ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
1. Історія розвитку порівняльного методу
Для вирішення спірного питання у міжнародному приватному праві
використовують зіставлення та вибір норм права. Тому порівняльне
правознавство (компаративістика), яке застосовує таке зіставлення й
вибір норм, і міжнародне приватне право мають багато спільних рис,
оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а
використовують право іноземних держав. На цьому базується ідея створення
особливого “порівняльного міжнародного приватного права”, запропонована
угорським вченим Ф. Мадлом.
Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження,
застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у
міжнародному приватному праві й полягає у знаходженні рис, які
характеризують схожість та відмінність певних правових явищ. Він має як
науково-теоретичне, так і практичне значення. Вивчення права як
соціального явища, в усій його багатоманітності та складності, неможливе
без широкого й систематизованого порівняльного аналізу правових систем,
які існували та існують на земній кулі.
Дотепер залишається спірним питання про те, коли ж виникло порівняльне
правознавство. Можливо, що його виникнення сягає епохи Арістотеля й
Платона. В англійській літературі зазначається, що засновником
порівняльного правознавства був Бекон, у французькій — Монтеск’є, у
німецькій — Лейбніц. Порівняльний метод дедалі частіше застосовувався, у
XV ст., коли відбувалося піднесення розвитку правничої науки (Менсфілд,
Віко, Ансельм, Фейербах, Гегель, а згодом Колер, Саммер, Мейн, Кловіс,
Ієрінг та ін.).
Засновником сучасного порівняльного права вважається Р. Саллейль.
Водночас можна стверджувати, що до XIX ст. порівняльний метод у праві
застосовувався лише в окремих випадках. З XIX ст. він використовується
постійно. Відтоді вирізняють три періоди в його розвитку та
використанні,
кожен з яких охоплює по півсторіччя (Р. Давид, Ф. Малорі та ін.).
Прийнято вважати, що офіційне визнання існування порівняльного права й
порівняльного методу в праві сталося 1869 p., коли в Парижі було
засновано Товариство порівняльного законодавства. Проте й ця дата є
спірною. На початку XX ст. цей метод часто заперечувався засновниками та
прихильниками соціалістичної концепції права, хоч інтерес до історичного
вивчення права, що передбачав застосування порівняльного методу, все ж
залишився. Так, цей метод використовували П. І. Стучка, Е. Пашуканіс,
інші правники. Із 60-рр. XX століття починається більш активне
застосування вказаного методу наукового дослідження вченими країн
Східної Європи. Цей період називають ренесансом порівняльних досліджень.
До його результатів належить, зокрема, монографія А. О. Тілле
“Соціалістичне порівняльне правознавство”1.
У доктрині радянського періоду порівняльний метод найчастіше
застосовувався в міжнародному приватному праві. Ця галузь науки своїм
походженням і розвитком зобов’язана саме порівняльному правознавству.
Визнано, що фундаментальний курс Л. А. Лунца з міжнародного приватного
права є блискучим зразком застосування зазначеного методу. Нині майже
всі дослідження з міжнародного приватного права базуються на
порівняльному аналізі права.
2. Об’єкти порівняння у міжнародному приватному праві
Порівняльний метод застосовується до певних об’єктів права. Ними можуть
бути системи й “сім’ї” права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне
право передбачає зіставлення об’єктів іноземних (гетерогенних) правових
систем. У випадку ж зіставлення двох об’єктів однієї правової системи
мова може йти про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право.
Крім того, дослідження одного конкретного об’єкта правової системи
недоцільно проводити ізольовано. Порівнюючи, слід зважати, що цей об’єкт
є частиною цілісного явища — певної правової системи. Адже значення
будь-якого об’єкта може бути зрозумілим тільки у взаємозв’язку з іншими.
Вказані об’єкти порівняльного права можуть досліджуватися в часі. Мова
йде про історико-правове порівняння, яке застосовується досить часто.
Використання порівняльного методу в часі дає можливість зрозуміти вплив
однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує
спільні риси класичного римського права з правом європейським, адже
останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права. Цікавим є й
порівняння правових систем Африки через те, що процеси порівняння права
в державах цього континенту можна спостерігати в дії. Юристи, які
займаються вивченням порівняльного права сучасної Африки, мають
можливість спостерігати право різних епох в його розвитку одночасно.
Недаремно цей континент називають “лабораторією порівняльного права”.
3. Правові системи як об’єкти дослідження у міжнародному приватному
праві
В юридичній літературі вживають різні терміни: “сім’я правових систем”
(Р. Давид); “кола права” (С. Розмарін); “правова система” (І. Сабо);
“структурна спільність” (С. С. Алексєєв), а також похідні варіанти від
зазначеної термінології, як-от:
“велика сім’я правових систем”, “правова сім’я”, “велика правова сім’я”,
“типова система”, “історичний тип права”, “група правових систем”,
“національна правова система”. Найбільш поширеними є терміни: “правова
сім’я”, “правова система” (іноді “система права”, що не завжди ідентичні
за змістом), “історичний тип права”. В останні десятиріччя з’явилися
терміни: “правова картина (карта) світу”, “юридична географія світу”,
“співтовариство правових систем”.
