.

Предмет, метод, принципи і система цивільного права

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
374 3006
Скачать документ

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права.

Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи
України галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і
методів правового регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу
правової системи держави на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування
норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних
інтересів.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи
інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є
нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення
інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права1.
Норми цивільного права належать до приватного права. Суб’єкти цивільного
права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків
діють з метою задоволення своїх приватних інтересів. Варто підкреслити,
що у сфері чинності цивільного права його суб’єкти діють на засадах
юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть виступати також носіями
публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примусі), які на відміну
від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у
масштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що
абсолютизувати такий поділ не припустимо. На практиці досить часто
публічні й приватні інтереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не
секрет, що державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність
яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками
цивільно-правових відносин. Так, галузеві органи управління, вирішуючи
проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші,
вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці
органи покладена також відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам
та юридичним особам при виконанні службових обов’язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приватних відносин
застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері
відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки
тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування
публічного інтересу в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади правового регулювання
громадянського життя, які дають можливість розвиватися приватним
відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого
регулювання закріплено в ч. 3 ст. 1З Конституції України, де зазначено:
“Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду
людині і суспільству”. Це положення втілене законодавцем і в чинному
Законі України “Про власність”, де в ст. 4 записано: “Власник,
здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому
середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси
громадян, юридичних осіб і держави”. Не протиставлення приватного й
державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важливе значення
для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при
цьому відводиться цивільному праву.

2. ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло
визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі
права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне
право регулює три групи суспільних відносин:

– майнові відносини, що пов’язані з використанням товарно-грошової форми
(відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

– відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;

– особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності,
використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших
матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого. За змістом їх поділяють
у цивільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі
товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивільного права важливими є не
самі речі і не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми,
які спричинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих
потреб.

Природі людини властиві різні-потреби і прагнення. Серед речей, які
оточують її, існують такі, які здатні задовольнити ці потреби. Людина
намагається установит своє панування над цими речами. Але люди живуть у
світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей
об’єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство,
організоване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи
можуть набувати ті чи інші речі, а також володіти ними.

Цивільне право вміщує норми, які дають змогу людині задовольняти свої
потреби в речах, але й встановлюють межі, в рамках яких суб’єкти можуть
володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не порушуючи при
цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї .особи переплітаються з подібними
інтересами інших осіб і в своїй сукупній взаємодії утворюють суспільні
майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими
майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці
права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з
основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності
закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріальних благ (засобів
виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових
відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений
правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном.
Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є
уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його
права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка
власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не
вийде за межі дозволеного законом.

Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці
відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі
товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або
посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю
перехід матеріальних благ від одних суб’єктів до інших. Ці відносини, як
правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар
обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин
власності, котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини
відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання
розпорядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб’єктам у
власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму
грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше
такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні
особистих потреб громадян (договір купівлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошових відносинах має
відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб’єкта, який передає
майно, виконує роботу, надає послуги, мають відповідати дії другого
суб’єкта, який платить відповідну вартість грошима. За таких умов
відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Майно організацій, які
користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших
організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських
господарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами,
що володіють ним на підставі іншого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових відносин можуть самостійно
та вільно вибирати спосіб розпорядження майном. При здійсненні цивільних
прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішуючи цим самим
його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право
власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими.
Інколи вони носять безоплатний характер, наприклад, дарування, різні
форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності.
Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними і юридичними особами;

в) між юридичними особами;

г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб. Слід також мати на
увазі, що не всі майнові відносини регулюються цивільним правом. Значна
частина майнових відносин є предметом регулювання інших галузей права.
Так, майнові відносини, що виникають у зв’язку із сплатою податків,
митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і
адміністративним правом – Кримінальне право також регулює майнові
відносини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому відповісти на
запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна
таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації
виступають не як суб’єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб’єкти.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності 2,
.ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які
склалися у цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського
права і права промислової власності. Ці відносини виникають у зв’язку зі
створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків,
товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій,
секретів виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і
мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.

Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнані товаром.
Вони можуть бути об’єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової
економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої
діяльності в такий спосіб стають об’єктами цивільного обороту і
створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції.
Суб’єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як громадяни, так і
юридичні особи й держава.

Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не
передбачене законодавчими актами, або не випливає із суті особистого
немайнового відношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової
репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина,
зображеного в творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів
авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести
право громадян на особисте життя і здоров’я, особисту свободу, таємницю
листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу
совісті, право на недоторканність особи тощо.

Ці відносини мають абсолютний характер. Блага, про які йдеться,
невід’ємні від особи, як носія індивідуальних рис, мають соціальну
цінність, об’єктивний характер. Візьмемо, наприклад, захист честі і
гідності громадян. Честь — це соціальна оцінка особистості, ЇЇ
(особистості) об’єктивна суспільно визначена властивість, якість.
Гідність — відображення цієї властивості в свідомості S носія (іншими
словами, самооцінка особистості, яка відображає оцінку суспільну). Без
об’єктивного прояву особистих немайнових благ їх не можливо захистити в
судовому порядку.

