійснюється на базі двох основних методів: фінансового забезпечення та
фінансового регулювання. Фінансове забезпечення функціонування
економічної системи полягає у формуванні цільових грошових фондів
(фінансових ресурсів) достатнього розміру та їх ефективному
використанні. фінансове регулювання розглядається як метод фінансового
впливу, що пов’язаний із регулюванням розподільних відносин. Якщо
фінансове регулювання здійснюється на основі принципу оптимальності, то
воно має стратегічний характер, тобто зорієнтоване не на досягнення
короткострокових цілей, а на забезпечення виживання економічної системи
у перспективі. По-суті, в такому випадку воно має характер стратегічного
фінансового управління [4].
На жаль, сумною спадщиною командно-адміністративної системи управління
економікою є брак традиції стратегічного мислення. Тому існує об’єктивна
потреба у посиленні уваги до стратегічних аспектів фінансового
управління як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях.
1.3. Методи дослідження фінансового механізму
Загальновідомо, що метод – спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети,
вирішення конкретного завдання. В процесі виконання даної роботи був
здійсненний спеціальний підбір сукупності методів. такий підбір
називається методикою. При цьому, свідоме застосування науково
обгрунтованих методів є істотною умовою отримання нових знань.
Будь-які методи базуються на загальних принципах наукового мислення. В
даній курсовій роботі використані наступні загальні принципи наукового
мислення:
Індукція – умозаключення від фактів до деякої гіпотези;
Дедукція – висновок за правилами логіки; ланцюжок умозаключень, ланки
якого зв’язані логічною послідовністю;
Аналіз – розчленування об’єкту явища на елементи;
Синтез – поєднання, з’єднання різних елементів об’єкту, явища в єдине
ціле.
Аналогія – відповідність, подібність об’єтів, явищ в яких-небудь
властивостях; умозаключення про менш знаний об’єкт, явище по більш
знаному, якщо вони входять в однорідну групу.
Спостереження – ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене
поставленою задачею; систематичний збір даних по об’єкту, явищу.
Порівняння – співвідношення між двома об’єктами, явищами, яке дозволяє
виявити загальне і особливе.
В даній курсовій роботі застосовані такі методи:
Літературний метод – в процесі роботи відбірано і проаналізовано 14
літературних джерела, які в тій чи іншій мірі стосуються даного об’єкту
вивчення.
Описовий метод – це один із найдавніших при вивченні об’єктів і
процесів у будь-яких галузях знань. В роботі описані сучасний фінансовий
механізм України та особливості його функціонування в умовах державного
регулювання. Для опису використані літературні джерела та статистичні
дані.
Але одним із найважливіших методів є методи кількісного фінансового
аналізу, без застосування яких дослідження фінансового механізму є
практично неможлививими. Адже завданням фінансово-економічного аналізу є
розгляд проблем, пов’язаних із функціонуванням фінансового механізму,
зокрема, пов’язаних із коротко- та довготерміновими операціями
вкладеннями. Основними категоріями фінансового аналізу є відсотки та
відсоткова ставка. У фінансових розрахунках відсотки – це плата за
користування позиченими грошима, капіталом. Ця плата вимірюється у
грошових одиницях, тобто є абсолютною величиною. Отже, надання грошей у
борг є послугою, за яку треба платити. У ролі позичальника і боржника
виступають банки, підприємства й організації, а також фізичні особи
(люди). Вони є об’єктами фінансових розрахунків. Відсоткова ставка – це
відношення суми відсоткових грошей, виплачених за певний період часу
(рік, місяць), до величини позички (суми боргу). У фінансовому аналізі
під відсотковими грошима, чи просто – відсотками, розуміють грошову
винагороду за позичені гроші капітал.
За допомогою кількісного фінансового аналізу розв’язується широке коло
завдань – від елементарного нарахування відсотків і до складних
інвестиційних, кредитних та комерційних проблем у різних постановках,
які залежать від конкретних умов [8].
Ці завдання можна сформулювати так:
вимірювання кінцевих фінансових результатів операцій для кожної з двох
сторін фінансової угоди;
виявлення залежності кінцевих результатів від основних параметрів
операцій або угоди та вимірювання взаємозв’язків між параметрами;
розробка оптимальних планів здійснення фінансових операцій для
примноження прибутків;
визначення параметрів еквівалентних змін умов фінансової угоди.
Сучасний фінансовий механізм України і його місце в
системі елементів державного регулювання економіки
2.1 Фінансово-кредитний механізм у системі стратегічного управління
Поняття “стратегічне планування” з точки зору теорії управління
визначається як процес прийняття рішень щодо цілей їх організації, їх
зміни, використання ресурсів для їх досягнення, а також щодо стратегій,
які обумовлюють одержання, використання та розміщення цих ресурсів.
