UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПроблема смертної кари в Україні (реферат)
Автор
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2576
Скачало270
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

ПРОБЛЕМА СМЕРТНОЇ КАРИ В УКРАЇНІ

 

Скасовувати чи залишати смертну кару в Україні? Ця дилема вже тривалий

час хвилює не лише найвищих урядовців нашої молодої держави, а й її

простих громадян. Одні стверджують, що за найтяжчі злочини, в числі яких

і навмисне вбивство, необхідно позбавляти винного життя. Інші

категорично заперечують їм, апелюючи до гуманістичних цінностей і

європейських традицій. Чи існували подібні проблеми в наших далеких

пращурів? Яким чином вони убезпечували себе від злочинців, а

найголовніше, від найтяжчого суспільного злочину — насильницького

зазіхання одного «Божого створіння» на життя іншого?

 

Довгий час у Запорозькій Січі існував наджорстокий спосіб покарання

винного, що був відомий ще з далекого середньовіччя. Він полягав у тому,

що вбивцю ховали живцем разом з його жертвою. Цей «варварський» звичай

перейшов на центральні землі України у вигляді символічного приковування

злочинця на певний час до тіла вбитого чи його труни. Як засвідчують

сучасники, це був дуже дієвий метод покарання вбивць. Можна сказати

навіть, що він відзначався деякою гуманністю, адже винного в смерті

людини не позбавляли життя. Та й, безперечно, знаючи про цю жорстоку

кару, лише одиниці з потенційних убивць зважувалися втілити свої наміри

в життя.

 

Убивця залишався прикутим до труни інколи протягом кількох діб.

Часто-густо таким чином він супроводжував свою жертву до церкви, а потім

на кладовище. У зачиненому приміщенні храму злочинець був змушений

провести цілу ніч наодинці з жертвою, спокутуючи свою страшну провину.

Досить часто, щоб убивця не втік або не завдав якоїсь шкоди церковному

майну, його міцно зв'язували і клали під ношами, на яких стояла труна.

 

Страшно навіть подумати про душевні муки людини, яка перебувала в такому

стані. Мало хто з убивць здатний був витримати таке покарання й не

втратити розуму. Не обов'язково бути великим знавцем людської природи,

щоб уявити собі ті моторошні психологічні стани, що їх переживав

злочинець. Адже йому доводилося вислуховувати не тільки плач і погрози

родичів загубленої ним людини, а й прокльони усіх співчуваючих їм

жителів села чи містечка.

 

Відомий знавець побуту українського народного життя ХУІ-ХУШ ст. Орест

Левицький, дослідивши старовинні актові книги міста Полтави, описав

історію, яка трапилася тут у травні 1700 р.

 

В однієї полтавської вдови був син Тимко, який змалечку втратив батька й

виріс без сильної чоловічої руки таким собі ледарем і п'яницею. І хоча

він мав непогану професію «гаптаря»-шевця, більшу частину свого ще

молодого життя проводив не деінде, як у шинку.

 

Мати Тимка, яку сусіди кликали Кузьмихою, довго переживала за свого

гульвісусина і вирішила його одружити, напевно, сподіваючись, що молода

дружина зуміє виправити вдачу волоцюги. Проте не так сталося, як

гадалося. Тимко продовжував учащати до шинку. До того він ще й злигався

з місцевою шинкаркою Гапкою, яка, хоч була «підстаркувата», але

«бавилася чарівництвом» і таким чином змогла привернути до себе

постійного відвідувача закладу.

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