Вказані терміни часто є багатозначними. Так, категорія “правова система”
вживається у кількох значеннях. У найвуж-чому розумінні вона означає
право певної держави і є синонімом терміна “національна правова
система”. Правова система поряд із правом як системою норм включає й
інші компоненти правового життя суспільства, зокрема праворозуміння,
пра-вотворчість і правозастосування. Водночас термін “правова система”
може враховувати соціальний аспект. У такому випадку говорять про
соціально-політичне значення правової системи. Так, відомими є поняття
“соціалістична правова система”, “буржуазна правова система”, “феодальна
правова система”. Дещо іншого змісту цей термін набуває у поняттях
“англосаксонська правова система”, “правові системи держав
континентального права”, “мусульманська правова система”.
Поняття “правова система” у вузькому значенні відрізняється від поняття
“система права”. Останнє є інституціональ-ною категорією. Воно розкриває
взаємозв’язок, співвідношення й будову галузей права. Проте вказані
терміни можуть вживатися як синоніми. Отже, термінами “правова система”
та “система права” може позначатися право певної держави,
Враховуючи спільність окремих правових систем сучасності, їх об’єднують
за схожими суттєвими юридичними ознаками, використовуючи, зокрема, для
позначення термін “правова сім’я”. Мова йде про схожість історичного
розвитку, джерел і структури основних інститутів і галузей права певних
держав, їхніх правової культури, традицій тощо. Тобто це сукупність
національних правових систем у межах єдиного типу права. До речі,
класифікація правових систем різних держав у “сім’ї” чи інші групи,
кожна з яких становила б оригінальний правовий тип, відбувалася ще в XIX
столітті. Нині питання класифікації отримало майже оптимальне,
однозначне вирішення.
У цьому навчальному посібнику в розумінні національної правової системи
використовуватимуться поняття “правова система”, “система права”. Якщо
мова йтиме про сукупність правових систем держав, згрупованих за певними
характерними для них рисами (класифікаційними ознаками), вживаються
терміни: “сім’я континентального права”, “сім’я загального права” тощо.
Інші ж терміни нічого нового, крім вербальної різноманітності, не дають.
4. Мета порівняльного методу
На теперішній час для нашої держави особливо актуальним є питання
створення її якісного права. Для того, щоб нормативно-правові акти були
якісними, необхідно, зокрема, використовувати результати порівняльного
методу щодо елементів правової системи. Тому метою застосування цього
методу є вивчення права інших держав у зв’язку з численними
міжнародними зв’язками, юридичними угодами, а також уніфікацією права.
Порівняльний метод дозволяє, зокрема, зробити висновок про те, як
вирішуються схожі питання в типологічне різних чи однакових правових
системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові
юридико-технічні способи. Результат Їх вирішення може бути також різний
чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів
виконання зобов’язань.
Практична корисність порівняльного методу завжди пов’язувалася з
виконанням завдань міжнародного приватного права. Останнє повинно було
забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та
встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання
могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм
національного права й побудову з них “середньої” норми, яка гармонувала
б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності
вказаного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його значення для
міжнародного приватного права (Р. В. Тарановський, Ламбер та ін.). За
останнього підходу вважалося навіть можливим встановити так званий
міжнародний юридичний порядок, створити загальне право цивілізованого
людства, норми якого використовувалися б для усунення конфліктів у
праві. Безперечно, застосування порівняльного методу сприяє зближенню
окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права
неможлива.
Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватного права взагалі
та окремих його об’єктів дослідження можна розглядати з позицій:
правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру);
правозастосовної діяльності; доктрини права.
У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльно-правовий метод
використовується для вирішення правовід-ношення, яке постає перед судом.
Тоді відбувається абстрагування від “власної” системи права, наприклад,
за встановлення змісту іноземного закону; під час вирішення проблеми
кваліфікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм;
у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив’язки колізійної
норми. Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод служить для: 1)
тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3)
встановлення загальновизнаних правових принципів; 4) вирішення питання
прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до
законодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми; 5)
оцінки співвідносності правових норм та інститутів;
6) виявлення позитивного та негативного правотворчого та
правозастосовного досвіду, зокрема неефективності норм права; 7)
використання застереження про публічний порядок;
8) передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення
помилкового рішення; 9) перспективного планування законодавчої
діяльності; 10) зміни національного законодавства. Вказаний метод сприяє
вдосконаленню юридичної техніки, зокрема законодавчої, замінює
експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави.
У доктрині права порівняльний метод дозволяє: 1) виявити протилежність,
різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і
правових “сімей”; 2) формулювати загальнотеоретичні положення та
конструкції; 3) виявити закономірності функціонування й розвитку
правових систем.
Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика,
звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідносини, аналізуються
комплексно. Вказане було б ідеальним, зокрема в разі застосування норм
іноземного права. Загалом порівняльно-правовий метод сприяє глибокому
пізнанню власного права завдяки формулюванню висновків, які базуються й
на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи
внаслідок порівняння, завжди можуть стати джерелом нових знань.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
