Поняття податкового права
Податкове право — це підгалузь фінансового права. Воно містить закони і
підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи
побудови податкової системи, права, обов’язки та відповідальність
учасників податкових правовідносин, види платежів і т.п., а також
теоретичні положення (вчених), що пояснюють ті чи інші явища, обставини,
терміни тощо. Іншими словами, податкове право — сукупність правових
норм, якими регулюються відносини в галузі податків.
Суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів
і врегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та
кримінального права, є податковими правовідносинами. З цього визначення
випливає, що податкові правовідносини — це перш за все суспільні
відносини, тобто відносини між державними фінансовими (податковими)
органами і особами (фізичними і юридичними) щодо обов’язкових платежів у
бюджети всіх рівнів. Податкові правовідносини становлять форму вираження
економічних, політичних та інших відносин.
Податкові правовідносини торкаються досить широкого кола питань — від
розробки і закріплення тієї чи іншої форми платежу до контролю за
правильністю його обчислення і вчасного внесення в бюджет відповідного
рівня. Маючи свої особливості, податкові відносини дещо відрізняються
від інших фінансових та адміністративних відносин. Цими особливостями є
суб’єкти та об’єкти податкових правовідносин. Так, суб’єктами відносин є
платники податків і державні податкові органи. При цьому механізм
правового регулювання є такою схемою: правова норма — учасник
правовідносин (податкові органи — платник податку). Цивільно-правова
схема має вигляд: правова норма — право-суб’єктність — юридичний факт.
Об’єктом податкових правовідносин є доходи платників податків, що
виступають у двох формах: у грошовій (прибуток від реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг тощо) та в майновій (придбаний будинок,
автомобіль тощо).
В особливій формі зв’язку з учасниками (види сплати податків, пільги
тощо) проявляється зміст податкових правовідносин. Цей зв’язок
виражається в суб’єктивних правах та відповідних юридичних обов’язках
платників податків.
Суб’єктивне податкове право — це вид і обсяг поведінки платників
податків та податкових органів, що охороняються державою. Суб’єктивному
податковому праву завжди відповідає суб’єктивний податковий обов’язок,
тобто вид і обсяг обов’язкової поведінки, які мають відповідати вимогам
закону.
Предметом податкового права є система фінансово-правових відносин, яка
регулює податкові відносини державних податкових органів і платників
податків щодо встановлення, зміни та стягнення з платників податків
(юридичних і фізичних осіб) частини їхніх доходів у відповідний бюджет
(державний, місцевий).
Доходи при цьому обчислюються в грошовій формі.
Метод податкового права характеризується як владно-майновий, зумовлений
необхідністю застосування імперативних (тобто таких, що не допускають
вибору) норм податкового права з метою формування державного бюджету за
рахунок коштів платників податків як одного з основних джерел державних
доходів.
Імперативні норми податкового права зобов’язують платників податків
жорстко дотримуватись виконання вимог податкового законодавства і не
допускати будь-яких змін за згодою платників податків та податкових
органів. Справді, основна маса норм податкового права не допускає таких
змін, але є винятки, коли зміни стають можливими. Так, наприклад,
механізм податкового кредиту і є подібною згодою між платником податків
та податковими органами. Крім того, податкові органи мають право давати
вказівки у формі вимог до керівників, інших посадових осіб підприємств
та громадян щодо усунення виявлених податковими органами порушень
податкового законодавства, контролювати виконання їх і застосовувати
санкції до порушників.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