Базовими вимогами до здійснення цього процесу є наявність формалізованої
процедури планування, відповідної інформаційної бази, організаційних
рамок планування, чітко визначених результатів планового процесу, а
також прийняття стратегічних рішень у межах визначеної ієрархії цілей,
яка має такий вигляд: “місія – цілі – стратегії – завдання – програми”.
Процес загальноекономічної стратегії розвитку має здійснюватися у
наступній послідовності: попередній опис цілей; аналіз факторів
зовнішнього середовища та оцінка внутрішнього потенціалу організації;
формулювання планових припущень; визначення цілей; оцінка альтернатив та
вибір стратегії розвитку; визначення завдань та програм; розробка
планового документа; розробка стратегії впровадження планового документа
[4].
Реалізація обраної стратегії може передбачати вирішення певних завдань.
Завдання, на відміну від місії, цілей і стратегії, жорстко локалізовані
в часі. Це прив’язані до певних строків результати, яких необхідно
домогтися. Їх вирішення багато в чому залежить від виконання програми
розвитку, тобтоздійснення сукупності заходів із залученням відповідних
ресурсів.
Стратегія впровадженого розробленого планового документа повинна
передбачати координацію зусиль виконавців; створення системи
стратегічного контролю, яка б сигналізувала в разі відхилення від
обраного шляху розвитку або зміни умов зовнішнього середовища, що
вимагає коригування планових установок.
Фінансова стратегія займає особливе місце в межах системи стратегічного
планування. Її генеральною метою є ресурсне забезпечення нарощування
економічного потенціалу. Реалізація даної мети можлива черех досягнення
таких часткових цілей: формування та підтримання оптимальної структури
капіталу фірми; підтриманнястійкого фінансового стану та ефективний
розподіл фінансових ресурсів за відповідними напрямками.
Процес розробки фінансової стратегії складається з таких етапів:
ретроспективний аналіз;
виявлення сильних та слабких сторін фінансово-господарської діяльності;
розробка перспективного прогнозу з урахуванням імовірнісних планових
припущень, сформулбованих у межах загальноекономічної стратегії;
складання стратегічного фінансового плану.
Отже, фінансова стратегія визначає базову лінію в галузіресурсного
забезпечення господарської діяльності. Відповідно підхід до її
формування є суто ресурсним. У той же час загальноекономічна стратегія
будується на основі цільового підходу, тобто виходячи з потреб
перспективного розвитку. отже. між загальноекономічною і фінансовою
стратегіями існує суперечність. Цьому сприяє той факт, що більшість
стратегій потребує фінансового ризику, а мета фінансового планування –
уникнути такого ризику. По-друге, фінансове планування базується на
вивченні тенденцій розвитку ринку капіталів, а стратегічне – на вивченні
ринку конкретних продуктів, виявленні споживацьких переваг та потреб.
Різні тенденції розвитку даних ринків також обумовлюють наявність
відповідної суперечності. Її розв’язання можливе лише шляхом синхронної
розробки загальноекономічної та фінансової стратегій та їх узгодження на
кожному етапі планового процесу.
Фінансова стратегія теоретично належить до функціональних стратегій,
однак на практиці вона відіграє роль, яка ставить її на один рівень із
загальноекономічною стратегією [4].
2.2 Місце фінансового механізму в системі елементів державного
регулювання економіки
Як уже згадувалося, фінансовий механізм – це сукупність форм і методів
створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення
різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і
населення. Складовими його є фінансове планування і прогнозування,
фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, а також система
управління фінансами.
За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний
розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно
до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового
планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави
щодо забезпечення розвитку її економіки і соціальної смфери. Показники
прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних
стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій та
обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це
можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування, або видання
дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові
інструменти, що обмежують ту чи інщу форму діяльності. Це штрафи,
відміна пільг, додаткове оподаткування.
Фінансовий механізм фінансують узагальнюючі та індивідуальні показники.
Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в
державі,обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні показники
– це величина витрат бюджету держави на 1 жителя, розмір податків, що
сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники можуть виявити
дійовість фінансового механізму.
Важливі елементи фінансового механізму – фінансові нормативи, ліміти та
резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків,
різних витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження
на витрати в інтересах держави, підприємця, або громадянина. Резерви
мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути
у майбутньому [2].
Фінансовий механізм діє ефективно, якщо діють усі його складові.
Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний
розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети
досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.
2.3 Основні фінансові показники
Як уже згадувалося вище, фінансові показники можуть виявити дійовість
фінансового механізму. Спробуємо нижче розглянути основні фінансові
показники України.
ВВП України за 1997 рік становив 92484 млн грн., що було на 3,2 % менше,
ніж за попередній рік. Якщо зважити, що падіння ВВП у 1994 р. становило
23,0 % до попереднього року, у 1995 р. – 12,0 %, у 1996 р. – 10,0 %; то
ситуація виглядає не такою вже безнадійною.
