Реферат на тему:
ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДРОЗДІЛІВ
Виробнича програма підрозділів основного виробництва це сукупність
продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в
плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і
виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно
важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих
підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та
засоби досягнення стратегічної мети.
Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною
мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу.
Передусім тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами,
ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її
на подальшу обробку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі
підприємства.
Загальна схема розроблення виробничої програми за умов наявності в
складі підприємства підрозділів внутрішньої кооперації та підрозділів,
що мають замкнений виробничий цикл і виготовляють продукцію
безпосередньо на ринок, показана на рис. 5.1. У другому випадку
розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах
продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану
продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану
“зверху-вниз”) або остаточно його формувати (метод “знизу-вверх”), що
передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку
портфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до
планування виробництва продукції самостійним підприємством і детального
розгляду тут не потребує.
Коротко зупинимось на розробленні виробничої програми підрозділів,
продукція яких не є кінцевою з позиції підприємства, тобто вони
виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або
виконують частину загального технологічного процесу (технологічна
спеціалізація).
План виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і
загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на
плановий період (рік, квартал, місяць) складається з переліку
найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному
виразі. Це завдання конкретизується за часом виконання в
оперативно-каледарних планах (планах-графіках).
При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами
підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення
власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів
(заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).
Рис. 5.1. Порядок розроблення виробничої програми підприємства
Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, як можливість
власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість
виробів і їх вартість.
Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції”), у яких установлюється
завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і
типів виробництва. Виробнича програма випускних (складальних) цехів
визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом
виробництва підприємства. В одини-
чному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів
випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у комплектах
деталей на замовлення, виріб, складальну одиницю (вузол, агрегат). За
масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей за
окремими найменуваннями.
З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному
виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності
технологічного процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. У
плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції
(заготівок, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової
продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання
його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення
виробничої програми цехів можна подати так:
Nв=Nп+Nс+Nн-Nф, (5.1)
де Nв — плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;
Nп — поставка виробів наступним за технологічним маршрутом
цехам-споживачам;
Nc — поставка виробів на склад готової продукції (як запчастини для
сервісних центрів, продажу);
Nн,Nф — відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу
(для комплектації, у вигляді оборотного запасу та ін.).
У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції завдання
встановлюються з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути
потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного, виробництва.
Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора
машини — заготівельним і механічним цехами для складального цеху. Планом
заводу передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину
потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів
у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок
корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво
періодично коригується і підтримується на нормативному рівні. Складемо
плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів.
Складальний цех: для виготовлення 500 машин потрібно 500 корпусів; крім
цього, цеху слід довести фактичну величину машин у незавершеному
виробництві (15 шт.) до нормативної (20 шт.). Отже, загальна потреба у
деталі складального цеху становить 500 + (20 – 15) == 505 штук. Цю
кількість слід одержати від механічного цеху.
Механічний цех: випуск корпусів для складального цеху становить 505
штук, для сервісного центру — 10 штук. У незавершеному виробництві
корпусів редуктора є на 8 штук більше за норматив. Таким чином,
виготовити треба 515 корпусів (505+10), а запустити у виробництво —
515-8=507 штук. Стільки треба одержати заготівок від заготівельного
цеху.
Заготівельний цех: випуск корпусів для механічного цеху — 507 штук, для
поставки на сторону — 50 штук. Незавершене виробництво підтримується на
нормативному рівні. Програми випуску і запуску заготівок збігаються і
становлять 507 + 50 = 557 штук.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями згідно з їх
спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплектність
виготовлення всіх деталей і рівномірне виробництво. Для дільниць з
предметною спеціалізацією видаються завдання з виготовлення закріплених
за ними деталей і складальних одиниць. Дільницям з технологічною
спеціалізацією виробництво продукції планується у комплектах деталей на
основі плану цеху і технології їх обробки.
Необхідною умовою ритмічної роботи всіх виробничих підрозділів
підприємства, випуску і поставки продукції згідно з договорами є
своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей,
тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу
повинно бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення
має організація планування й обліку виготовлення продукції на такому
організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації
праці.
Для того щоб продукція виготовлялась бригадами комплект-но, слід
обґрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригади. Такими
номенклатурними позиціями можуть бути бри-гадокомплекти. Бригадокомплект
— це набір заготівок, деталей, складальних одиниць, що входять у певний
виріб (машину, прилад тощо) і виготовляються конкретною бригадою.
