Поняття, суб’єкти, форми та види іноземного інвестування. Оцінка
іноземних інвестицій. Об’єкти іноземного інвестування
У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції
визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в
об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з
метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Іноземними інвесторами є суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність
на теритрії України, а саме:
• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого ніж
законодавство України;
• фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на
території України і не обмежені у дієздатності;
• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими
відповідно до законодавства України.
У законодавстві України існує також визначення терміну «іноземні
суб’єкти господарської діяльності», які в Законі України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» визначаються як суб’єкти господарської
діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце
проживання за межами України.
Крім вищезазначених, в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого
1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»
дається визначення поняття «нерезиденти», до яких відносяться:
• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без
громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в
тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
• юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають
статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з
місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до
законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші
суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших
суб’єктів підприємницької діяльності України;
• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські,
торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та
їх філії, що мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також
представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють
підприємницької діяльності на підставі законів України.
Необхідно пам’ятати про те, що до «іноземних інвесторів» застосовуються
положення чинного законодавства України, що стосуються їх безпосередньо,
а також «іноземних суб’єктів господарської діяльності» та
«нерезидентів».
У Законі України «Про режим іноземного інвестування» визначаються
наступні види іноземних інвестицій:
• іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком
України;
• валюта України — при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи
в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України
за умови сплати податку на прибуток (доходи);
• будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права
власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної
відповідно до законодавства України або законодавства інших країн),
виражених у конвертованій валюті;
• грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов’язань,
які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій
валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора
або міжнародними торговельними звичаями;
• будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у
конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами)
країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також
підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на
території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі,
промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на
користування надрами та використання природних ресурсів, наданих
відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій
валюті згідно із законами (процедурами) країни інвестора або
міжнародними торговельними звичаями;
• інші цінності відповідно до законодавства України. Відповідно до
Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори
мають право здійснювати інвестиції на території України в наступних
формах:
• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з
українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки
діючих підприємств;
• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам,
філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або
придбання у власність діючих підприємств повністю;
• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого
майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні
засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та
майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних
паперів;
• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних
осіб прав на користування землею, та використання природних ресурсів на
території України;
• придбання інших майнових прав.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися також в інших формах, які не
заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи
на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися на основі концесійних
договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне
виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності.
Надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних
і невідновлюваних природних ресурсів, проведення господарської
діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у
державній власності, але не передані підприємствам, установам,
організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління,
здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються з
іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або уповноваженим на
це державним органом відповідно до законодавства України. Термін дії
концесійного договору визначається залежно від характеру та умов
концесії, але не може бути більшим ніж 99 років. Якщо концесійні
договори містять умови, не передбачені законодавством України, вони
підлягають затвердженню Верховною Радою України.
Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну
інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво
тощо), не пов’язану із створенням юридичної особи, відповідно до
законодавства України.
Господарська діяльність на підставі зазначених договорів (контрактів)
регулюється законодавством України.
Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський
облік і складати звітність щодо операцій, пов’язаних з виконанням умов
цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах
банків України для проведення розрахунків за цими договорами
(контрактами).
Договори (контракти) мають бути зареєстровані у терміни та в порядку, що
встановлюються Кабінетом Міністрів України. Положення про порядок
державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну
діяльність за участю іноземного інвестора затверджене
Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО січня 1997р. №112.
Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що
ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років
з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів),
звільняється від обкладення митом. При відчуженні такого майна раніше
трьох років з часу зарахування його на баланс мито сплачується у
порядку, передбаченому ч. 5 статті 18 цього Закону.
Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами
(контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України.
Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних)
економічних зонах встановлюється законодавством України про спеціальні
(вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що
встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може
створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності
менш сприятливі, ніж встановлені Законом України «Про режим іноземного
інвестування»^
Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи
внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній
конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на
основі цін міжнародних ринків або ринку України.
Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України
здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним
банком України.
При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті
України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування
інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України,
визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення
реінвестицій.
