UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГоловна ознака демократичного процесу - багатопартійність (реферат)
Автор
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2368
Скачало398
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

„Багатопартійність - як необхідна умова встановлення демократичного

процесу”

 

«Нам подобається лише боротьба, а зовсім не перемога», — цим

афористичним висловом Блеза Паскаля можна характеризувати наші політичні

партії.

 

Та спочатку кілька вступних речень як Nota Bene — вони тут потрібні.

 

Якраз цього року минає 10 років від початку виникнення в Україні

посткомуністичної багатопартійності. (Нагадаю: установчий з’їзд УРП —

першої ластівки «весни партій» — відбувся наприкінці квітня 1990 р.)

Українська багатопартійність формувалася на власній основі як

заперечення комуністичної монополії і намір організувати суспільне життя

та здійснення публічної влади в своїй державі на засадах свободи,

демократії і справедливості. Піонери багатопартійності — УРП, НРУ,

ДемПУ, ХДПУ, УСДП (не зараховую сюди соцпартію, що відбрунькувалася від

КПУ), їхні лідери виросли з політичної ініціативи патріотичної

інтелігенції, дисидентських кіл Західного регіону та Києва. На

українську політичну сцену вони вийшли як національно-демократичні сили

з новою лексикою та символами віри, як от «національно-державне

відродження», «правова держава», «ринкова економіка», «роздержавлення і

приватизація», «свобода підприємництва», «вільна конкуренція», «відкрите

суспільство», «держава для людини, а не людина для державної машини»...

 

Політичними тріумфаторами ці партії-піонери не стали. Від самого початку

виконавчій владі, держапаратові «весна партій» виявилась не потрібною,

влада була задоволена тим, що позбулася колишньої жорсткої опіки

компартії та нагадуванням про 1-2 відсоткову присутність нових партій у

суспільстві (рахувала і рахує кількість їх членів), давала зрозуміти, що

не має наміру рахуватися з ними. Сприймала їх як політичний декор «для

Європи».

 

Романтичні піонери багатопартійності дали суспільству «всі найкращі

слова», і їх, напевно, нічим не доповнять і не перевершать прагматики

нової партійної хвилі. Власне, обличчя нових партій із силуетами знаних

«олігархів», їх суспільно-політичну мету політологам важко

зідентифікувати через невиразні, компіляторські програми, брак ясно

окресленої ідеології. Декларування ними свого місця у «центрі» небагато

нам говорить: український «центризм» — поняття вкрай розмите й може

виражати звичайний конформізм, співпрацю з чинною виконавчою владою і

черпання з цього певних користей та привілеїв. Можемо пересвідчитися, що

жодна з так званих прагматичних бізнес-партій, зокрема своєю поведінкою

у ВР, не йде далі бажання бути першою в «команді» Президента, потрібною

йому. Це цілком влаштовує утверджену в країні владну (і всевладну)

президентську вертикаль.

 

Відома у цивілізованому світі система «партії — влада —

відповідальність» в Україні не реалізувалася у характерній для західних

демократій моделі правлячої парламентської більшості, з її періодичною

змінюваністю в результаті демократичних виборів, перерозподілом позицій

політичних партій та коаліцій відповідно до зміни суспільних симпатій.

Жодна наша партія в своїй програмі та ідеях не ставила собі за мету

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