.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
470 2310
Скачать документ

§ 78. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності
пов‘язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності
особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і
керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. За
загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій
до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які
перелічені у ч.2 ст.10 (у тому числі за готування або замах на щодо їх
вчинення, та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили
злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній
відповідальності лише за вбивство (93-98), посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з
охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст.190-1), умисне
заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров‘я (101-104,
106 ч.1, 189-4), зґвалтування (117), крадіжку (81, 86-1, 140, 223,
229-2), грабіж (82, 86-1, 141, 223, 229-2), розбій (86, 86-1, 142, 223
ч.2, 229-2 ч.3), злісне або особливо хуліганство (206 ч.2,3), інші
злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній
відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності.
Оскільки ст.10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли
шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені ст.58, 59, ч.3 ст.62,
ч.3 ст.66, ст.69, ч.2 ст.71, ч.3 ст.86-2, ч.5 ст.123-1, ч.3 ст.144, ч.4
ст.187-6, ч.2 ст.189-5, такі дії винного, поєднані з убивством або
заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за
ст.93-98, 101-104, ч.1 ст.106 чи ст.189-4 (постанова Пленуму ВС від
01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і
здоров‘я людини”). Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним
законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до
16 років суспільно небезпечні діяння, не вказані в ч.2 ст.10, не
підлягають кримінальній відповідальності. Вік, з якого настає
кримінальна відповідальність повинен обчислюватися з моменту вчинення
злочину. Вік встановлюється відповідно до документів про народження,
паспорту, а відсутності таких аз наявності висновку медичної експертизи.
Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а
починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого
встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати
останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і
максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою
мінімального віку цієї особи. При застосуванні до неповнолітнього міри
покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь суспільно
небезпечності вчиненого злочину, але й особу винного, його
психофізіологічний розвиток, обставини, що пом‘якшують і обтяжують
відповідальність, а також причини, з якими пов‘язаний злочин. Зокрема,
слід мати на увазі, що, відповідно до п.6 ст.40, вчинення злочину
неповнолітнім є обставиною, яка пом‘якшує відповідальність. Не повинні
застосовуватися міри кримінального покарання до неповнолітніх за окремі
незначні правопорушення, якщо самі потерпілі не зверталися з проханням
про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. До
особи, яка вчинила злочин у віці до 18 років злочин, що не становить
великої суспільної небезпеки, суд може, у відповідності до ч.3 ст.10,
застосувати примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним
покаранням. До не повнолітнього, який вчинив злочин, суд може
застосувати примусові заходи виховного характеру, передбачені ст.11.
Такі самі заходи суд може застосувати до особи, яка вчинила суспільно
небезпечне діяння у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого
можлива кримінальна відповідальність. При сумніви щодо наявності
розумової відсталості неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне
діяння, призначається судово-медична експертиза. Наявність розумової
відсталості за певних умов може бути підставою для застосування судом до
такого неповнолітнього примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до ст.11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або
суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає
кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи
виховного характеру: 1) зобов‘язання публічно або в іншій формі
попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача
неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під
нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також
окремим громадянам на їх прохання; 4) покладання на неповнолітнього,
який досяг 15 віку і має майно або заробіток, обов‘язку відшкодувати
заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної
навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення,
але на строк, що не перевищує трьох років, умови перебування в цих
установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються
спеціальними положеннями. Суд може також визнати за необхідне призначити
неповнолітньому громадського вихователя у порядку, передбаченому
відповідним Положенням. Якщо при розгляді кримінальної справи щодо
неповнолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, буде
встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної
небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування
кримінального покарання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває
кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч.1 ст.447 КПК, вирішує
питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів
виховного характеру, передбачених ст.11 КК. Щодо суспільно небезпечного
діяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку,
з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом
такого діяння порушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна
справа. Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене
особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого законом
перебачена кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову
про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових
заходів виховного характеру. Справа разом із постановою надсилається
прокурору. Прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування,
законність постанови, після чого направляє справу до суду для
застосування заходів виховного характеру (п.1 ст.232-1 КПК). Розгляд
справи провадиться суддею одноособово з обов‘язковою участю прокурора і
захисника. Під час провадження попереднього слідства та розгляду судом
справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім
обставин, зазначених у ст.64 КПК, підлягають з‘ясуванню: 1) вік
неповнолітнього – з цією метою до справи має бути долучена копія
свідоцтва чи актового запису про народження; 2) стан здоров‘я та рівень
загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його
розумову відсталість, не пов‘язану з душевним захворюванням, слід
з‘ясувати, чи здатний повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою
мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається
експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової
психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення
експертів-психіатрів); 3) умови життя, виховання і поведінка
неповнолітнього; 4) обставини, що негативно впливали на виховання
неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його в злочинну
діяльність; 5) ставлення до неповнолітнього до вчиненого, навчання чи
праці, дані про його сім‘ю. За результатами розгляду справи суддею
виноситься постанова, а судом ухвала. З метою здійснення контролю за
виконанням постанови (ухвали) про застосування примусового заходу
виховного характеру суд інформує службу у справах неповнолітніх
місцевого органу державної виконавчої влади та місцевого самоврядування
(п.16 постанови Пленуму ВС від 22.12.95 №21 “Про судову практику
застосування судами примусових заходів виховного характеру”). Зміст
кожного з примусових заходів виховного характеру, вичерпний перелік яких
міститься в ст.11 КК, полягає, зокрема, в такому: 1) зобов‘язання
публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого означає, що
воно повинно бути здійснено у присутності інших осіб: у залі судового
засідання, в колективі, де працюють або навчаються неповнолітній і
потерпілий, через пресу тощо; 2) застосування застереження полягає в
оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього,
який вчинив злочин або суспільно небезпечне діяння; 3) передача
неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, полягає
у покладанні судом на таких осіб обов‘язку повсякчасно здійснювати
виховний вплив і систематично контролювати поведінку неповнолітнього,
під особами, які замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і
піклувальники; 4) передача неповнолітнього під нагляд педагогічному або
трудовому колективу полягає у покладанні судом на означений колектив за
його згодою обов‘язку по здійсненню належного виховного впливу і
постійного контролю за поведінкою неповнолітнього; 5) передача
неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає у покладанні судом
на певного громадянина обов‘язку по нагляду, вихованню і контролю за
поведінкою неповнолітнього та піклування про нього; 6) покладання на
неповнолітнього обов‘язку відшкодувати заподіяні збитки як примусовий
захід виховного характеру може застосовуватися лише до повнолітнього,
який досяг 15 років, має майно або доходи і не потребує застосування
іншого примусового заходу виховного характеру; 7) направлення
неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і
підлітків здійснюється за постановою (ухвалою) суду за путівкою органу
освіту, статус таких установ визначений ЗУ “Про органи і служби у
справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від
24.01.95, куди неповнолітні направляються, коли вони вийшли з-під
контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному
впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових
заходів виховного характеру. До загальноосвітньої школи соціальної
реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до
професійного училища соціальної реабілітації – від 14 до 18 років.
Загальний строк направлення – до 3 років.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020