Кількість найменувань бригадокомплектів, закріплених за бригадою,
відповідає здебільшого кількості найменувань готових виробів, деталі для
яких виготовляє бригада. Завдання з виготовлення продукції бригаді
встановлюється в певній кількості бригадокомплектів кожного
найменування. Комплект вважається готовим, якщо здані всі деталі, що в
нього входять. Деталі і складальні одиниці, що не ввійшли в
бригадокомплект, не вважаються готовою продукцією бригади і не
оплачуються. За таких умов бригада сама стежить за своєчасним запуском
деталей в обробку, забезпеченням комплектного їх виготовлення, що сприяє
своєчасному випуску продукції і скороченню незавершеного виробництва.
Планування й оцінка роботи бригад за бригадокомплектами потребує певної
організаційної підготовки. Слід організовувати бригади так, щоб кожна з
них виконувала закінчений технологічний цикл робіт. При цьому треба
намагатись об’єднувати в бри-гадокомплекти деталі, що є спорідненими
(подібними) щодо конструкції і технології їх обробки. Ураховуються також
інші чинники, наприклад величини партій запуску деталей у виробництво і
відповідно періодичність їх обробки, тривалість виробничого циклу тощо.
При оперативному плануванні серійного виробництва продукції важливе
значення має вибір величини партії деталей, тобто кількості однакових
деталей, що обробляються безперервно на кожній операції без переналадки
устаткування. Якщо деталі виготовляються для разових замовлень або малих
серій виробів (одиничне й малосерійне виробництво), то величини таких
партій обробки деталей дорівнюють їх потребі. У випадку, коли деталі
потрібні періодично або постійно, але їх обробкою устаткування повністю
не завантажене (серійне виробництво), партії деталей визначаються з
урахуванням конкретних виробничих умов, оскільки їх величини впливають
на ефективність виробничого процесу, причому цей вплив неоднозначний.
Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості пере-наладок
устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання і знижуються
витрати на підготовчо-завершальні роботи (одержання завдання,
ознайомлення з технічною документацією, зміна інструменту, пристосувань,
налагодження устаткування, здача партії деталей). Крім цього,
спрощується планування та облік виробництва. З іншого боку, обробка
деталей великими партіями має негативні наслідки: зростають запаси
деталей у незавершеному виробництві, тобто збільшується потреба в
оборотному капіталі, зростають витрати на зберігання деталей на складі.
Важливо й те, що запуск у виробництво деталей великими партіями може
створювати проблеми у забезпеченні комплектності їх подання на наступні
стадії обробки та складання в певні періоди. Отже, суперечливий вплив
величини партії деталей на техніко-економічні показники роботи потребує
встановлення її величини на оптимальному рівні. Оптимальною є така
величина партії деталей, за якої загальні витрати на їх виготовлення,
зберігання і втрати від відволікання коштів у незавершене виробництво
будуть мінімальними. Методика розв’язання цього завдання розглядається у
спеціальній літературі з оперативно-календарного планування виробництва.
Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, визначається
загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд
функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для
визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства,
динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а
в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, — для
обчислення обсягу продажу і прибутку.
Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова)
продукція. У неї входять вироби, складальні одиниці, комплекти деталей
(роботи, послуги), які пройшли виробничий процес у даному підрозділі,
відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші
підрозділи або на склад готової продукції.
(5.2)
де Вк — випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу в установлених
одиницях виміру;
п — кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що
виготовляються у підрозділі;
Ni — випуск виробів i-го найменування у натуральному виразі;
Цi — загальний вимірник (ціна) i-го виробу.
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її
обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу
виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією. Цей
показник обчислюється за формулою:
Вв=Вк+(Н, (5.3)
де Вв — обсяг виробництва в певному вимірі;
(Н — зміна залишків незавершеного виробництва за розрахунковий період у
тому самому вимірі.
Величина (Н обчислюється на основі фактичних запасів незавершеного
виробництва на початок планового періоду (Н1) і розрахункової планової
їх величини на кінець періоду (Н2).
Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за
індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва ((Н)
обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду,
тобто ціна (планова собівартість) множиться на коефіцієнт готовності,
визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи
(за ступенем готовності) на початок періоду. У дрібносерійному
виробництві досить часто обчислюється умовна кількість виробів у
незавершеному виробництві, після чого загальний обсяг виробництва
визначається за формулою (5.2). Умовна кількість виробів обчислюється
так:
(у=Тн.в./t
де (у — умовна кількість виробів у незавершеному виробництві;
Тн.в.— трудомісткість незавершеного виробництва, нормо-годин;
t — трудомісткість одного виробу, нормо-годин.
Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюємся в різних вимірниках
залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування,
обліку й оцінки їх діяльності Для визначення динаміки обсягу продукції,
продуктивності, фзнду зарплат ти й деяких інших показників найбільш
вдалим є натуральний вимірник. Але він можливий лише в
однономенклатфному вузько спеціалізованому виробництві, яке має обмежену
сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві потрібні
універсальніш! вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і
звести їх у загальний обсяг.
