Реферат на тему:
Право спільної сумісної власності
На відміну від права спільної часткової власності, право спільної
сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо
передбачених законом.
До прийняття Закону України “Про власність” право сумісної власності
могло виникнути у подружжя після реєстрації шлюбу. Цим правом могли
користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 р. — члени
спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індивідуальною
трудовою діяльністю у спільному господарстві).
В чому ж суть права спільної сумісної власності? В сумісній власності,
як і в частковій, право кожного із співвласників не обмежене якоюсь
конкретною частиною спільного майна і розповсюджується на все майно в
цілому. В той же час у сумісній власності, на відміну від часткової,
кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь
визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака
сумісної власності. В законі спільна сумісна власність характеризується
як власність без визначення часток (ч. 2 ст. 112 ЦК України). До того
часу, поки існує спільна сумісна власність, потрібно виходити з того, що
право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших
співвласників цього майна. Крім того, в більшості випадків учасники
спільної власності пов’язані між собою ще й особистими правами:
реєстрацією шлюбу, родинними зв’язками тощо.
Ст. З Закону України “Про власність” передбачає можливість виникнення
спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і
держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до діючих
суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то Закон
України “Про власність” передбачає виникнення спільної сумісної
власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься
також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї (ст. 17), а
також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське)
господарство (ст. 18).
Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть селянське
(фермерське) господарство. Виходячи із змісту ст. 18 Закону України “Про
власність”, суб’єктами селянського (фермерського) господарства є особи,
які ведуть таке господарство. Детальніше регламентує це питання Закон
України “Про селянське (фермерське) господарство”, прийнятий 20 грудня
1991 р.
В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського)
господарства. У ч, І названої статті зазначено, що це господарство є
формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно
особистою працею членів цього господарства виробляти товарну
сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.
Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх
батьки, діти, які досягли 16-річ-ного віку, інші родичі, які об’єдналися
для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського)
господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за
трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути
створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого
господарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками
майна сільського господарства. У їх власності можуть бути земля, жилі
будинки, квартири, предмети особистого користування1, предмети
домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на
земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні
засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і
виробничого призначення.
Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами
селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
