Внутрішнє законодавство
Термін “внутрішнє законодавство” тут вживається у широкому розумінні.
Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави.
Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного
приватного права залежить від змісту предмета цієї галузі права у
конкретній правовій системі.
Для вітчизняної правової системи значення мають окремі норми Конституції
України. Так, у ч. З ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує
піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. У
ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які
перебувають в Україні на законних підставах, користуються, тими самими
правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов’язки, як і
громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними документами України.
Конституції іноземних держав можуть включати й інші норми для
регулювання приватно-правових відносин з “іноземним елементом”. Так, в
Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена
зовнішній політиці держави. Й норми регламентують питання міжнародних
договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Кон-, ституція
Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.
Закони тгінормативт-правові акти, які є джерелами міжнародного
приватного права, поділяються на такі, що; 1) повністю регулюють
відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють
ці відносини.
До першої групи належать, наприклад, Закони України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 p.;
“Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.; “Про режим
іноземного інвестування” від 19 березня 1996 p.; Консульський статут
України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 p.;
Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів
(тендерів) на укладання контрактів на користування надрами, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 p.. Положення
про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою
кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 p.; Положення
про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і
принципів ГАТТ/СОТ, затверджене Указом Президента України від 27 червня
1996 p.5; Положення про порядок державної реєстрації іноземних
інвестицій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7
серпня 1996 р.6, та ін.
В іноземних державах, особливо тих, що належать до “сімі
континентального права”, приблизно з б0-х pp. широко практикується
прийняття законів з питань міжнародного приватного права, які діють і до
сьогодні. Наприклад, прийнятий у 1963 р. в Чехо-Словаччині Закон з
міжнародного приватного права та процесу (в редакції Закону 1969 p.) діє
сьогодні в новоутворених державах. Чинним є Закон з міжнародного
приватного права Польщі 1965 p. Наприкінці 70-х — на початку 80-х pp.
схвалення законів із зазначених питань активізувалося. Так, Закон з
міжнародного приватного права прийнято в Австрії 1978 p., в Угорщині –
1979 р.; в Туреччині (з міжнародного приватного права та процесу) — 1982
р.; в ФРН — 1986 р. Одним із найдетальніших щодо регламентації
правовідносин є Закон з міжнародного приватного права Швейцарії
1987 p., який налічує близько 200 статей. З 1992 p. однойменний закон
діє у Румунії. Відповідно до Закону від 26 червня 1991 p. з деякими
змінами у Хорватії, а також у Словенії, Сербії та Чорногорії діє Закон
колишньої СФРЮ “Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного
права у певних правовідносинах” 1982 p. Чекають прийняття відповідні
законопроекти Аргентини, Бразилії, Венесуели, Норвегії, Перу, Фінляндії.
Закони з міжнародного приватного права є комплексними ‘\\ актами,
оскільки вони містять систему матеріально-правових \^ та колізійних
норм, які регулюють загальні питання: кваліфі-‘^К кації, зворотного
відсилання, встановлення змісту іноземного – права, взаємності,
реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регламентують правовий
статус фізичних та юридичних осіб; право власності, зокрема
інтелектуальної; зобов’язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини;
питання спадкування тощо. До вказаних законів можуть включатися також
питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень
судів та інших органів іноземної держави.
В Україні не має закону з міжнародного приватного права, незважаючи на
існування декількох проектів. Майбутнє щодо його прийняття бачиться
неоднозначним. Мабуть, залишення певних матеріально-правових та
колізійних норм в окремих правових актах не виключає можливості
прийняття такого закону в майбутньому.
У деяких правових системах окремі розділи (частини, книги) цивільних
кодексів містять норми міжнародного приватного права. Наприклад, у
провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 p. набула чинності книга Х
нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного
права та міжнородного цивільного процесу.
Крім законів з міжнародного приватного права та спеціальних розділів
(частин, книг) цивільних кодексів, в іноземних правових системах є й
інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання цивілістичних
відносин з “іноземним елементом”. Вони доповнюють закони з міжнародного
приватного права або ж певною мірою заміняють їх, як це робить Декрет
про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з
іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 p.
Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, прийм»-ють інвестиційні
кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких визначаються: правове
положення змішаних підприємств; правила націоналізації приватної
іноземної власності;
переведення платежів; положення про арбітраж тощо. Таким є, наприклад,
Інвестиційний кодекс Алжиру 1994 р. У багатьох латиноамериканських
державах діють спеціальні закони про придбання іноземних технологій.
У державах “сім’ї загального права” нормативних актів щодо регулювання
відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать,
зокрема, закони про імунітет держави (наприклад, прийнятий у
Великобританії 1978 p.), Закон з міжнародного приватного права штату
Луїзіана
1991 p., деякі інші.
Другу групу законодавства становить значна кількість юридичних актів, у
яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують
правовідносини з “іноземним елементом”. В Україні це здебільшого
колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів.
Такими є, наприклад, розділ VIII вітчизняного Цивільного кодексу
(“Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства,
застосування законів іноземних держав і міжнародних договорів”), розділ
VI Кодексу про шлюб та сім’ю України (“Застосування законодавства
України про шлюб та сім’ю до іноземних громадян і осіб без громадянства.
Застосування законів про шлюб та сім’ю іноземних держав та міжнародних
договорів”). У Законі України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.1 в
розділі VIII (“Застава у міжнародному обороті”) визначаються, зокрема,
правила вибору закону щодо форми договору застави та права,
застосовуваного до цього договору; правила вибору закону, який визначає
захист прав заставодержателя та заставодавця на заставлене майно.
Цивільні відносини з “іноземним елементом” пропонується врегулювати у
проекті Цивільного кодексу України (в редакції від 25 серпня 1996 p.), а
саме в Книзі восьмій “Міжнародне приватне право”, яка є логічним
завершенням цього кодифікованого акта. Розроблена з урахуванням
позитивного правот-ворчого досвіду національного права іноземних держав
та багатьох міжнародних угод, вона охопила загальні положення
міжнародного приватного права, а саме: визначення права, що підлягає
застосуванню; використання принципу автономії волі; визначення обсягу
іноземного права; здійснення правової кваліфікації та встановлення
змісту норм іноземного права;
застосування зворотного відсилання та відсилання до права третьої
країни; обхід закону; взаємність; застереження про публічний порядок;
застосування імперативних норм, а також права країни з множинністю
правових систем; визнання документів, виданих органами іноземних держав.
Серед указаного є чимало нових положень для вітчизняної правової
системи.
В окремому розділі викладено колізійні норми щодо осіб, правочинів,
довіреностей, позовної давності, особистих немай-нових прав і прав
інтелектуальної власності, речевих та зобов’язальних прав, сімейного
права, спадкування. Завершує Книгу восьму розділ “Міжнародний цивільний
процес”, в якому регулюються питання цивільних процесуальних прав
іноземців, визнання та виконання рішень іноземних судів.
Схожим чином регламентуються цивілістичні правовідносини з “іноземним
елементом” і в інших державах “сім’ї континентального права”. Наприклад,
колізійні норми щодо регулювання цих відносин є в розділі 11 Сімейного
кодексу Болгарії 1985 р., в окремому розділі Цивільного процесуального
кодексу (в редакції 1983 р.) цієї ж держави. Окремі норми спрямовані на
регулювання певного кола правовідносин з “іноземним елементом” містять,
наприклад, Закон Болгарії про зобов’язання і договори 1950 p.; Закон про
морське право Польщі 1961 р.
У державах “сім’ї загального права” нормативні акти, окремі правила яких
також спрямовані на регулювання відносин з “іноземним елементом”,
ухвалюються дедалі частіше. Так, у Великобританії значення для
міжнародного приватного права мають норми законів про арбітраж 1975 р.,
про заповіти 1963 p., про усиновлення 1968 р., про визнання судових
рішень про розлучення та окреме проживання подружжя 1971 p., про докази
в судочинстві в інших державах 1975 p., ряд законів, що регулюють
питання морських, залізничних, автомобільних перевезень і т. ін.
У США і Великобританії певне значення мають приватні кодифікації,
складені на основі узагальнення судових прецедентів. Найвідоміша
кодифікація у Англії міститься в курсі Дайсі, а в США — у складеному в
1934 p. Американським інститутом права “Зводі законів про конфлікт
законів” на основі тритомного курсу Біля та у другому “Зводі законів про
конфлікт законів”, що вийшов у світ 1971 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