Універсальним, загальним вимірником обсягу проіукції є ціни. Досить
часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції
підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію
на ринок, — ринкові ціни, у внутншньркоопераційних підрозділах —
трансфертні (планово-розрахункові).
На практиці досить широко обсяг продукції (викоіаної роботи) вимірюється
у нормованому часі на її виготовлення — у стабільних (у межах року)
нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції
застосовується передусім у внутрішньокоопераційних цехах технологічної
спеціалізації, а також ні виробничих дільницях і в бригадах. Позитивна
сторона цього вимірника — його простота і доступність. На всі деталі,
комплекти, вироби є норми часу, і яких-небудь спеціальних обчислень не
треба. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці
трудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці.
Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах уіає
недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього
вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці;
по-друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило,
затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на
відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та
автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці
обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та
деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо
обгрунтованим.
На середніх і великих підприємствах з розвиненою виробничою
інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів
основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних
підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів
і енергетичного господарства. Особливість діяльності цих підрозділів, а
отже, і виконуваних ними виробничих програм, полягає в тому, що їх
продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі
підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного
виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами
останнього.
У виробничу програму інструментального цеху включається виготовлення
інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється купівлею на
ринку. Це, як правило, спеціальний інструмент широкої номенклатури, що
виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту
належить до дрібносерійного типу виробництва.
У виробничу програму інструментального цеху (дільниці) на плановий
квартал (місяць) включаються насамперед аварійні замовлення та
дефіцитний інструмент. До дефіцитного належить інструмент, планова
кількість якого менша за його оборотний фонд, тобто наявність у
центральних інструментальних службах і в цехах (у запасі, заточуванні,
ремонті, на робочих місцях). Інструмент, що виготовляється вперше для
нових виробів, включається у виробничу програму відповідно до
плану-графіка технологічної підготовки виробництва. Інструмент
повторного виготовлення передбачається в плані виробництва згідно з його
потребою, яка визначається здебільшого за системою “максимум-мінімум”.
Роботи із заточування, ремонту, відновлення інструменту включаються у
виробничу програму в загальній сумі (нормо-годинах. гривнях) на підставі
замовлень цехів або фактичних даних за минулі періоди. Інструментальний
цех повинен завжди мати резерв виробничої потужності (пропускної
спроможності) для виконання позапланових робіт.
Основними функціями ремонтного цеху є ремонт устаткування всіх
підрозділів підприємства і виготовлення для цього запасних деталей, якщо
купити їх не можна або коли власне виробництво доцільніше. Крім цього,
ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж устаткування при його заміні та
переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до
індивідуального і дрібно-серійного типу виробництва.
Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його
виробнича програма на квартал і кожний місяць. План ремонтних робіт
розробляється на основі плану-графіка ремонту устаткування, а
виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні
роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в
структурі його виробництва істотна частка припадає на позапланові
роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на
такі ймовірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої
потужності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду
(орієнтовно 10—15%).
Енергетична система підприємства поділяється на генеруючу
(електростанції, котельні, газогенераторні й компресорні установки та
ін.), передавальну (мережі, розподільні пристрої, трансформаторні
підстанції) і споживчу (енергоприймачі основного, допоміжного
виробництва, інші споживачі) частини. Процес виробництва, передачі та
споживання енергії — це єдиний енергетичний процес, внаслідок чого
виробництво і споживання енергії збігаються за величиною і в часі.
Незавершене виробництво тут відсутнє, продукція однорідна, масовий тип
виробництва.
Підприємство має у своєму складі тільки ті генеручі підрозділи, які
забезпечують його енергією власного виробництва. Інші види енергії
надходять від зовнішніх постачальників. Обсяги власного виробництва
енергії обумовлюються потребами в ній, які визначаються на основі
складання енергетичних балансів підприємства.
Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне
обгрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої
програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали. Що
стосується обгрунтування виробничої програми матеріальними ресурсами, то
це питання вирішується більшою мірою на рівні підприємства і вивчається
в дисципліні “Планування діяльності підприємства”. У наступних
параграфах коротко зупинимось на методичних аспектах обґрунтування
виробничої програми виробничою потужністю і трудовими ресурсами.
Потреби ринку
План продажу продукції підприємства
Плани продажу продукції підрозділів підприємства – суб’єктів ринку
Плани виробництва продукції підрозділів – суб’єктів ринку
План виробництва підприємства
Залишки готової продукції на складі
Виробнича потужність
Плани виробництва внутрішньокоопераційних підрозділів
Залишки незавершеного виробництва
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
