Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та
іноземних підприємств і організацій
Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов’язки на
території іноземної держави, а так само іноземці можуть набути
процесуального статусу в судах України. Як зазначалося, Конституція
України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян,
що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців національним режимом
стосовно здійснення ними прав та виконання обов’язків. Вказане
торкається і процесуальних прав та обов’язків суб’єктів права. Засади
правового регулювання процесуальних прав іноземних громадян та осіб без
громадянства містить Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4
лютого 1994 p., у якому зазначено: іноземці мають ті ж права та
виконують ті ж обов’язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть
звертатися до суду й інших державних органів для захисту їх особистих,
майнових та інших прав. У судочинстві іноземці як учасники процесу
користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України
(ст. 22).
Аналізоване чинне законодавство України базується на нормах, прийнятих
до набуття Україною незалежності та після її проголошення. Перші є
універсальними щодо їх застосування, а тому містяться в окремих
загальних нормативно-правових актах. Мова йде, зокрема, про норми
розділу VI ЦПК України 1963 р. за назвою: “Цивільні процесуальні права
іноземних громадян і осіб без громадянства. Позови до іноземних держав,
судові доручення і рішення іноземних судів. Міжнародні договори”. Тут
врегульовано питання надання національного режиму щодо користування
цивільними процесуальними правами іноземним громадянам, особам без
громадянства та іноземним підприємствам і організаціям; застосування
реторсії до згаданих осіб (статті 423, 424); визначення підсудності
спорів з “іноземним елементом” судам України (ст. 424); заявленння
позову до іноземної держави та застосування імунітету до представників
іноземних держав чи інших осіб, зазначених у відповідних нормативних
актах; застосування реторсії до іноземних держав, їх майна або
представників іноземних держав в Україні (ст. 425). Декілька норм ЦПК
України вказують на можливість виконання доручень іноземних судів і
звернення судів України з дорученнями до іноземних судів; виконання в
Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів; застосування правил
міжнародних договорів (ст. 426-428).
Компетенцію судів та інших органів України у разі розірвання шлюбу з
“іноземним елементом” регулює Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 р.
(ч. 5, 6 ст. 197). Тут є й норми про компетенцію органів по встановленню
батьківства, усиновленню (ст. 198—199).
Потреба врегулювати окремі процесуальні питання виникла з прийняттям
Верховною Радою України 16 липня 1990 p. Декларації про державний
суверенітет України. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”
від 16 квітня 1991 p. встановив принцип захисту інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності (ст. 2), урегулював питання виключної
компетенції судових та арбітражних органів України (ст. 31), підсудності
(ст. 32), подання позову (ст. 34), діяльності судових та арбітражних
органів України по призначенню розміру штрафів, оскарження санкцій у
суді або арбітражі (ст. 37), розгляду судовими та іншими органами
спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 38),
компетентності судів та арбітражів стосовно предмета розгляду спорів
щодо застосування положень цього Закону та інших законів, прийнятих на
його виконання (ст. 39).
Після становлення України як суверенної держави кількість
нормативно-правових актів з цивільними процесуальними нормами значно
збільшилася. Наприклад, норми про підсудність спорів судам, арбітражним
та третейським судам має законодавство України про інтелектуальну
власність. Це статті 22, 24, 30 Закону України “Про охорону прав на
винаходи й корисні моделі”, ст. 21 Закону “Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг”, ст. 27 Закону “Про охорону прав на промислові
зразки”, що були прийняті 15 грудня 1993 p., ст. 43 Закону України “Про
авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 р.1, Закон України
“Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. також має
норми про порядок розгляду спорів у судових, арбітражних органах і
третейських судах (ст. 14, 26)- У Інструкції про порядок реєстрації
представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні
(затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 18 січня 1996 р. № ЗО,
зареєстрована у Міністерстві юстиції України 24 січня 1996 р. №
34/1059)3 є норма, що вказує на можливість розгляду судом питання про
припинення діяльності представництв іноземного суб’єкта господарювання.
На вирішення окремих категорій господарських спорів спрямовані норми
Закону України “Про встановлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” від 30 червня 1999 р. (розділи II, V)4. Провадження
справ про банкрутство банків регулює й Закон України “Про банки і
банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. Кодекс торговельного
мореплавства України від 23 травня 1995 р. має норми про застосування
загальних засад законодавства України (ст. 4); вибір суду або арбітражу
(ст. 8); імунітет державних суден (ст. 18); право на заявления претензій
та позовів (розділ XI). Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993
р. також містить норми, які торкаються питань міжнародного цивільного
процесу. Питання юрисдикції судів з цивільних справ та імунітет від неї
регулює Положення про дипломатичні представництва та консульські
установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 p. Інший
нормативний акт, а саме:
Консульський Статут України від 2 квітня 1994р. зазначає, зокрема, що
консул має право без окремого доручення представляти в установах держави
перебування інтереси громадян України, якщо вони відсутні й не доручили
ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших
причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють,
не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх
прав та інтересів (ст. 26). Консул має право встановлювати батьківство у
випадках, коли відповідно до законодавства України таке допускається в
органах запису актів громадянського стану, якщо батьки дитини проживають
у його консульському окрузі і хоча б один з них є громадянином України
(ст. 30).
