Поняття, функції та система інвестиційного права
Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає
однорідні суспільно-необхідні відносини, що виникають у різних сферах
суспільного життя. Методом правового регулювання таких відносин є
особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.
Предметом інвестиційного права є суспільні відносини, що виникають у
процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян,
юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Суспільні відносини, що виникають в результаті здійснення інвестування,
складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні
економічного та правового змісту поняття «інвестиції». Поняття
«інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово
«інвестиції» англійського походження (investments) і означає
«капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» —
це синоніми.
У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції
визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в
результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний
ефект.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян,
юридичних осіб і держави щодо реалізації
інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, інвестиції
поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).
Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.
Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в
економічній літературі, викликана їхньою складністю і наявністю багатьох
форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі
риси економічного та правового змісту іноземного інвестування. Під
інвестиціями розуміють фінансування, яке забезпечує створення або
розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки якому
інвестор може здійснювати, певною мірою, управлінський контроль над нею;
операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких
встановлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному
філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон
переводяться такі специфічні активи, як компетенція її управляючих і
технічних знань; операції компанії, що здійснюються за кордоном з метою
створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за
кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими
компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під
прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном,
які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль
інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.
Існує багато форм і видів інвестицій. Іноземні інвестиції можуть
поділятися на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий
капітал) та на інвестиції у вигляді прямих чи портфельних інвестицій
(підприємницький капітал). Під прямими інвестиціями розуміють
інвестування у виробничі та інші підприємства (спільні або такі, що
повністю належать іноземному інвестору). Під портфельними інвестиціями
розуміють покупку акцій, облігацій та інших цінних паперів.
За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:
• інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, урядам, банкам
і т. д.);
• інвестиції у формі виробничого капіталу — створення за кордоном
промислових підприємств, скупка уже існуючих, скупка акцій;
• вивіз торгового капіталу — для будівництва торговельних підприємств,
складських приміщень і т. п.
За іншою класифікацією розрізняють такі типи інвестицій:
• реальні (довгострокові вкладення матеріальних коштів у галузі
матеріального виробництва);
• фінансові (міжнародна кредитно-фінансова діяльність);
• інтелектуальні (підготовка спеціалістів, передача досвіду, ліцензій і
«ноу-хау», спільні наукові розробки).
Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон прямі інвестиції
поділяються на такі, що сприяють розширенню експорту:
1)які мають обслуговувати місцеві ринки приймаючих країн;
2) що здійснюються під впливом стимулюючих заходів приймаючих країн.
Для традиційних форм іноземного інвестування характерною була спільність
володіння капіталом, управління, організаційного і технологічного
досвіду. Нові ж форми іноземного інвестування поділяють інвестиційний
процес на окремі економічні угоди, такі як:
• створення спільних підприємств і відхід від організації власних
закордонних підприємств;
• перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення нових
дочірніх підприємств за кордоном;
• перехід від володіння акціями іноземних фірм до укладення з ними
довгострокових контрактів;
• розповсюдження акцій головної фірми серед акціонерів ії закордонних
філіалів;
• дольова участь іноземного інвестора, що не дає права контролю над
підприємством;
• ліцензійні контракти;
• управлінські контракти;
• поставка підприємств «під ключ»;
• угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки підприємства «під
ключ», даний вид угоди передбачає підготовку іноземною фірмою місцевих
спеціалістів, які повинні забезпечити функціонування об’єкта, що
будується);
• угоди про розподіл виробництва, про «ризиковані проекти» (в основному
в галузі розвідки і видобування нафти);
• компенсаційні угоди;
• трьохстороннє фінансування;
• міжнародний підряд.
dhgd^=‘
dh`„Tgd^=‘
dh`„@gd^=‘
dh^„?`„@gd^=‘
R/eessss////////////////////
gd^=‘
Cими договорами, і до яких застосовуються норми міжнародного
економічного права. Можливі також випадки, коли інвестиції державі
надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміють
інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями чи громадянами
відповідним суб’єктам іншої країни.
Інвестиційні відносини настільки багатоманітні, що в ряді випадків
відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними
особами. Такий зв’язок виникає, наприклад, у разі домовленості сторін
міжнародної угоди про взаємний захист та заохочення іноземних інвестицій
стосовно суброгації, тобто права інвестора передати свої права та вимоги
до держави.
