.

Правові засади захисту економічної конкуренції в Україні (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
284 5267
Скачать документ

Курсова робота

З господарського права

Правові засади захисту економічної конкуренції в Україні

План

1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень
законодавства про економічну конкуренцію

2. Правове становище Антимонопольного комітету

3. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання

4. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень
законодавства про економічну конкуренцію

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна
економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів
господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється
змагальність суб’єктів господарювання, коли їхні самостійні дії
обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації
товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує
споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин,
виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний”
монополізм народився в умовах досить специфічних форм
економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є
наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія
політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового
ведення народного господарства на основі застосування переважно
адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело,
зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і
спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому,
визначивши в Законі України “Про економічну самостійність України” від 3
серпня 1990 р. зміст, мету та основні принципи економічної самостійності
України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання
економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної
та грошової системи України, Верховна Рада в постанові

про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законодавчих
актів, які б забезпечували дію Закону України “Про економічну
самостійність України”, антимонопольне законодавство. За час, що минув,
зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного
законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України “Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в
підприємницькій діяльності”, який визначав правові основи обмеження і
попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за
додержанням норм антимонопольного законодавства. З набранням чинності
Законом України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001
р. Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції в підприємницькій діяльності” втратив чинність. Верховна
Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України “Про
Антимонопольний комітет України”, який визначив правове становище
Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту
господарюючих суб’єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції
визначає Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від
7 червня 1996 р.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його
територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного
законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення
антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції
розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами
розділів VII та XI Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної
конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Конституцією
України і складається з законів України “Про захист економічної
конкуренції”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від
недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих
відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист
економічної конкуренції є Закон України “Про захист економічної
конкуренції”, який регулює відносини органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів
господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами,
іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною
конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону
розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття
завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами
господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають
можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий
суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної
конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів
господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб’єктами
господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у
будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка
(діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи
наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між
суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт
господарювання, або між ними та ново-створеним суб’єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками
узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії,
які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії,
які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших
суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою
відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені
відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх
учасники доведуть, що ці дії сприяють:

o вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

o техніко-технологічному, економічному розвитку;

o розвитку малих або середніх підприємців;

o оптимізації експорту чи імпорту товарів;

o розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів
на товари;

o раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами
Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція істотно обмежується
на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому
порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших
учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет
України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має
істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від
відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій,
передбаченої ст. 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо
вона:

не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних
узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету
України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними
узгодженими діями; не надала всіх доказів або інформації стосовно
вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла
безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”
суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо:

o на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

o не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей
доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини,
матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок
інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання,
частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе,
що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано становище суб’єкта
господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше
відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок
порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає
монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного
виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо
них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12
Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не
зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох
суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

o сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

o сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на
одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків
і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4
ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб’єкта
господарювання не визнається порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України “Про захист
економічної конкуренції” визнає зловживання монопольним становищем на
ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта
господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку,
що

призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження
конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи
споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції
на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,
визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару,
які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на
ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з
суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно
виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання
додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються
предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи
може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за
відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів
господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з
ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу
порушень антимонопольного законодавства. До третьої групи порушень
входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю. Такими діями ст. 15 Закону України “Про захист економічної
конкуренції” визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів,
розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок,
укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади,
органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які
призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема,
визнаються:

– заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення
підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері
діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів
діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів
товарів;

– пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу
в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань
або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

– пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до
пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів
певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних
продавців;

– будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також
розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним
принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або
за колом споживачів чи продавців;

– встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону
країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного
регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

– надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів
господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване
становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до
недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

– дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам
суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні
умови діяльності порівняно з конкурентами;

– дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та
обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи
реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та
розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із
законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється
делегувати окремі владні повноваження об’єднанням, підприємствам та
іншим суб’єктам господарювання, якщо це

призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи
спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону України “Про захист економічної конкуренції”
забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у
схиленні суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та
контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції,
створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист економічної конкуренції
становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів
господарювання, об’єднань, яка полягає у тому, що суб’єктам
господарювання, об’єднанням забороняється схиляти інших суб’єктів
господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної
конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати
інших суб’єктів господарювання до:

– антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

– узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

– участі у концентрації суб’єктів господарювання, визначеної ст. 22
Закону (ст. 18 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).

Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів
Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється
встановлювати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання
обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб’єктів
господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин
різний підхід до різних суб’єктів господарювання. Статтею 19 Закону
встановлено й інші заборони неправомірного використання суб’єктами
господарювання ринкового становища.

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив
порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами,
забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або
середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб’єктами
господарювання), зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та
3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону України “Про захист економічної конкуренції” не
допускається обмежувальна діяльність об’єднань (об’єднань юридичних та
(або) фізичних осіб, у тому числі об’єднань підприємств, а також
громадських організацій) шляхом відмови суб’єктові господарювання у
прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в
конкуренції, якщо така відмова є необрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає
недобросовісна конкуренція – будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності
(ч. 1 ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної
конкуренції”).

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” визнає
недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

– неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки;

– неправомірне використання товару іншого виробника;

– копіювання зовнішнього вигляду виробу;

– порівняльну рекламу;

– дискредитацію господарюючого суб’єкта (підприємця);

– купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим
асортиментом;

– схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);

– схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

– схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з
конкурентом;

– підкуп працівника постачальника;

– підкуп працівника покупця (замовника);

– досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

– неправомірне збирання комерційної таємниці;

– розголошення комерційної таємниці;

– схилення до розголошення комерційної таємниці;

– неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

2. Правове становище Антимонопольного комітету

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження
монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо
демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,
інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів
господарювання, які сприяють розвиткові конкуренції, здійснюються
органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами
адміністративно-господарського управління та контролю. Для забезпечення
державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної

конкуренції, захисту інтересів суб’єктів господарювання та споживачів
від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний
комітет України. Основними завданнями Антимонопольного комітету України
є:

o здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист
економічної конкуренції;

o захист законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів
шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції, накладання стягнень за
порушення цього законодавства у межах своїх повноважень;

o сприяння розвиткові добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законом
України “Про Антимонопольний комітет України”, а його діяльність щодо
контролю за концентрацією суб’єктів господарювання, розгляду заяв та
справ про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів
господарювання, розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та про недобросовісну конкуренцію регламентують
закони України “Про захист економічної конкуренції” та “Про захист від
недобросовісної конкуренції”.

Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі)
становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює
Голова Комітету.

Антимонопольний комітет відповідно до покладених на нього

завдань:

– контролює додержання антимонопольного законодавства при створенні,
реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів; при перетворенні
органів управління на об’єднання підприємців, придбанні часток (акцій,
паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні
господарської діяльності підприємцям” та при реалізації повноважень
центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та
регіонального самоврядування щодо підприємців;

– розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та
приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

– звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у
зв’язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів
державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального
самоврядування та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі
невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного
комітету про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень
тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням анти-монопольного
законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб’єктами
підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного
законодавства;

г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також
надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для
накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного
законодавства;

– дає рекомендації державним органам щодо провадження заходів,
спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;

– бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти
актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції,
антимонопольної політики та демонополізації економіки;

– бере участь в укладенні міждержавних угод, розробці й реалізації
міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з
державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та
міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції
Антимонопольного комітету;

– узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства,
розробляє пропозиції щодо його вдосконалення;

– розробляє і організовує провадження заходів, спрямованих на
запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

– систематично інформує населення України про свою діяльність;

– здійснює інші дії з метою контролю за додержанням антимонопольного
законодавства.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти
державних уповноважених.

Державні уповноважені є незалежними у здійсненні покладених на них
повноважень щодо контролю за додержанням антимонопольного законодавства
та під час розгляду справ про його порушення. Для виконання покладених
на них функцій державні уповноважені наділені широкими правами, серед
яких, наприклад, право безперешкодно входити на підприємства та в
організації, мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних
для проведення перевірки; право вимагати усні або письмові пояснення
посадових осіб та громадян; право розглядати справи про порушення
антимонопольного законодавства та ін.

Вимоги державних уповноважених та голів територіальних відділень
Антимонопольного комітету України в межах їхніх

повноважень є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо
інше не передбачено чинним законодавством. Невиконання зазначених вимог
тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України є органом
Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань,
покладених на Комітет Законом України “Про Антимонопольний комітет
України”, іншими актами законодавства про Антимонопольний комітет
України.

Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України
затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України 23 лютого
2001 р.

Відділення утворюється Комітетом в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві і Севастополі, інших адміністративно-територіальних
одиницях йому підпорядковане і підзвітне.

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні
рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням
Державного Герба України і своїм найменуванням.

Основні завдання відділення:

o здійснення державного контролю за додержанням антимонопольного
законодавства;

o запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного
законодавства;

o контроль за економічною концентрацією;

o сприяння розвиткові добросовісної конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках,
передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету – за
межами регіону.

3. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню
монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи
Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за
концентрацією суб’єктів господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України “Про захист економічної
конкуренції” концентрацією визнається:

1) злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта
господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або
кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами
господарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність
іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління,
оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування
активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного
підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активів
суб’єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу
суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з
перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створення
ситуації, за якої понад половину посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше
суб’єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

в) створення, суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами
господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме
господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до
координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що
створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб’єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим
способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує
досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі
управління відповідного суб’єкта господарювання.

Така концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього
отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи його
адміністративної колегії, який необхідний, коли сукупна вартість активів
або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з
урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі
за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро, визначену за
курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового
року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох
учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю,

перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро, визначену за курсом
Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у
кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг)
реалізації товарів в Україні хоч би одного учасника концентрації, з
урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро.
визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день
фінансового року.

Концентрація, яка потребує дозволу, забороняється до надання дозволу на
її здійснення. До надання такого дозволу учасники концентрації
зобов’язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження
конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про захист економічної конкуренції”
учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи
місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним
комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на
узгоджені дії – до Антимонопольного комітету України чи його
територіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію
– до Антимонопольного комітету України.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію
справляється плата в розмірах, передбачених ч. 2 ст. 34 Закону України
“Про захист економічної конкуренції”.

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її
надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений
Антимонопольного комітету України, голова його територіального
відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші
документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України
вимогам і це перешкоджає її розглядові.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Антимонопольного
комітету України на конкретно визначений строк, суб’єкти господарювання
мають право звернутися до органів Антимонопольного комітету України із
заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці
до закінчення строку дії дозволу.

Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання
дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців, а заяву про надання
дозволу на концентрацію – протягом тридцяти днів з дня прийняття її до
розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Якщо протягом строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету
України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію,
рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається
прийнятим.

У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а
також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження
чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України
розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що
приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала
заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається
перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами
Антимонопольного комітету України рішення у справі.

Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен
перевищувати трьох місяців. Якщо протягом строку розгляду справи рішення
не прийнято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано
дозвіл.

Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками
узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов’язань, які усувають
або пом’якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на
конкуренцію. Такі умови і зобов’язання можуть стосуватися, зокрема,
обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а
також зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на
невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не
повинен перевищувати п’яти років.

Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв, справ про
узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в “Офіційному віснику
України”, інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або
оприлюднена в інший спосіб.

У 30-денний строк з дня прийняття рішення Антимонополь-ним комітетом
України про заборону узгоджених дій чи концентрації учасники узгоджених
дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого
самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та
контролю можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою про
надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію.

Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу
на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.

4. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

Питанням відповідальності за порушення законодавства про захист
економічної конкуренції присвячений розділ VIII Закону України “Про
захист економічної конкуренції”.

Згідно зі ст. 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної
конкуренції є:

1) антиконкурентні узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного
комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками узгоджених дій – суб’єктами господарювання дій,
заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону;

6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого
самоврядування у випадках, заборонених згідно із ст. 16 Закону;

7) вчинення дій, заборонених згідно із ст. 17 Закону;

8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2
ст. 18, статтями 19 і 20 Закону;

9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із ч. 1 ст. 18 Закону;

10) недодержання умов, передбачених п. 2 ч. З ст. 22 Закону;

11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету
України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в
результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів
Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозв9лу
необхідна;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його
територіальному відділенню у строки, встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами;

14) подання інформації у неповному обсязі Антимонопольному комітету
України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України,
його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України,
його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду,
вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші
носії інформації;

17) надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями,
органами влади, органами місцевого самоврядування, органами
адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до
вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи
сприяють вчиненню таких порушень;

18) обмеження у господарській діяльності суб’єкта господарювання у
відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України,
його територіального відділення із заявою про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і
зобов’язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на
узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі ст. 21
Закону.

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції до
суб’єктів господарювання застосовуються такі види санкцій.

1. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону України “Про захист економічної
конкуренції” накладають органи Антимонопольного комітету на об’єднання,
суб’єктів господарювання за такі порушення:

а) антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим)
становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів
Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі – у
розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік,
що передував року, за який накладається штраф. У разі наявності
незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків
зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не
перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу
(виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного
комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір
доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) здійснення учасниками узгоджених дій – суб’єктами господарювання дій,
заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну
діяльність, заборонену згідно із

ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; недодержання умов, передбачених п.
2 ч. З ст. 22 Закону; порушення положень погоджених з органами
Антимонопольного комітету України установчих документів суб’єкта
господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить
до обмеження конкуренції; концентрація без отримання відповідного
дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність
такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій,
концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлено рішення про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію – у розмірі до п’яти
відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував
року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або
відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови
його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф
накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян;

в) обмежувальну діяльність, заборонену згідно із ч. 1 ст. 18 Закону;
неподання інформації Антимонопольному комітету України, його
територіальному відділенню у строки, встановлені органами
Антимонопольного комітету України, головою його територіального
відділення чи нормативно-правовими актами; подання інформації у
неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному
відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету
України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими
актами; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету
України, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам
Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у
проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно,
документи, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господарській
діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся
до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із
заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції –
у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний
рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу
(виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного
комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір
доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймають виключно
Антимонопольний комітет України, адміністративна колегія
Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної
конкуренції” вчинення господарюючими суб’єктами – юридичними особами та
їх об’єднаннями дій, визначених цим законом як недобросовісна
конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом
України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох
відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання
послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував
року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислити виручку
господарюючого суб’єкта неможливо або виручки немає, зазначені штрафи
накладаються у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція,
юридичними особами, їх об’єднаннями та об’єднаннями громадян, що не є
господарюючими суб’єктами, тягне за собою накладання на них
Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями
штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

2. Примусовий поділ, як вид господарсько-організаційних санкцій за
порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
застосовується Антимонопольним комітетом у випадках, коли суб’єкт
господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку,
зловживає ним.

Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:

o за неможливості організаційного або територіального відокремлення
підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

o за наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних
підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається
суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу
продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ
суб’єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не
може бути меншим шести місяців.

3. Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до
суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної
конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18 і 19 ст. 50
Закону України “Про захист економічної конкуренції”, відшкодовується
особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених Законом України
“Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна
конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у
порядку, визначеному цивільним законодавством України.

4. Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомірного
використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту
копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до
Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із
заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або
копій виробів іншого суб’єкта господарювання як у виробника, так і у
продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів
України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій
виробів іншого суб’єкта господарювання застосовується у разі, коли
можливість змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання не
може бути усунена іншим шляхом.

Слід мати на увазі, що суб’єкта господарювання не можна притягнути до
відповідальності за порушення законодавства про захист економічної
конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції становить п’ять років з
дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення – з дня закінчення
вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачений пунктами
13-16 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”,
становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого
порушення – з дня закінчення вчинення порушення.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами
Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про
захист економічної конкуренції.

5. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за
додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд
справ про його порушення. Ця діяльність Антимонопольного комітету
здійснюється відповідно до Закону України “Про захист економічної
конкуренції”, норми якого визначають порядок розгляду Антимонопольним
комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, виконання, перевірки,
перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень
органів Антимонопольного комітету.

Справи у межах компетенції розглядають:

– адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного
комітету;

– державний уповноважений Антимонопольного комітету;

– адміністративна колегія Антимонопольного комітету. Органи
Антимонопольного комітету України розпочинають

розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції за:

заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ,
організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності,
визначених законом як порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної
конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку,
заявникові може бути відмовлено у розгляді справи.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної
конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають
розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається
відповідачеві протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.
Заявникові та третім особам надсилається повідомлення про початок
розгляду справи.

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи,
їх представники.

Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато
за відповідною заявою).

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв’язку з тим, що
рішення може істотно зачепити її права та інтереси, охоронювані законом.
Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України
приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть
участь у справі.

Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим
доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам
інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити
подальшому розглядові справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення
(заперечення);

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з
обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити
інтересам інших осіб, які брали участь у

справі);

оскаржувати рішення у порядку, визначеному законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно
користуватися належними їм правами.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за
поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів для
відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів
господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної
конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення,
вчиняти певні дії, у тому числі про блокування цінних паперів;

обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є
необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб,.

Попереднє рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному ст. 60
Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у 15-денний строк з
дня його одержання.

Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає
чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за
результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України
приймають рішення, у тому числі про:

o визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції;

o припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

o зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу
адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або
змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані
антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю;

o визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

o примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

o накладення штрафу;

o блокування цінних паперів;

o усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної
конкуренції;

o скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених
згідно із ст. 19 Закону;

o оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації
Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення
стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, у тому числі
опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з
обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним
уповноваженим, головою територіального відділення інформації,
розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь
у справі), у строк і спосіб, встановлені цим рішенням або
законодавством;

o закриття провадження у справі.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його
територіальному відділенні;

не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

відповідача – юридичну особу ліквідовано;

вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету
України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

не доведено вчинення порушення;

є інші підстави, передбачені законом.

