Законодавство України про поняття “іноземець” та зміну правового статусу
іноземців
Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в
Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов’язки іноземних
громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон
України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 p. Відповідно
до нього іноземними громадянами вважаються особи, які належать до
громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси
випливає, що на території України не вважається іноземним громадянином
біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами
без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянства
будь-якої держави. Отже, в Україні поняття “іноземці” охоплює поняття
“іноземні громадяни” та “особи без громадянства”. Це означає, що у сфері
цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи
мають майже однакові права та обов’язки.
Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України “Про
громадянство України” від 13 листопада 1991 р. (в редакції від 20 травня
1997 p.) іноземцями в Україні вважаються:
— громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності
України (24 серпня 1991 р.) не проживали постійно на її території;
— особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності
Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 p.);
— особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території
України, але на 13 листопада 1991 p. вони проживали за межами України і
тепер перебувають у громадянстві інших держав;
— особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону “Про
громадянство України”.
Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним
правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може
змінюватися, зокрема, згідно з Правилами в’їзду іноземців в Україну, їх
виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p.1 Так, статус
іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено
органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої
організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством
України. Іноземці, які в’їхали в Україну для тимчасового перебування,
можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.
Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають;
2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, що їх
слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання
іноземців в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено.
Конституція України вказує на перебування на території України, свободу
пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У
Законі України “Про правовий статус іноземців” вказано, що іноземці
можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають
в Україні законне джерело існування; 2) перебувають у близьких родинних
відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба,
онуки) з громадянином України; 3) перебувають на утриманні громадянина
України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.
Із ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16
квітня 1991 p. випливає, що фізична особа вважається такою, яка постійно
проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності
її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності
її наміру проживати на території цієї держави протягом необмеженого
терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути
наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за
договором (контрактом).
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” від 26 грудня 1992 p. іноземці вважаються такими, що
мають постійне місце проживання в Україні, якщо вони проживають на
території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році
(ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.
Зазначені Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і
транзитного проїзду через її територію не визначають терміну постійного
й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма,
яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які
прибули у приватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції
права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування
іноземців в Україні — тимчасовим чи постійним.
Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон
України “Про правовий статус іноземців” не визначив терміну такого
перебування. Це питання вирішується іншими нормативно-правовими актами.
Наприклад, “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства
дозволу на працевлаштування в Україні” (затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 1 листопада 1999 p.), встановлює, що іноземець
може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до
одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен
перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом — Тимчасовим
положенням про надання допомоги особам, які змушені були залишити місця
постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та
прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України
від 16 лютого 1995 p.1 (втратив чинність у травні 1997 p.) було
визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров’я
змушені залишати місця постійного проживання у Чеченській Республіці та
прибували в Україну з метою тимчасового перебування, видавалася
тимчасова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби цей термін
міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме “Про міжнародний
комерційний арбітраж” тільки вказує на постійне місце проживання
сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).
Отже, у нормативно-правових актах України немає єдиних критеріїв ні щодо
підстав, ні щодо строків, які б застосовувалися для визначення понять
“постійного” та “тимчасового” перебування (проживання, знаходження).
Сьогодні правникй України пропонують використати у цивільному
законодавстві, крім терміну “місце проживання”, ще й термін: “звичайне
місце перебування” відповідача (ст. 1616 проекту Цивільного кодексу
України).
Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які
перебувають постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний
правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні
іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку,
встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну
для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою
діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на
працевлаштування.
Неоднаково вирішується питання оплати навчання іноземними громадянами.
Ті, які постійно проживають в Україні, мають право на освіту нарівні з
її громадянами, відповідно до законодавства України. Всі інші іноземні
громадяни, підготовка яких проводиться для зарубіжних країн у навчальних
закладах України, підпорядковуються дії норм постанови Кабінету
Міністрів України “Про навчання іноземних громадян в Україні” від 26
лютого 1993 p. Ця постанова розрізняє правовий статус осіб, які бажають
навчатися, залежно від їх громадянства (громадяни держав-учасниць СНД та
інших держав). Умови навчання, проживання, медичного обслуговування
іноземних громадян, які навчаються в Україні, визначено міжнародними
угодами України з іншими державами, угодами міністерств, відомств,
навчальних закладів України, що укладені з органами управління освітою,
організаціями та фірмами інших країн і міжнародними організаціями, а
також спеціальними положеннями і договорами (контрактами). Одним з таких
положень є, зокрема, Положення про порядок виготовлення, видачі та
обліку запрошень на навчання іноземців в Україні, затверджене наказом
Міністра освіти України від 11 липня 1997 p. Відповідно до зазначених
актів навчання громадян іноземних держав здійснюється переважно на
комерційно-компенсаційній основі. Громадяни зарубіжних країн, які
прибувають на навчання в Україну, зараховуються (переводяться) до
навчальних закладів у першочерговому порядку. Нормативно-правовими
актами України рекомендовано межі розміру оплати за навчання у вільно
конвертованій валюті відповідно до курсу долара США.