Арбітражний розгляд спорів з “іноземним елементом” регулює значна група
законодавчих актів. До 1991 p. зовнішньоторговельні спори були предметом
розгляду у спеціалізованих міжнародних третейських судах при ТПП СРСР.
Ці суди не пов’язували власну процесуальну діяльність з тими
процесуальними правилами, якими керувалися звичайні суди. Сьогодні такі
спори розглядають суди загальної чи господарської юрисдикції, що не є їм
повністю властивим, хоч водночас неправильним було б твердження, що
розгляд таких спорів не є їхньою компетенцією чи конституційним
обов’язком (ст. 124 Конституції України). У цьому виявляється
незвичайність та актуальність розгляду питань щодо вирішення спорів з
“іноземним елементом” різними судами.
Розгляд спорів з “іноземним елементом” арбітражем регулює Закон України
“Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 p.2, Арбітражний процесуальний
кодекс України від 6 листопада 1991 р. На відміну від законодавства
інших держав, наприклад, АПК Російської Федерації, АПК України не
містить норм щодо провадження справ з “іноземним елементом”. Проте у
практиці виникають труднощі, пов’язані з особливостями такого
провадження. Доцільним є доповнення АПК України відповідним розділом.
Основою створення в Україні міжнародного комерційного арбітражу став
Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” 1994 p., який є
яскравим прикладом уніфікаційного права, оскільки побудований на основі
Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985 p.,
розробленого Комісією ООН з права міжнародної торгівлі, схваленого
Генеральною Асамблеєю ООН 11 грудня 1985 p.
Норми АПК України, Законів України: “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом”, деяких інших актів тлумачать Роз’яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 21 вересня 1993 р. № 01-6/1025 “Про
деякі питання підвідомчості і підсудності справ за участю іноземних
суб’єктів господарської діяльності, Роз’яснення зазначеного органу від
15 квітня 1993 р. № 01-6/481 “Про деякі питання практики застосування
Закону України “Про банкрутство”2. На досягнення одноманітної практики
арбітражних судів при прийнятті ними позовних заяв від підприємств,
організацій інших держав-учасниць СНД, про стягнення з відповідача, який
знаходиться в Україні, суми, визнаної ним за претензією, спрямований
Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 14 червня 1993
р. № 01-8/672 “Про деякі питання практики застосування чинного
законодавства при вирішенні господарських спорів”3.
Оплату державного мита при прийнятті до розгляду позовних заяв регулює
Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993
р. (у редакції Закону України від 13 листопада 1996 p.).
Таким чином, норми законодавства України, які застосовуються до
процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій,
сьогодні кодифіковані частково. Правники України пропонували кодифікацію
цих норм у Цивільному кодексі України, свідченням чого став розділ II
“Міжнародний цивільний процес” згадуваного проекту Цивільного кодексу
України. Вони використали правотворчий досвід інших правових систем, а з
юридично-технічної точки зору врахували тісний зв’язок колізійного права
і цивільного процесу. Норми систематизували в окремі глави за предметом
регулювання: глава 114 — “Цивільні процесуальні права іноземців”, глава
115 — “Підсудність та виконання іноземних судових доручень”, глава 116 —
“Визнання та виконання рішень іноземних судів”. У вказаному розділі
передбачено загальні правила та підстави визначення компетенції судів
України, норми про виключну компетенцію судів та інших органів України,
про договірну підсудність, про судові доручення. Розширено правила про
визнання та виконання рішень іноземних судів. У законопроекті, як і в
чинному законодавстві, проголошено принцип національного режиму щодо
здійснення іноземними суб’єктами своїх цивільних процесуальних прав.
Загалом кодифікація зазначених норм завжди має позитивні моменти.
Наприклад, вона дозволяє усунути дублювання норм. Так, чинний КпШС
України має норми про компетенцію суду щодо вирішення Шлюбно-сімейних
спорів з “іноземним елементом”. Передбачення колізійних норм про
компетенцію суду у розділі законопроекту за назвою “Міжнародний
цивільний процес” надало можливості усунути їх дублювання у Книзі шостій
цього ж проекту Цивільного кодексу України за назвою “Сімейне право” та
главі 112 “Колізійні норми сімейного права”.
Крім вказаних, в Україні є нормативно-правові акти, спрямовані на
регулювання спорів за згодою суб’єктів цивільних правовідносин поза
судовою системою. Це правила про третейський суд. Як зазначалося, ст. 6
Цивільного кодексу України передбачає можливість звернення до
третейських судів. Однак у зв’язку з недостатнім розвитком цивільних
правовідносин у суспільстві цей інститут майже не застосовувався. Чинні
норми України з вказаного питання, наприклад Положення про третейський
суд, для вирішення господарських спорів між об’єднаннями підприємств,
організаціями і установами від ЗО грудня 1975 р. не відповідають вимогам
сьогодення. Тому своєчасним є проект Закону України “Про третейський
суд”, побудований із врахуванням досвіду аналогічних правових актів
Великобританії, Іспанії, Німеччини, Швеції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