Зрозуміло, що виключного переліку всіх немайнових благ у Цивільному
кодексі бути не може. В цьому законодавчому акті закріплюються лише
основні з них. Водночас звертає на себе увагу той факт, що чинне
цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що
регулюють особисті немайнові відносини, які не пов’язані з майновими
(ст. 7 ЦК України). Без сумніву, це стоїть на заваді охорони особистих
інтересів і прав громадян.

3. МЕТОД ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається не
стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на
формування поведінки суб’єктів відносин. Сукупність таких способів та
заходів прийнято називати методом цивільного провес. Якщо предмет
цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні
відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового
регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним
регулюються.

Чим же характеризується цивільно-правовий метод? Передусім — юридичною
рівністю сторін» автономією їх волі та їх майновою самостійністю;
диспозити-вністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх
відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення
спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової
відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в
тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від
одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що
кожна з сторін має свій комплекс прав і обов’язків і не підпорядкована
іншій. Основою такої рівності суб’єктів цивільно-правових відносин є те,
що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном, яке
знаходиться у їх власності, повному господарському віданні або
оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб
.врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів,
захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від
зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному
підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі
відносини найчастіше є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та
ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи
цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді,
коли в основі угоди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право
сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених
законом, а також у відповідних випадках формувати свої права і
обов’язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових
нормах, які надають суб’єктам цивільного права можливість у певних
межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні
їм цивільні права і обов’язки. Як результат цього, договір чи
одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами
врегулювання змісту цивільних прав та обов’язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому
відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному
цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.

Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних
правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між
ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі
взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів
державним органам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не
повинен бути пов’язаним з жодною із сторін особистими, майновими або
адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв’язку буде
порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних
відносин, як правило, розглядаються судом, арбітражем, третейським судом
після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов’язані між собою, як
правило, тільки угодою, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно
взяла на себе зобов’язання і не виконала їх, повинна відшкодувати іншій
стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторони внаслідок невиконання
того, на що ця сторона у відповідності з угодою розраховувала. Іншими
словами, сторона, яка не виконала зобов’язання або виконала його
неналежним чином, несе цивільно-правову відповідальність. Така
відповідальність носить майновий характер.

Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права.
Цивільне право — це галузь права, що на засадах, юридичної рівності
сторін регулює майнові відносини (власності і товарообігу), відносини у
сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і
охорони особистих немайнових благ.

В юридичній літературі дається також визначення цивільного права як
науки та учбової дисципліни.

Наука цивільного права — це складова частина правової науки, яка шляхом
вивчення закономірностей цивільно-правового регулювання суспільних
відносин формулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює
практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових
термінів.

Цивільне право як учбова дисципліна — сукупність засобів з допомогою
яких вивчається цивільне право і вироблені наукою цивільного права
поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.

4. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Термін “функція” походить від латинського слова func-tia, яке означає
виконання, здійснення. Вважається, що функції права поряд з методом
правового регулювання і принципами права становлять правові категорії,
які відображають. основні елементи змісту сучасного права і
характеризують його в цілому.

Функції цивільного права — це напрями впливу цивільно-правових норм на
суб’єктів права.

Цивілістична наука, цивільне законодавство, практ-ка розрізняють такі
функції цивільного права: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну
та попереджувальна стимулюючу.

Функції права досить часто зводять до тієї чи іншої мети, яку ставить
перед собою законодавець, запроваджуючи ту чи іншу правову норму або
приймаючи певний законодавчий акт.

Говорячи про функції тих чи інших норм цивільного права, на наш погляд,
слід перш за все з’ясувати прак-тичну придатність цих правових норм. Ті
норми, які ре-алізуються або можуть бути реалізованими, слід віднести до
правових норм, які функціонують. І навпаки, ті норми, що не придала до
застосування, не можна вважати такими, що функціонують.

Слід розрізняти матеріальне і формальне здійснення цивільного права.

Матеріальне здійснення права — це його фактичне функціонування, яке
залежить від потенційної придатності і узгодженості матеріальних
положень права. Здійснення норми права визначається станом суспільного
життя, вимогами часу, характером населення держави та іншими
матеріальними чинниками.

Формальне здійснення права — це процес застосування абстрактної норми до
конкретного випадку. Чим простіший пошук необхідної для застосування
норми права і надійніший його результат, тим краще функціонує норма, тим
краще вона виконує свою функцію, і навпаки.

5. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені
корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права,
законодавець проводить удосконалення цивільного законодавства,
врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не
регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на
загально-правових принципах, так і на спеціальних.

Загально-правові принципи визначаються в Конституції України. Вони
поширюються на всі галузі права.

До спеціальних слід віднести такі принципи:

— створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та їх захисту;

— закріплення рівності прав і обов’язків суб’єктів цивільного права;

— поєднання інтересів особи і суспільства;

— матеріальної зацікавленості суб’єктів цивільно-правових відносин;

— трудового характеру створення і примноження доходів суб’єктів
цивільно-правових відносин;

— недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх
призначенню;

— захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші.

Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та для їх
захисту. Цей принцип дістав закріплення в ст. ст. 2, 3, 4, 48 Закону
України “Про власність”. Він полягає в тому, що всі форми власності в
державі є рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення
своїх прав. Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава
безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб’єктів права
власності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності.

Принцип закріплення рівності прав і обов’язків суб’єктів цивільного
права. Втіленням цього принципу в законодавстві є, наприклад, п. 5 ст. 4
Закону України “Про власність”, в якому говориться, що власник,
здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому
середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси
громадян, юридичних осіб і держави.

Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні
проголошується право кожного громадянина на одержання частки з
суспільних фондів споживання (п. 2 ст. 1 Закону України “Про
власність”). Кожен громадянин має право у відповідності із
законодавством України користуватися природними об’єктами для
задоволення власних потреб і зобов’язаний охороняти землю, повітряний
простір, водні та інші ресурси, сприяти їх відновленню як першооснов
свого життя і життя суспільства (п.п. 4, 5 ст. 10 Закону України “Про
власність”).

Принцип матеріальної зацікавленості суб’єктів цивільно-правових
відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні, згідно
з яким власникові надається право на свій розсуд володіти, користуватися
й розпоряджатися належним йому майном. Використовуючи майно для
здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, він,
зокрема, може передавати його безоплатно або за плату у володіння і
користування іншим особам (ст. 4 Закону України “Про власність”).

Принцип трудового характеру створення і примноження доходів суб’єктів
цивільно-правових відносин. Праця громадян є основою створення і
примноження їх власності. Громадянин набуває права власності як на
доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці,
підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи,
акціонерні товариства, так і на майно, одержане внаслідок успадкування
або укладення інших угод, не заборонених законом (ст. 12 Закону України
“Про власність”).

Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх
призначенню. Цей принцип дістав своє відображення в ст. 5 ЦК України,
яка встановлює, що “цивільні права охороняються законом, за винятком
випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих
прав”. У п. 6 ст. 4 закону “Про власність” зазначено, що у випадках і в
порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника
може бути обмежена та припинена. Одним із способів позбавлення права
власності є передбачене законодавством безоплатне вилучення
(конфіскація) майна у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного
суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення
правопорушення (п. 4, ст. 55 Закону України “Про власність”).

Принцип захисту цивільних прав від будь-яких правопорушень. На підставі
цього принципу носієві цивільних прав надається можливість застосування
до правопорушника засобів примусового впливу. При цьому можливість
застосування таких засобів потрібно розуміти не лише як можливість
звернення до компетентних органів з вимогою захистити порушені права.
Принцип захисту цивільних прав включає:

— можливість уповноваженої особи самостійно використати дозволені
законом засоби для примусового впливу на правопорушника (самозахист
цивільних прав — необхідна оборона, застосування засобів у стані
крайньої необхідності);

— можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника
зобов’язань безпосередньо самою уповноваженою особою;

— можливість уповноваженої особи звернутися до компетентного органу
(суну) з вимогою примусити зобов’язану особу дотримуватися певної
поведінки.

Підкреслимо, що відмова від захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи
іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передбачено законом, і
тільки за рішенням органу, якому таке право надане.

Цей принцип набуває особливого значення в період формування ринкової
економіки, коли можливостей зловживання цивільними правами є досить
багато.

6. СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Право — це не просто сукупність правових норм, а й певна їх система.
Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу
також системно організована, має свій предмет і метод регулювання, свою
структуру розподілу правових елементів. Елементами правової структури є
юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація
цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставі
вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи
до побудови системи цивільного права.

Іиституційиий підхід Він передбачає розподіл правових норм за окремими
інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу
цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини
(відносини найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).

Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає виділення
загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від
зобов’язального. Павдектна система відображає статику речового і
динаміку зобов’язального права — основних майнових прав, що виникають у
суспільстві.

Цивільне право України будується за Пандектною системою. Можливість
виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі
інститути галузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути
відокремлені в самостійний блок.

Цивільно-правові норма загального характеру складають загальну частину
цивільного права. Вона називається загальною тому, що стосується всіх
суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. До таких норм
відносяться норми про суб’єктів, про угоди, представництво і
довіреність, позовну давність.

Чинний ЦК України не містить у собі такого інституту, як об’єкти
цивільного права, але це не означає, що об’єкти не відносяться до
елементів суспільних відносин і не підлягають правовому регулюванню.
Слід зазначити, що новий ЦК Росії, частина перша якого введена в дію з 1
січня 1995 p., виділив в окремий розділ норми, що відносяться до
об’єктів цивільного права.

Спеціальна, або особлива, частина цивільного права регулює спеціальні
(особливі) суспільні відносини і складається з таких інститутів: право
власності; зобов’язальне право; авторське право; право на відкриття;
право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у
виробництві; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та
юридичних осіб; застосування цивільних, законів іноземних держав і
міжнародних договорів.

Зафіксована в чинному ЦК України система інститутів цивільного права не
є незмінною. Під впливом розвитку економічних та інших суспільних
відносин система цивільного права змінюється. Так, в проекті ЦК України
передбачено славу “Об’єкт цивільного права”, яка в чинному ЦК відсутня.

Систему цивільного права слід відрізняти від систематизації
цивільно-правових норм. Формами систематизації є кодифікація та
інкорпорація.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020