Рішення (витяг з нього), розпорядження органів Антимонопольного комітету
України, голів його територіальних відділень надається для виконання
шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в
інший спосіб.

У разі якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності
посадових осіб чи уповноважених представників суб’єкта господарювання,
органу адміністративно-господарського управління та контролю за
відповідною юридичною адресою, рішення органів Антимонопольного комітету
України вважається таким, що вручене відповідачеві, через десять днів з
дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному
друкованому органі (газета Верховної Ради України “Голос України”,
газета Кабінету Міністрів України “Урядовий кур’єр”, “Офіційний вісник
України”, друковані видання відповідної обласної ради за останнім
відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси
відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України,
голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення
Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим
Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією
Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства
про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії,
можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за
власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом
України.

Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного
комітету України у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк
не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України перевіряються адміністративною
колегією Антимонопольного комітету України чи Антимонопольним комітетом
України, рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету
України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України –
Антимонопольним комітетом України.

Органи Антимонопольного комітету України, які перевіряють рішення,
можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що
письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного комітету
України мають право:

залишити рішення без змін;

змінити рішення;

скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій
частині;

скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий
розгляд чи припинити провадження у справі.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів
Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення
обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може
бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення
тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного
рішення.

Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів
Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у
2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути
відновлено.

Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії
Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого
Антимонопольного комітету України оскаржуються до Вищого арбітражного
суду України; рішення адміністративної колегії територіального
відділення Антимонопольного комітету України – до арбітражного суду
Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських арбітражних судів.

Прийняття судом, арбітражним судом до розгляду заяви про визнання
недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє
його виконання, крім випадків порушення судом, арбітражним судом
провадження у справі про визнання недійсним рішення органу
Антимонопольного комітету України, прийнятого:

згідно з ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 30 Закону України “Про захист від
недобросовісної конкуренції”;

за результатами перевірки відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону; за
результатами перегляду відповідно до ч. З ст. 58 Закону, а також
перевірка у порядку нагляду чи перегляд за новови-явленими обставинами
за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду, арбітражного
суду.

В цих випадках виконання рішення органу Антимонопольного комітету
України на час розгляду цієї справи, перевірки чи перегляду відповідного
рішення (постанови) суду, арбітражного суду може бути зупинено, якщо
органом Антимонопольного комі-

тету України відповідно до ч. З ст. 48 Закону чи судом, арбітражним
судом не визначено інше.

Список рекомендованої літератури

Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. – М., 1984.

Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. – М., 1996.

Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове
становище: Монографія. – К.: Знання, 1998.

Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.

Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С.
Щербина, О. В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М.
Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і
особливості становлення в Україні: Монографія. – Львів, 2000.

Долинская В. В. Акционерное право: Учебник / Отв. ред. А. Ю. Кабалкин. –
М., 1997.

Знаменский Г. Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и
перспективы развития – К.: Наукова думка, 1996.

Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для судентів
юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. – К, 1998.

Кибенко Е. Р. Корпоративное право: Учебное пособие. – Харьков: Эспада,
1999.

Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж. – Харьков, 1995.

Комаров С. Ответственность в коммерческом обороте. – М., 1991.

Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). –
Львів, 1996.

Круглова Н. Ю. Хозяйственное право. – М., 1997.

Кузнецова Н. С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности. – К.,
1993.

Луцъ В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.:
Юрінком Інтер, 1999.

Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. – К.,
1996.

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Курс лекций. – М., 1994. – Т. 1.
– Общие положения.

Основы немецкого торгового и хозяйственного права. – М., 1995.

Пересунъко С. I. Право державної власності в Україні (історія,
сучасність, перспективи). – Кіровоград: Єлисавет, 1998.

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Очерки акционерного права Украины. – К.,
1995.

Притика Д. М., Типов М. І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес:
Навч. посібник. – Харків: Консум, 1999. – Ч. II.

Притыка Д. Н. Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности:
Монография. – К.: Орияне, 2000.

Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.:
Юрінком Інтер, 2000.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч.
посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. – Харьков,
1999.

Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій. – К.:
ЄУФІСМБ, 1999.

Семерок О. С. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за
законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини). – Ужгород,
2000.

Тїтов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти /
За наук. ред. В. М. Гайворонського. – Харків, 1997.

Хозяйственное право: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. В. С.
Мартемьянов. – М., 1994. – Т. 2.

Пират Г. А., Цират А. В. Международный арбитраж как способ разрешения
внешнеэкономических споров. – К., 1997.

Шершеневич Г. Курс торгового права. – Спб., 1908. – Т. 1.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М.,
1993.

Щербина В. С. Попередження господарських правопорушень. – К., 1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020