Об’єктами іноземного інвестування є всі об’єкти, інвестування в які не
заборонено законами України. Так, згідно із Законом України «Про
інвестиційну діяльність» об’єктами інвестиційної діяльності в Україні
може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти у
всіх галузях і сферах народного господарства України, цінні папери,
цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні
цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. При цьому,
забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання •ких не
відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних,
архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а
також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, які
охороняються законом.
§2. Правове регулювання діяльності підприємств з Іноземними інвестиціями
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування»
підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство (організація)
будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до
законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого
становить не менше 10 відсотків (ст. 1).
На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються
і діють у формах, передбачених законодавством України. Зокрема, це
Закони України «Про підприємства в Україні» та «Про господарські
товариства».
Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні
містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних
організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну
належність їх засновників (учасників).
Загальні засади створення, діяльності та припинення діяльності юридичних
осіб в Україні визначаються Законами України «Про підприємництво», «Про
підприємства в Україні», та «Про господарські товариства».
Державна реєстрація підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється в
загальному порядку державної реєстрації підприємств, передбаченому
законодавством України. Питання державної реєстрації суб’єктів
господарської діяльності регулюються Законом України «Про підприємства в
Україні» та Законом України «Про господарські товариства».
Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за
винятком окремих видів суб’єктів підприємництва (банки, засоби масової
інформації, фондові біржі тощо) визначається Положенням про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою
Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.
У ряді випадків при створенні підприємств з іноземними інвестиціями
необхідно враховувати Положення про порядок залучення експертів до
оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час
створення підприємств з іноземними інвестиціями, яке було затверджене
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996р. №813.
Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до
статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для
реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.
При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію
України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита
з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня
оформлення ввізної вантажної митної декларації.
Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на
який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс
підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства
зроблена відмітка про це на примірнику векселя.
Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на
баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в
Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного
підприємства, відчужується, у тому числі у зв’язку з’при-пиненням
діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за
кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке
обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у
валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним
Національним банком України на день здійснення відчуження майна.
Підприємство з^ іноземними інвестиціями самостійно визначає умови
реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше
не передбачено законодавством України.
Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню
і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва
відповідно до Порядку визначення продукції власного виробництва
підприємств з іноземними інвестиціями, встановленого Постановою Кабінету
Міністрів України від 5 вересня 1996р. №1061.
Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту,
здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про інвестиційну діяльність»
вартість продукції, робіт і послуг у процесі інвестиційної діяльності
визначається за вільними цінами
і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках,
передбачених законодавчими актами, за державними фіксованими та
регульованими цінами і тарифами.
Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до
законодавства України.
Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з
іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства
України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають
рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових
зразків, товарних знаків та інших об’єктів інтелектуальної власності,
які їм належать, відповідно до законодавства України.
Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні
реєструються відповідно до Інструкції про порядок реєстрації
представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні,
затвердженої Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і
торгівлі від 18 січня 1996 p. №30
Іноземні юридичні особи можуть входити до складу промислово-фінансових
груп, які створюються (реєструються), реорганізуються та ліквідуються
згідно із Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України
від 20 липня 1996 р. № 781. Дане положення було розроблено відповідно до
Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні».
Умови участі іноземних фізичних та юридичних осіб у створенні
громадських та благодійних організацій визначаються Законами України
«Про об’єднання громадян» та «Про благодійництво та благодійні
організації».
Порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших
структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних
держав в Україні визначається Постановою Кабінету Міністрів України від
26 лютого 1993 p. № 145.
B
TH
a
’”°?‚
„
TH
’‚
:Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928.
Неза реєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг
та гарантій, передбачених законодавством України для іноземних
інвесторів.
Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі
порушення встановленого порядку реєстрації. Вона повинна бути оформлена
письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена в судовому
порядку. Така відмова з мотивів її недоцільності не допускається.
Підприємство з іноземними інвестиціями може здійснювати будь-які види
діяльності, що відповідають меті, визначеній у статуті підприємства, з
урахуванням обмежень, передбачених законодавчими актами України.