Обсяг промислової продукції становив у 1997 році 73481 млн грн.,
сільського господарства – 29182 млн грн. Валові інвестиції за цей же
період складали 18604 млн грн.. Частка валових інвестицій у ВВП
становила 20,1 %.
На початок 1998 року в Україні проживало 50, 5 млн осіб. Середньомісячна
номінальна зарплата становила 159,9 грн., рівень безробіття – 2, 27 %
(на кінець 1997 р.).
Експорт товарів та послуг становиви у 1997 р. 20355 млн $; імпорт –
21891 млн $.
Доходи бюджетів України в 1998 році вперше за останні 5 років впали
нижче 28 % ВВП. Видатки зведеного бюджету порівняно з 1997 роком
скоротилися з 37,1 до 29, 4 % ВВП, а в реальному виразі на 26 %.
Передбачається, що у 1999 році грошових надходжень не вистачить для
фінансування видатків на заробітну платню, тому бюджетний дефіцит
збільшиться на 5,5 % ВВП [5].
Відбувається постіне руйнування фінансової системи шляхом завищення
бюджетних доходів. Так, у 1998 р. доходи у %% до ВВП затверджені
Верховною Радою становили 29,4 % ; а фактичні – 27,4%.
Руйнування фінансової системи відбуається ще і тому, що місцеві органи
влади не несуть відповідальності за ефективне витрачання коштів, що
регіони не зацікавлені у збільшенні доходів.
Головними завданнями монетарної політики у 1999 році, за кастратофічно
низьких валютних резервів, будуть підтримка стабільного курсу гривні та
стримування інфляції. Реалізувати ці завдання можна лише за
збалансованого бюджету та підтримки урядової політики з боку міжнародних
кредиторів. Невиконання згаданих умов призведе до покриття дефіциту
бюджету за рахунок емісії, втрати валютних резервів та неконтрольованої
девальвації гривні.
У 1998 році НБУ проводив виважену монетарну політику, втримуючи сталий
темп збільшення пропозиції грошей у реальному вимірі: реальна монетарна
база за рік зросла на 2 %, а реальні широкі гроші – приблизно на 5 %.
Однак завеликий бюджетний дефіцит за відсутності реальних джерел його
покриття, вимагав кредитування уряду від Національного банку. Тому чисті
внутрішні активи НБУ розширювалися вищими темпами, порівняно з іншими
грошовими агрегатами: у реальному вимірі ці активи протягом року зросли
на 80%.
Особливо прис5кіпливо у 1999 році Національний банк контролюватиме
платоспроможність банківської системи, яка восени 1998 року погіршилася
через валютну кризу.
Наведені загальні показники свідчать про кризовий стан фінансового
механізму України і про необхідність оздоровлення її економіки.
Висновки
Фінансовий механізм відіграє велику роль: від ефективності його
функціонування залежить економічна незалежність держави. Саме тому
держава намагається контролювати всі процеси, пов’язані із
функціонуванням фінансового механізму.
Сучасний фінансовий механізм України вимагає низки серйозних заходів,
спрямованих на його оздоровлення. тільки в такому випадку Україна має
перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності
держав.
Список використаних літературних джерел:
Алаев Э.Б. Социально-экономическая география:
понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа,
1997. – 383 с.
Гелбронер Р., Лестер Т. Економіка для всіх. – Львів: Просвіта, 1995. –
271 с.
Дерев’янко О.Г. Фінансово-кредитний механізм в системі стратегічного
управління // Фінанси України. – 1998. – № 7. – С.28-34.
Квартальний щорічник. – 1999. – № 1. – 92 с.
Колдра В. Основні завдання фінансової діяльності і вимоги до управління
фінансами підприємства в умовах ринку // Соціально-економічні
дослідження в перехідний до період: Щорічник наукових праць. Вип. ІІ. –
Львів: Інститут регіональних досліджень, 1997. – С.397 – 404.
Крупка М.І. Фінансово-економічні аспекти розвитку малого підприємництва
в Україні // Фінанси України. – 1998. – № 5. – С.72 -78.
Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних
процесів. – Львів: Світ, 1995. – 328 с.
Мельник А.Ф., Мовчан Л.М., Полякова Т.Є, Попович Т.М. Практикум з
прогнозування і державного регулювання економічного та соціального
розвитку: Навч. посібник / За ред. проф. А.Ф.Мельник. – К.: ІСДО, 1995.
– 256 с.
Михасюк І.Р., Янків М.Д., Залога З.М., Сажинець С.Й. Регіональна
економіка / За ред. проф. І.Р.Михасюка. – Львів: Українські технології,
1998. 240 с.
Мортиков В. Грошово-кредитна сфера і зайнятість // економіка України. –
1998. – № 7. – 88-91.
Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный
экономический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 496 с.
Симоненко Л.І. Інвестиційний процес в Україні в умовах перехідної
економіки // Фінінси України. – 1998. – № 5. – С.112 – 115.
Словарь иностанных слов. – 18-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1989. –
С.316.
PAGE 1
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