Відповідно до Закону “Про правовий статус іноземців” іноземці, які
постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з
її громадянами. Ті ж, які тимчасово перебувають в Україні, можуть
скористатися медичною допомогою, яка подається у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України. Проте постановою Кабінету Міністрів України
“Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” від 17 вересня 1996
p.1 встановлено, що надання такої допомоги іноземним громадянам, крім
тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав,
здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством. Вказані
послуги надаються відповідно до “Порядку надання медичної допомоги
іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України”,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997
p.2
Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають
іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в
Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця
в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус.
Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іноземці мають
право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого
державного та комунального закладу охорони здоров’я України. Наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 16 липня 1997 p. затверджено
Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують
екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який
тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до
Порядку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я. Зазначені акти
доповнює постанова Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення порядку
надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово
перебувають на території України” від 17 вересня 1997 p. У ній
встановлено необхідність обов’язкової наявності у іноземних громадян на
момент отримання в’їзної візи або перетинання державного кордону України
страхового поліса, виданого Державною акціонерною страховою компанією
України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам.
Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули
в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання
екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий
поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких
полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та
іноземним страховиком. У вказаній постанові регламентується також
порядок компенсації витрат, пов’язаних з наданням екстреної медичної
допомоги.
Визначаючи правовий статус осіб, які змушені були залишити місця
постійного проживання в Чеченській Республіці, Тимчасове положення,
зазначене вище, вказує, що такі особи повинні дотримуватися правил
пересування на території України, встановлених для іноземних осіб та
осіб без гро-маянства. Вони мають право, зокрема, на тимчасове
працевлаштування, охорону здоров’я, отримання разової грошової допомоги.
Право користування всіма пільгами й перевагами, передбаченими Законом
України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”
від 22 жовтня 1993 p. мають громадяни інших держав, що перебували у
складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, у разі переїзду на
постійне місце проживання в Україну.
Іноді іноземці можуть бути суб’єктами певних правовідносин незалежно від
того, чи мають вони постійне місце проживання в Україні. Наприклад,
Законом України “Про звільнення від обкладення митом предметів, які
вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України” від
5 травня 1996 р.1, встановлено, що іноземці не сплачують мита і митних
зборів у разі вивезення (пересилання в несупрово-джуваному багажі), а
також пересилання в міжнародних поштових відправленнях за митний кордон
України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, в кількості, що
не перевищує товарну партію, яка визначається Кабінетом Міністрів
України. У разі вивезення іноземцями за межі митної території України
товарів та інших предметів товарною партією митне оформлення
здійснюється в порядку, встановленому для суб’єктів підприємницької
діяльності.
Вказані особи не можуть вивозити за межі митної території України:
а) предмети, на які встановлюються державні дотації, крім предметів
особистого користування;
б) предмети (або їх частини) промислового призначення (обладнання,
комплектуючі, матеріали тощо), що застосовуються у виробничій сфері,
перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;
в) дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння та вироби з них, культурні
цінності з метою їх відчуження.
З метою недопущення ухилення від оподаткування предметів (товарів), які
ввозяться (пересилаються) іноземними громадянами та особами без
громадянства на митну територію України, 27 серпня 1996 р. Кабінет
Міністрів України схвалив постанову “Про вдосконалення порядку ввезення
(пересилання) громадянами предметів (товарів) в Україну”2. Цією
постановою визначено, зокрема, вартість речей, які підлягають
оподаткуванню під час ввезення (пересилання) на територію України.
Вказано також випадки, у яких предмети (товари), речі можуть ввозитися
(пересилатися) на територію України безмитне. Наприклад, не підлягають
обкладенню митом речі, що ввозяться (пересилаються) в Україну у разі
переселення іноземців на постійне місце проживання в Україну, в т. ч.
транспортні засоби у кількості однієї одиниці на члена сім’ї (за умови,
що вони перебували на обліку в реєстраційних органах країни за
попереднім місцем проживання іноземця на менше 1 року).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
