Місце, час, ситуація вчинення злочину. Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки) (реферат)

Місце, час, ситуація вчинення злочину.

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено
діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх
вчинення є обов‘язковою ознакою. Напр., місцем вчинення злочину,
передбаченого ст.163-1, є континентальний шельф України, ст.204 – море.
Місце вчинення обману покупців (ст.155) – підприємства торгівлі або
громадського харчування. Час є обов‘язковою ознакою складу конкретного
злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу
частину року, місця, тижня або доби. Напр., заборонений час як ознака
злочину, передбаченого ст.161 (незаконне полювання). Обстановка – це
сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються
прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття
“прилюдність” охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у
присутності хоча б однієї людини (як правило свідка). Не виключається
прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого
потерпілого. Це можливо в тих випадках, коли діяння спрямоване не лише
на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло
інтересів (інших громадян, суспільства в цілому). Напр., за певних умов
прилюдним є вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім
потерпілої особи, тобто потерпілий стає очевидцем, наявне спостереження
представником суспільства. Прилюдність або наявність подій як компоненти
обстановки іноді безпосередньо зазначені в законі (напр.: ст.189 –
прилюдна образа). Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є
ситуація вчинення злочину. Напр., поняття “час бою” означає не лише
певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення.
Так само не охоплюються терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації,
як “полю бою”, “район воєнних дій” (ст.261, 263). У таких випадках
законодавцем звертається увага не тільки на територію вчинення злочину,
а й на події, що в цей час відбуваються (“бій”, “воєнні дії” тощо).
Ситуацію як ознаку об‘єктивної сторони складу злочину включає і ст.256
(залишення гинучого військового корабля).специфічною є ситуація вчинення
хуліганства – вона обов‘язково передбачає у певному поєднанні з іншими
умовами або прилюдність, або певні події, за яких вчиняється цей злочин,
або громадське місце. Місце, час і обстановка утворюють кількісну
сторону ситуації у різних комбінаціях. Постійно при цьому є наявність
хоча б двох з цих компонентів. Якісна сторона ситуації залежить від
того, які саме компоненти вона охоплює. Напр., ст.203 (неподання
допомоги судну і особам, що зазнали лиха), законодавець акцентує увагу
на фізичних властивостях простору, де вчиняється злочин – море або іншій
водний шлях, та специфіка обстановки – наявність таких подій, як
зіткнення суден або зустріч осіб, що зазнали лиха. Компоненти ситуації
доповнюють один одного, зумовлюють якісно новий зміст зовнішнього
оточення злочинного діяння, збільшують або зменшують комплекс норм, що
забороняють якість дії або вимагають певної поведінки, впливають на
ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Оскільки ситуація є
конструктивною або кваліфікуючою ознакою складу багатьох злочинів, її
дослідження при розгляді кримінальних справ відповідної категорії
обов‘язкове.

Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки).

Суб‘єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила
передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна
понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб‘єкт
злочину” не вживається. За міст нього: “особа, яка вчинила злочин”,
“особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка
засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов‘язана зі спроможністю
людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність
вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній
відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення
злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК
передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище,
виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином,
розрізняють загальний і спеціальний суб‘єкт злочину. Кримінальний закон
передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за
злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб,
відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник
підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб‘єкт
злочину” та “особу злочинця”. Суб‘єкт злочину – це вік, осудність,
додаткові ознаки. Особа злочинця – поняття ширше, коло соціально
значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні,
морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця
пов‘язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним
рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39),
призначення більш м‘якого покарання (ст.44), застосування умовного
засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш
суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими
кримінальній закон пов‘язує певні юридичні наслідки, вони
класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2)
рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за
раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що
визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить
великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини;
6) неповнолітні злочинці.

Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності
в теорії кримінального права.

Осудність у широкому розумінні – це такий психічний стан людини, за
якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і
керує своїми вчинками. Осудність – це спроможність особи розуміти
значення свого діяння та свідоме керувати ним і пов‘язана з нею
здатність відповідати за вчинений злочин. Неосудність, відповідно до
ст.12 КК, – це неспроможність особи під час вчинення суспільно
небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок
хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності,
слабоумства чи іншого хворобливого стану. Поняття неосудності
складається із сукупності медичного і юридичного критеріїв. Медичний
(біологічний) критерій – хвороблива природа психічного розладу здоров‘я
людини (ч.1 ст.12). Хронічна душевна хвороба – постійне, безперервне,
важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного
прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч,
енцефалічний психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовий розлад душевної
діяльності – раптовий приступ психічної хвороби, швидкій її розвиток,
нетривалий перебіг, що закінчується одужанням: гострий реактивний і
маніакально-депресивний психози, патологічне сп‘яніння, патологічний
афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо. Слабоумство
(олігофренія) – розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова
діяльність: ідіотія (глибокий ступінь розумової нерозвиненості),
імбецильність (менш глибокий ступінь), дебільність (легка форма
порушення розумової діяльності). Іншій хворобливий стан – за своїм
психопатологічним порушенням може бути прирівняний до перелічених: тяжкі
форми психопатії і психастенії, стан абстиненції при наркоманіях – у
хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової
діяльності. Юридичний (психологічний) критерій неосудності:
інтелектуальна ознака – особа не могла усвідомлювати своїх дій (не
здатна розуміти фактичний бік і соціальний зміст своєї поведінки, її
наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного
діяння), вольова ознака – особа не могла керувати своїми діями
(нездатність керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння
своїми діями) (ст.12).

Вік, по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності
пов‘язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності
особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і
керувати ними та розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. За
загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій
до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які
перелічені у ч.2 ст.10 (у тому числі за готування або замах на щодо їх
вчинення, та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили
злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній
відповідальності лише за вбивство (93-98), посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з
охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст.190-1), умисне
заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров‘я (101-104,
106 ч.1, 189-4), згвалтування (117), крадіжку (81, 86-1, 140, 223,
229-2), грабіж (82, 86-1, 141, 223, 229-2), розбій (86, 86-1, 142, 223
ч.2, 229-2 ч.3), злісне або особливо хуліганство (206 ч.2,3), інші
злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній
відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності.
Оскільки ст.10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли
шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені ст.58, 59, ч.3 ст.62,
ч.3 ст.66, ст.69, ч.2 ст.71, ч.3 ст.86-2, ч.5 ст.123-1, ч.3 ст.144, ч.4
ст.187-6, ч.2 ст.189-5, такі дії винного, поєднані з убивством або
заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за
ст.93-98, 101-104, ч.1 ст.106 чи ст.189-4 (постанова Пленуму ВС від
01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і
здоров‘я людини”). Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним
законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до
16 років суспільно небезпечні діяння, не вказані в ч.2 ст.10, не
підлягають кримінальній відповідальності. Вік, з якого настає
кримінальна відповідальність повинен обчислюватися з моменту вчинення
злочину. Вік встановлюється відповідно до документів про народження,
паспорту, а відсутності таких аз наявності висновку медичної експертизи.
Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а
починаючи з наступної доби. У випадках, коли вік обвинуваченого
встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати
останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і
максимальною кількістю років слід виходити з пропонованого експертизою
мінімального віку цієї особи. Щодо суспільно небезпечного діяння,
вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого
законом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого
діяння порушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна справа.
Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у
віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та
застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.
Справа надсилається прокурору, який передає її суду для застосування
заходів виховного характеру.