Поняття, предмет і система міжнародного приватного права
У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право.
Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють
загальнообов’язкові правила поведінки; закріплюють права та обов’язки
осіб. У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) складають
внутрішньодержавну (національну) систему права. Вона спрямована на
врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод
правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що
таких національних правових систем у сучасному світі налічується більше
двохсот. Часто між ними виникають відносини, що викликають чимало
взаємних прав та обов’язків. Тому розвиток економіки, політики,
культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового
оформлення такого типу відносин як міжнародні. Останні умовно можна
поділити на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група
становить сферу міжнародного публічного права, друга є предметом
регулювання міжнародного приватного права.
Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого
міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне
право, незважаючи на свою самостійність, у ряді випадків взаємодіють,
утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права.
Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і
регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини,
майнові та немайнові, що мають циві-лістичну природу і виникають у сфері
міжнародного спілкування. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що
регулюють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що
відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний
комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне
приватне право – це право колізійне. Наявність колізійних норм становить
особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і
колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права,
міжнародних угодах.
ЗО січня 1996 p. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням
великогабаритного фургона. Внаслідок шляхово-транспортноі пригоди одна
особа загинула, кілька — госпіталізовано, пошкоджено сім автомобілів. У
даному випадку виникли правовідносини з делікту з “іноземним елементом”.
До них необхідно, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену,
зокрема, в ч. 1 ст. 5694 Цивільного кодексу України, а також узяти до
уваги норми ст. 35 (“Зобов’язання, що не виникають з договірних
відносин”) Договору між Україною і Республікою Польща про правову
допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27
травня 1993 p.
Суб’єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім,
фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є
наявність “іноземного елементу”. Під “іноземним елементом” розуміють: 1)
суб’єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання —
щодо фізичніх осіб; “національність” — щодо юридичних осіб);
2) об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави;
3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.
Ось приклад, що демонструє складне поєднання “іноземного елементу” у
правовідношенні. Напередодні 1996 p. затонуло судно “Сімба-1”. Власником
його була турецька фірма “Сімбашиппінг енд трейдшг”, яка зареєструвала
судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії
“Кнідос”. Місце реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюїнгова
компанія “Євромарін сервіс”, зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до
складу якого входило 12 моряків — громадян України, що загинули
внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за
законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн
металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі.
До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільної право-
та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її
імунітету; відносин по зовнішньоторговельних угодах; прав авторів на
твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб,
які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій
території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного
приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану
сукупність норм національного права.
Отже, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих
на регулювання міжнародних невладних відносин з “іноземним елементом”.
Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних
відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права,
створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та
обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних
економічних, правових, соціальних, культурних систем.
Міжнародне приватне право має власну систему. І! можна розглядати як
систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс
прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина
охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного
приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст
міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення
про колізійні та матеріально-правові норми;
правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.);
взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб’єктів
міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності;
зобов’язальне право; зобов’язання з правопорушень; авторське,
винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право; трудові відносини;
міжнародний цивільний процес.
Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною.
Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку
з’являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію
зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень,
нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності,
створення нових технічних засобів у різних сферах зв’язку (наприклад,
застосування системи “Інтернет” у комп’ютерному спілкуванні).
Система міжнародного приватного права як правничої науки майже
збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука:
1) охоплює питання історичного розвитку доктрини права, її теорій,
концепцій; 2) визначає підходи, способи розв’язання проблем міжнародного
приватного
права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та
правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого
майна; визнанню імунітету і т. д.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
