Реферат на тему:
Цивільне право України.
План.
1. Цивільний кодекс України. Джерела цивільного законодавства України.
2. Цивільно-правові відносини.
3. Цивільні правоздатність і дієздатність.
1. Цивільне законодавство України – система законів та інших
нормативно-правових актів, які регулюють цивільні відносини.
Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією
України. Зокрема, Конституція визначає основні форми власності,
закріплює право громадян на приватну власність, встановлює головні
підстави правового регулювання відносин власності тощо. Розвиток
зазначених конституційних засад знаходить своє відображення в законах
України.
Серед законів України, які регулюють цивільно-правові відносини, головне
місце посідає Цивільний кодекс – законодавчий акт цивільного
законодавства, прийнятий 18 червня 1963 р. У цілому він побудований за
загально визначеною схемою подібних законодавчих актів і для своє доби
був досить прогресивним. Однак він зараз уже не відповідає вимогам часу.
Отже, з урахуванням вимог Конституції України підготовлено проект нового
Цивільного кодексу, який має повніше задовольняти сучасні потреби
суспільства. До його затвердження потрібно прийняти спеціальні закони,
які стосуються цивільного права.
2. Цивільне право має регулювати цивільні відносини.
Цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, засновані на
юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх
учасників.
ст….. Майнові відносини зв’язані з належністю, набуттям, володінням,
користуванням і розпорядженням майном. Однак до цивільних належать не
всі майнові відносини, а лише ті, що зумовлені використанням
товарно-грошової форми та відбуваються із застосуванням принципів
(юридична рівність і майнова самостійність їх учасників та вільне
волевиявлення щодо участі у правовідношенні). Інші майнові відносини,
наприклад ті, що засновані на підпорядкованості їх учасників, не
належать до цивільних.
ст….. Особисті немайнові відносини виникають на підставі здійснення
особистих немайнових прав, зокрема таких, як право на життя, право на
охорону здоров’я, право на безпечне для життя й здоров’я довкілля, право
на повагу до людської гідності, право на свободу літературної,
художньої, наукової і технічної творчості. Ці права, у свою чергу,
можуть бути поділені на дві категорії:
1) особисті права. які існують незалежно від майнових, наприклад, право
на ім’я, честь, гідність тощо;
2) особисті права, зв’язані з майновими, наприклад, особисті права
авторів у галузі науки, літератури і мистецтва.
ст….. Суб’єктами (учасниками) цивільних правовідносин виступають або
окремі індивіди, або певні людські колективи. Окремі індивіди іменуються
у цивільному законодавстві громадянами, інші – фізичними особами. Разом
з фізичними особами, суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути
організації, які називаються юридичними особами. У цивільних відносинах
можуть брати участь також держава і адміністративно-територіальні
утворення.
Завжди є те, з приводу чого сторони вступають між собою у
правовідносини. Це різного роду матеріальні і нематеріальні блага, які
прийнято називати об’єктом правовідносин. Об’єкти цивільних
правовідносин поділяються на:
а) речі
б) роботи та послуги
в) результати інтелектуальної творчості
г) особисті немайнові блага.
ст ……
Найбільш поширеним об’єктом цивільних відносин є речі. Річчю визнається
предмет матеріального світу, який задовольняє потреби людей і що до
якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Річ може бути як
продуктом людської праці, так і предметом, створеним самою природою, але
який використовується людьми у іншій життєдіяльності, – земля, корисні
копалини, рослини та ін. Правове регулювання майнових відносин значною
мірою залежить від природних властивостей конкретної речі, її
економічного значення та ін. У зв’язку з цим речі поділяються на
нерухомі і рухомі, індивідуально визначені речі, та речі, що
визначаються 2 родовими ознаками. До нерухомих речей належать земельні
ділянки, та все, що розташоване на них, і міцно з ними зв’язане, тобто
об’єкти, переміщення яких без несумірної шкоди їх призначенню є
неможливим (наприклад, будинки, споруди, сади, та ін.)
Індивідуально визначеною визнається річ, наділена тільки їй властивими
ознаками. що вирізняють її з безлічі однорідних речей і тим самим
індивідуалізують цю річ. Родовими визнаються речі, що визначаються
родовими ознаками, властивими усім речам того самого роду та вимірюються
числом, вагою, або мірою.
3. З відносинами, які регулюються цивільним правом, людина стикається
протягом усього життя: від народження до смерті. Однак важко уявити
немовля, яке самостійно і свідомо укладає, наприклад, договір
купівлі-продажу жилого будинку. Однак те саме немовля може мати певні
цивільні права та обов’язки, зокрема спадкувати майно своїх родичів.
Тому перед цивільним правом постало завдання поєднати дві, на перший
погляд, несумісні речі: з одного боку, забезпечити, щоб цивільні
відносини відбувалися на підставі свідомих дій їх учасників, з іншого –
не виключати повністю із цих відносин осіб, що не мають необхідного
рівня свідомості. Саме для вирішення цього завдання і використовуються
поняття цивільної правоздатності і дієздатності.
ст 9, 10. Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та
обов’язки, яка визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами
незалежно від будь-яких обставин. За загальним правилом правоздатність
фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється із смертю.
Водночас наявності у фізичної особи лише однієї правоздатності ще замало
для визнання її повноцінним суб’єктом цивільного права. Для цього
необхідно також і цивільна дієздатність, яку розуміють як здатність
своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні
обов’язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоряджатися своїми
правами й нести цивільну відповідальність за свої дії.
Якщо правоздатність фізичної особи виникає в моменти її народження і
припиняється зі смертю, то дієздатність виникає з моменту досягнення
певного віку. Іноді з погляду на певні життєві обставини, особа може її
втратити цілком, або частково. Однак тимчасова відсутність у фізичних
осіб дієздатності не означає, що вони не можуть виступати, як суб’єкти
цивільного права. Відсутність у них дієздатності компенсується діями їх
законних представників – батьків, усиновителів, опікунів і
піклувальників.
ст. 11. Повна дієздатність виникає з настанням повноліття, тобто після
досягнення 18-річного віку. Водночас у випадках коли законом
дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин,
який не досяг цього віку, набуває дієздатності у повному обсязі з
моменту одруження.
ст, 13, 14. Не повною дієздатністю володіють особи віком від 15 до 18
років. Мінімальну дієздатність мають особи, які не досягли 15 років.
Обмежену дієздатність може бути встановлена судом для особи, яка в
наслідок зловживання спиртними напоями, або наркотичними засобами
ставить себе і свою сім’ю у тяжке матеріальне становище. Така особа може
укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну
плату, пенсію, чи інші види доходів, і розпоряджатися ними лише за
згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. З припиненням
зловживання спиртними напоями, або наркотичними засобами суд скасовує
обмеження її дієздатності.
ст. 12. Недієздатною визначається судом особа, яка внаслідок душевної
хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій, або керувати
ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка, і від її імені угоди
укладає опікун. У разі видужання або значного поліпшення здоров’я
фізичної особи, визнаною недієздатними, суд поновлює її в дієздатності.
Регулювання цивільних відносин передбачає участь у них фізичної особи.
Однак цілком можливим виникнення таких ситуацій, коли тривалий час немає
ніяких відомостей про громадянина за місцем його постійного проживання.
У таких випадках виникає необхідність спочатку оголосити особу безвісно
відсутньою, а потім і померлою.
Література:
Конституція України
Цивільний кодекс
п-к: Основи права
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