У Законі України «Про страхування» зазначається, що загальна частка
іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у.статутному фонді
страховика (юридичної особи, що одержали у встановленому порядку
ліцензію на здійснення страхової діяльності) не може перевищувати 49
відсотків (ст. 2), крім випадку, коли у разі реорганізації страховика за
рішенням Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю
передбачається залучення до числа учасників страховика іноземних
страховиків, за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями
та боргами страховика, термін сплати яких уже наступив. При цьому частка
іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не
більше 50 відсотків загального розміру статутного фонду, крім
страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких
частка іноземних учасників не може перевищувати 49 відсотків загального
розміру статутного фонду (ст. 43).
Крім зазначеного, іноземним інвесторам необхідно пам’ятати, що страхова
діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами
України.
Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» (п.
З ст. 37) підприємства з іноземними інвестиціями не мають права робити
внески до власного виборчого фонду кандидата в народні депутати України.
Підстави припинення інвестиційної діяльності визначаються у ст. 21
Закону України «Про інвестиційну діяльність». Зупинення або припинення
інвестиційної діяльності провадиться за рішенням інвесторів (при цьому
відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності) або
правомочного державного органу.
Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної
діяльності може бути прийнято з таких причин:
• якщо її продовження може призвести до порушення встановлених
законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та
інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що
охороняються законом;
• оголошення у встановленому законом порядку інвестора банкрутом
внаслідок неплатоспроможності;
• стихійного лиха;
• запровадження надзвичайного стану.
Ліквідація та реорганізація підприємств з іноземними інвестиціями
відбувається відповідно до положень ст. 37 Цивільного кодексу України та
розділу VII Закону України «Про підприємства в Україні».
Порядок визнання підприємства з іноземними інвестиціями банкрутом
визначається Законом України «Про банкрутство».
§ 3. Майнові права іноземних інвесторів в Україні
Здійснюючи на території України інвестиційну діяльність, іноземні
інвестори є суб’єктами права власності в Україні відповідно до положень
ст. З Закону України «Про власність», і користуються у цьому відношенні
тими ж правами, що і суб’єкти господарської діяльності України за
деякими винятками, на розгляді яких ми зупинимося нижче.
Так, Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 p. №2471 було
затверджено Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності
громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних
осіб інших держав на території України.
Відповідно до п. З ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» за
рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження
інвестиціями, а також їх здійснення можуть бути передані іншим
громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законодавством.
Взаємовідносини за такої передачі прав регулюються ними самостійно на
основі договорів.
Необхідно зазначити також те, що майно та майнові права підприємства з
іноземними інвестиціями можуть використовуватися ним як застава для
забезпечення за всіма видами своїх зобов’язань. При цьому використання
іноземними інвесторами майна як застави для забезпечення зобов’язань
регулюється Законом України «Про заставу», в якому окремо розглядається
застава в міжнародному обороті.
З метою забезпечення рівних умов господарювання для українських та
іноземних суб’єктів господарської діяльності та виконання зобов’язань
України перед іноземними державами і міжнародними організаціями щодо
запобігання подвійному оподаткуванню, ухилення від оподаткування та
запобігання демпінгу Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня
1996 р. № 853 затверджено Порядок здійснення іноземними суб’єктами
господарської діяльності операцій з продукцією українського походження
на території України без вивезення її з митної території України.
Іноземні інвестори мають право на придбання паїв, акцій та інших цінних
паперів підприємств, розміщених на території України. Платежі при
проведенні зазначених операцій здійснюються відповідно до законодавства
України. Придбання іноземними інвесторами акцій та інших цінних паперів
на фондових біржах і державних цінних паперів регулюється Законом
України «Про цінні папери та фондову біржу» та рядом інших законодавчих
і підзаконних нормативних актів.
Виходячи із положень ст. 7 Закону України «Про режим іноземного
інвестування», для іноземних інвесторів на території України встановлено
національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за
винятками, які можуть встановлюватися законодавством України або її
міжнародними договорами. Це стосується в повній мірі і участі іноземних
інвесторів у приватизаційних процесах.
Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних
підприємств на території України. Умови їх участі у приватизації
визначаються Законами України «Про приватизацію майна державних
підприємств» і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)» та рядом інших нормативних актів.
Так, відповідно до положень вищезазначених законів, покупцями об’єктів
приватизації можуть бути іноземні громадяни, особи без громадянства та
юридичні особи інших держав,
Виходячи з того, що до іноземних інвесторів застосо-вуюється
національний режим участі у приватизації, вони у своїй діяльності
повинні керуватися всіма нормативними актами про приватизацію, які діють
в Україні.
Серед багатьох нормативних актів, що регулюють процеси приватизації в
Україні, крім вищезазначених, іноземним інвесторам у своїй діяльності, в
першу чергу, слід звернути увагу на наступні:
«Положення про порядок підготовки, організації та проведення міжнародних
конкурсів у сфері приватизації в Україні», затведжене наказом Фонду
державного майна України від 27 квітня 1994 р. № 242. Це Положення
визначає особливості проведення міжнародних конкурсів у сфері
приватизації об’єктів державної власності на території України;
«Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх
структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не
допускається» (дод. № 1 до цього Декрету), затверджений декретом
Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 p. №26—92. Необхідно
зазначити, що дія цього Декрету розповсюджується і на українських
суб’єктів господарської діяльності;
«Перелік об’єктів, які не підлягають приватизації», за-тведжений
Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1995 р., в якому
перераховані конкретні підприємства, установи, організації, що не можуть
бути приватизованими як українськими суб’єктами господарської
діяльності, так і іноземними;
«Перелік видів майна, яке не може знаходитися у власності громадян,
громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших
держав на території України», затверджений Постановою Верховної Ради
України від 17 червня 1992 p.
Особливе місце серед підзаконних нормативних актів, що регулюють порядок
участі іноземних інвесторів у приватизації, займають постанови Кабінету
Міністрів України «Про затвердження переліку підприємств, приватизацію
майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно
здійснити із залученням іноземних інвестицій».
Придбання іноземними інвесторами майнових прав на землю та інші природні
ресурси регулюється Земельним кодексом України, Лісовим кодексом
України, Водним кодексом України, Кодексом України про надра та рядом
інших нормативних актів.
Відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України та п. З ст. 11 Закону
України «Про власність» іноземним громадянам та особам без громадянства
земельні ділянки у власність не передаються.
Лише відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 1993 p.
№612/93 «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують
паливно-мастильні матеріали виключно населенню» іноземні громадяни,
особи без громадянства та юридичні особи іноземних держав мають право на
приватизацію автозаправних станцій та земельних ділянок, на яких вони
знаходяться.
Стаття 7 Земельного кодексу України передбачає право постійного (для
спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій за участю
українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємств, що
повністю належать іноземним інвесторам) та тимчасового користування
землею (для спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій за
участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб). Стаття 8
Земельного кодексу України надає право тимчасового користування землею
на умовах оренди для спільних підприємств, міжнародних об’єднань і
організацій з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян,
підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також
іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам
та особам без громадянства.
Відповідно до положень Указу Президента України від 14 жовтня 1993 p.
№456/93 «Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва» водночас з
приватизацією зазначених об’єктів приватизуються (орендуються) земельні
ділянки, відведені в установленому порядку для будівництва цих об’єктів.
Право на приватизацію земельних ділянок при цьому (їх оренду) мають
юридичні особи України, у статутному фонді яких відсутня частка
державної власності, та громадяни України. Іноземним юридичним і
фізичним особам, особам без громадянства, спільним підприємствам,
міжнародним об’єднанням і організаціям за участю українських, іноземних
юридичних та фізичних осіб земельні ділянки надаються тільки у
довгострокову оренду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 p. №841
затверджено «Положення про порядок організації та проведення міжнародних
конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами».
Метою проведення тендерів на укладення контрактів на користування
надрами (далі — тендер) є залучення коштів іноземних і вітчизняних
інвесторів для забезпечення ефективного та раціонального використання
надр із застосуванням новітніх технологій і обладнання, створення
вигідних для держави умов укладання контрактів на користування надрами з
подальшим оформленням та одержанням спеціальних дозволів (ліцензій) на
користування надрами.
