Реферат на тему:
Метод цивільного права
Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається не
стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, які впливають на
формування поведінки суб’єктів відносин. Сукупність таких способів та
заходів прийнято називати методом цивільного права. Якщо предмет
цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні
відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового
регулювання — на питання, яким чином відповідні суспільні відносини ним
регулюються.
Чим же характеризується цивільно-правовий метод? Передусім — юридичною
рівністю сторін, автономією їх волі та їх майновою самостійністю;
диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх
відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення
спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової
відповідальності сторін.
Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в
тому, що сторони визнаються правом як самостійні, незалежні одна від
одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому,
Ідо кожна з сторін має свій комплекс прав і обов’язків і не
підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб’єктів цивільно-правових
відносин є те, що вони за своєю волею мають право розпоряджатися майном,
яке знаходиться у їх власності, повному господарському віданні або
оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб
.врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів,
захистити їх від будь-якого протиправного посягання, обмежити від
зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному
підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі
відносини найчастіше є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та
ін.
З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи
цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива тільки тоді,
коли в основі угоди лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право
сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених
законом, а також у відповідних випадках формувати свої права і
обов’язки. Диспозитивні начала проявляються у диспозитивних правових
нормах, які надають суб’єктам цивільного права можливість у певних
межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні
їм цивільні права і обов’язки. Як результат цього, договір чи
одностороння угода є не лише юридичними фактами, а й засобами
врегулювання змісту цивільних прав та обов’язків.
Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає, що в ньому
відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному
цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм.
Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних
правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між
ними, або безпосередньо самим учасникам конкретних відносин на підставі
взаємної домовленості або спеціально створеним для розгляду таких спорів
державним органам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не
повинен бути пов’язаним з жодною із сторін особистими, майновими або
адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв’язку буде
порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних
відносин, як правило, розглядаються судом, арбітражем, третейським судом
після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.
Оскільки сторони цивільно-правових відносин пов’язані між собою, як
правило, тільки угодою, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно
взяла на себе зобов’язання і не виконала їх, повинна відшкодувати іншій
стороні збитки, що фактично виникли у цієї сторони внаслідок невиконання
того, на що ця сторона у відповідності з угодою розраховувала. Іншими
словами, сторона, яка не виконала зобов’язання або виконала його
неналежним чином, несе цивільно-правову відповідальність. Така
відповідальність носить майновий характер.
Підсумовуючи сказане, можна дати таке визначення цивільного права.
Цивільне право – це галузь права, що на засадах .юридичної рівності
сторін регулює майнові відносини (власності і товарообігу), відносини у
сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо захисту і
охорони особистих немайнових благ.
В юридичній літературі дається також визначення цивільного права як
науки та учбової дисципліни.
Наука цивільного права — це складова частина правової науки, яка шляхом
вивчення закономірностей цивільно-правового регулювання суспільних
відносин формулює вчення про цивільне право, аналізує і узагальнює
практику застосування цивільних норм, визначає суть цивільно-правових
термінів.
Цивільне право як учбова дисципліна — сукупність засобів з допомогою
яких вивчається цивільне право і вироблені наукою цивільного права
поняття, судження, висновки, ідеї, концепції і теорії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
