UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІсторія розвитку українського правопису (реферат)
Автор
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось15053
Скачало1297
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

“Історія розвитку українського правопису”.

 

ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що

встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює

орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи

давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що

виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

 

Український правопис сформувався на основі правописних традицій

давньоруської мови, що грунтувалися на фонетичному принципі, за яким

написання має відбивати вимову. Засади давньоруського правопису

використовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч.

17 ст. в українському правописі усталився історико-етимологічний

принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст.

в ньому формуються нові традиції, пов'язані з переозвученням літер

алфавіту відповідно до живої української вимови. Наприклад, за

історичною традицією зберігалася літера ъ там, де у вимові звучав і,

зокрема й на місці о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у

творах Івана Некрашевича, цією ж літерою передавався звук і будь-якого

походження в Літописі Граб'янки 1710, іноді для цього звука паралельно з

ъ вживалася й літера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у Літописі

Величка 1720 і т. п.

 

За історико-етимологычним принципом двома літерами - ы, и, які читалися

однаково, передавався і голосний и (<ы, і), що призводило на практиці до

плутання цих літер і в інших позиціях (наприклад, у Літописі Величка:

бытва, бытий, але димъ, новими, сина). Історико-етимолоігного принципу

стихійно дотримувався і І. Котляревський, який започаткував процес

формування нової української літературної мови, та видавець його творів

М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з

відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на

письмі конкретного звука визначався його походженням, через що,

наприклад, звук и(ы, і) передавався літерами и, і, ы; звук і (ъ) —

літерою ъ; і (< о, е в новозакритих складах) - літерами и, і; звук е -

літерами е (після приголосного), э (на початку слова і після

голосного);м'якість попереднього приголосного перед е і йотація звука е

не позначалися; подовження м'яких приголосних в іменниках середньго роду

не передавалося; літери ь, ъ вживалися у функції су-часного апострофа; у

кінці слів послідовно зберігалося написання літери ъ і т. ін. Докладніше

опрацював і теоретично обгрунтував принципи історико-етимологічного

правопису М. Максимович .

 

Від початку 19 ст. в українській мові поширюється фонетичний

(фонематичний) правопис, принцип якого — позначення однією літерою

однієї фонеми. Першу спробу закріпити цей правопис зробив О. Павловський

у «Грамматике малороссійскаго наръчія» (1818). Тут до абетки введено

літеру і на позначення звука і незалежно від його походження, але

йотація його на письмі не зазначалася;звук и позначався літерою ы, а

літеру и вилучено з абетки; літера ъ вживалася замість сучасного є;

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