Рішення про проведення тендеру приймає Кабінет Міністрів України за
поданням Держкомгеології, погодженим з Мінекономіки, Мінекобезпеки,
Мінпраці (Комітетом по нагляду за охороною праці), відповідною місцевою
державною адміністрацією, а також заінтересованими центральними органами
виконавчої влади (залежно від виду корисних копалин).
Залежно від способу проведення тендери можуть бути:
• відкритими, в яких беруть участь претенденти всіх форм власності;
• закритими, в яких беруть участь претенденти тільки за офіційним
запрошенням замовника і які проводяться у разі виконання робіт особливої
складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр, а
також у разі проведення робіт на об’єктах закритого типу.
У тендерах можуть брати участь як вітчизняні, так й іноземні юридичні та
фізичні особи, які мають відповідну кваліфікащю,
матеріально-технологічні та економічні можливості для користування
надрами. Відповідність претендента цим вимогам визначається тендерним
комітетом за оцінкою поданого ним пакету документів.
Об’єктами тендерів на укладання контрактів на користування надрами
можуть бути:
• окремі ділянки надр, у тому числі континентального шельфу і виключної
(морської) економічної зони України;
• конкретні родовища, окремі їх поклади або частина родовища корисних
копалин;
• техногенні родовища корисних копалин;
• об’єкти будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з
видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного
зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронения
шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод.
Проект контракту на користування надрами розробляється відповідно до
законодавства України та вимог тендерної документації і повинен містити
умови виконання робіт, визначених замовником, а також наступні типові
умови:
• сторони і предмет контракту;
• район проведення робіт;
• терміни та поняття, які використовуються в контракті;
• права учасників;
• оператор (власник спеціального дозволу (ліцензії) або інша юридична
особа, призначена його власником для проведення ліцензійної діяльності
на об’єкті тендеру);
• заміна оператора;
• відповідальність учасників;
• умови повернення площ, які надаватимуться переможцю тендеру, і
продовження терміну діяльності на об’єкті;
• умови реалізації продукції;
• застосування українського законодавства (оподаткування, нагляді
контроль, охорона навколишнього природного середовища, охорона надр та
раціональне використання мінеральної сировини, припинення діяльності,
право власності на геологічну інформацію тощо);
• форс-мажорні обставини;
• використання українського потенціалу, підготовка національних кадрів;
розв’язання спорів та арбітраж;
порядок проведення та фінансування ліквідаційних роб т на об’єкті
користування надрами;
зобов’язання щодо конфіденційності;
інформування сторін контракту;
повноваження на підпис контракту;
адреси сторін.
Додатки:
• Ситуаційний план з описом об’єкта користування надрами, зазначенням
його площі та координат;
• робоча програма та вартість її реалізації;
• техніко-економічне обгрунтування;
• перелік початкових інвестицій.
Надання майна в оренду іноземним інвесторам здійснюється орендодавцями
на підставі договорів оренди відповідно до чинного законодавства
України.
Питання орендних відносин в Україні регулюються Цивільним кодексом
України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна»
та рядом інших нормативних актів.
Відповідно до Закону України «Про оренду державного і комунального
майна» орендарями можуть бути фізичні та юридичні особи іноземних
держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Законодавством
України можуть визначатися особливості оренди державного майна для
здійснення підприємницької та іншої діяльності громадянами та юридичними
особами іноземних держав та особами без громадянства.
Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 p. №26—92
затверджено «Перелік майнових комплексів державних підприємств,
організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача
в оренду яких не допускається» (дод. № 2 до цього Декрету). Необхідно
зазначити, що дія цього Декрету розповсюджується і на українських
суб’єктів господарської діяльності.
Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з
іноземними інвестиціями забезпечується відповідно до законодавства
України. Зокрема, це Закони України: «Про авторське право і суміжні
права», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і
послуг».
При цьому підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають
рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових
зразків, товарних знаків та інших об’єктів інтелектуальної власності,
які їм належать, відповідно до законодавства України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