Визначаючи правовий зміст поняття «іноземні інвестиції», слід звернути
увагу на такі моменти. Будь-яка інвестиція — це майно, яке є об’єктом
права власності. Вона може бути власністю держави (державні іноземні
інвестиції) чи власністю приватних юридичних осіб або громадян (приватні
інвестиції). Водночас будь-яка власність є об’єктом правового
регулювання. Поняття «іноземна власність» та «іноземні інвестиції» не є
тотожними. Це обумовлено тим, що поняття «власність» більш широке ніж
поняття «інвестиції». Інвестиції мають своє чітке цільове призначення
(підприємництво або інша господарська діяльність, благодійна
діяльність). За своїм походженням іноземні інвестиції є іноземним
капіталом.
Наступним, важливим для правової характеристики іноземних інвестицій,
моментом, на який необхідно звернути увагу, є те, що під іноземними
інвестиціями розуміють всі майнові цінності, дозволені до інвестування в
приймаючу країну відповідно до чинного в ній законодавства.
Перелік видів та форм іноземних інвестицій, що дається в законодавчих
актах та в міжнародних договорах звичайно не є вичерпним, оскільки
поняття іноземних інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які
іноземний інвестор вкладає на території приймаючої країни.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що іноземні інвестиції
як правова категорія є юридичне регламентованою власністю у вигляді
будь-якого майна або майнових прав, які мають походження за межами
приймаючої країни, дозволені для інвестування її законодавством або
міжнародними договорами та вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти
підприємницької та іншої діяльності приймаючої країни з метою отримання
прибутку (доходу) та досягнення соціального ефекту відповідно до
законодавства цієї країни або її міжнародних договорів.
Метод інвестиційного права — це сукупність засобів впливу на суб’єктів
інвестиційної діяльності (інвесторів та
учасників інвестиційної діяльності), які характеризуються юридичними
фактами, з якими пов’язуються виникнення інвестиційних правовідносин,
правовим статусом їх суб’єктів та розподілом прав і обов’язків між ними,
видами санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування.
Зазначені юридичні ознаки властиві методам регулювання всіх галузей
права.
Виходячи з того, що предмет інвестиційного права має міжгалузевий
характер (більш детально про це буде зазначено у § 3 даної глави) і
поєднує в собі як «горизонтальні» суспільні відносини, що регулюються
диспозитивними методами, так і «вертикальні» суспільні відносини, що
регулюються адміністративно-правовими методами, метод інвестиційного
права має комплексний характер і поєднує в собі як елементи методу
рівності сторін (диспозитивного методу), так і адміністративно-правових
методів.
Таким чином, інвестиційне право — це сукупність правових норм, що
комплексно регулюють відносини, які виникають у процесі інвестиційної
діяльності — практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо
реалізації інвестицій національних та іноземних інвесторів з метою більш
повного задоволення матеріальних і духовних потреб суб’єктів
інвестиційної діяльності.
Інвестиційне право має такі функції: регулятивну, охоронну,
попереджувально-виховну і стимулюючу.
Регулятивна функція полягає у врегулюванні нормами інвестиційного права
інвестиційно-правовідносин.
Охоронна функція забезпечує захист порушених прав суб’єктів
інвестиційної діяльності.
Попереджувально-виховна функція тісно пов’язана з охоронною і
забезпечується нормами відповідальності за порушення інвестиційного
законодавства.
Стимулююча функція полягає у формуванні необхідної ддя держави і
суспільства поведінки суб’єктів інвестиційної діяльності шляхом
створення матеріальних та нематеріальних стимулів.
Системою інвестиційного права є структура, що складається із норм
інвестиційного права, розміщених у певній послідовності.
Норми інвестиційного права можна поділити на загальні та особливі
(спеціальні).
Загальні норми становлять загальну частину інвестиційного права, до якої
входять положення про предмет і метод інвестиційного права, його
джерела, суб’єкти та об’єкти, інвестиції, їх форми, інвестиційну
діяльність, її види та порядок її здійснення.
До особливої (спеціальної) частини інвестиційного права можна віднести
положення про особливості здійснення інвестування громадянами,
юридичними особами, державою, іноземними інвесторами, державне
управління інвестиційною діяльністю, особливості інвестиційної
діяльності у різних галузях економіки, у виробничій і невиробничій
сфері, правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних
(вільних) економічних зонах, гарантії прав суб’єктів інвестиційної
діяльності та захист інвестицій, міжнародно-правове регулювання
інвестиційної діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
