Організація Об’єднаних Націй
Організація Об’єднаних Націй – це універсальна й найавторітетніша
міжнародна організація сучасності, покликана сприяти розвитку головних
політичних проблем, що постають перед людством. Політична діяльність ООН
нерозривно пов’язана з вирішенням економічних і соціальних завдань.
Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) і органи, що діють під її
егідою. В обов’язки ЕКОСОР входять організація досліджень і підготовка
доповідей та рекомендацій з широкого кола міжнародних економічних,
соціальних та ін. питань. Її членами є 54 країни, що обираються на
трирічний термін, третина всього складу щорічно поновлюється.
Компетенція ЕКОСОР охоплює такі проблеми та завдання:
стан світової економіки і соціальних процесів
стан міжнародної торгівлі
проблеми охорони навколишнього середовища
проблеми соціально-економічної статистики
проблеми природних ресурсів
регіональне співробітництво
роль держави й кооперативних секторів в економіці країн, що
розвиваються.
З початку 90-х років ЕКОСОР стала приділяти більше уваги
постсоціалістичним країнам Східної Європи, видавати дослідження з їхньої
проблематики.
Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Цей міжнародний орган
покликаний регулювати всесвітні торговельні відносини. Справа в тому, що
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) створена і діяла поза
рамками ООН. Тому виникла необхідність створити у структурі ООН
незалежний і універсальний орган для регулювання від імені світового
співробітництва складних проблем міжнародної торгівлі. З цією метою у
1964 році був заснований автономний орган ООН для сприяння міжнародної
торгівлі, веденню переговорів і для розробки міжнародних договір та
рекомендацій у цій сфері.
До його складу нині входять близько 170 держав. Головний орган ЮНКТАД –
конференція з сировинних товарів, з готових виробів і напівфабрикатів,
із судноплавства, передання технологій, з економічного співробітництва
між країнами, що розвиваються та ін. так на першій сесії ЮНКТАД у 1964
р. був схвалений документ “Принципи міжнародних торговельних відносин та
торговельної політики”. Цей документ уперше в практиці ООН зафіксував
спроби узагальнити позитивний досвід міжнародної торгівлі й торговельної
політики, виділяють основні принципи такої політики й покласти їх в
основу міжнародних торговельних зв’язків. Зокрема, проголошено такі
принципи, як рівність і суверенітет у торгівлі, взаємна вигод, відмова
від дискримінації, поширення режиму найбільшого сприяння в торгівлі,
надання численних пільг країнам, що розвиваються, тощо.
Сформульовані в документах принципові положення стали в 70-х роках базою
для постановки завдань у рамках платформи нового міжнародного
економічного порядку.
Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
У 1987 році ЮНІДО зазнала серйозної організації з метою підвищення
ефективності її роботи на місцях. Так, заснована консультаційний комітет
представників на місцях для розробки основних принципів щодо відбору,
наймання, призначення, розміщення, надання звітності, керування й оцінки
діяльності старих радників з промислового розвитку в регіонах. Значно
підвищено оперативну цінність ЮНІДО, чому сприяло створення Секції
комплексних промислових проектів. Це секція відповідальна з розробку й
керівництво спільними програмами технічного співробітництва з
Продовольчою і сількогосподарською організацією ООН (ФАО), а також за
управління проектами на стадії розробки. Протягом року ЮНІДО опрацювали
більше ніж 100 міжнародних і глобальних проектів для країн Латинської
Америки й Азії в усіх галузях економіки та підготовки кадрів.
Спеціальні програми в структурі ООН.
Значне місце в системі міжнародних організацій ООН посідають спеціальні
програми. Це насамперед: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН
(ЮНІСЕФ), Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет
ООН (ЮНЮ) та Навчальний і науководосвідний інститут ООН (ЮНІТАР)
заснований 1963 році. Основна функція інституту – підготовка
адміністративних і дипломованих кадрів головним чином для країн, що
розвиваються.
Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для
її розвитку, відіграють міжнародні економічні організації. Одна з
основних серед них – Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ).
Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 році та
набрав чинності в 1948 році.
31 грудня 1995 року у зв’язку з затвердженням світової торговельної
організації ГАТТ припинила своє існування.
ГАТТ – багатостороння угода, яка закріпила правові норми, правила
ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ
була однією з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера
діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.
Правовий механізм ГАТТ базується на низці принципів та норм:
недискримінацією торгівлі, що забезпечує взаємним наданням, з одного
боку, режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних та
транзитних операцій і пов’язаний з ними митних зборів, а з іншого –
національного режиму, який прирівнює в правах товари імпортного і
вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також
правил, які регулюють внутрішню торгівлю;
взаємне надання органами, що договорюються, тих прав, переваг та пільг,
якими користується у них будь-яка третя держава. Цей принцип поширюється
на ввіз та вивіз товарів, митні збори, мореплавство, правове становище
юридичних та фізичних осіб;
використання переважно митних засобів захисту національного ринку,
усунення імпортних квот та інших міжнародних обмежень;
розв’язання виниклих торгових спорів шляхом переговорів;
взаємність у наданні торгово-політичних поступок.
ГАТТ вела свою діяльність за допомогою багатосторонніх переговорів, які
об’єднувались у раунди. Ці раунди привели до десятикратного скорочення
серед митного збору.
На початок 1996 року в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З січня 1996
року ГАТТ змінила Світова організація торгівлі (СОТ). Її
членами-засновниками стали 82 країни. В 1998 році членами СОТ були вже
132 країни.
Незважаючи на формальну складовість СОТ за рядом параметрів
відрізняється від ГАТТ. На відміну від ГАТТ, СОТ не пов’язана з ООН. СОТ
– це система вироблених на багатостронній основі міждержавних угод,
спрямованих в остаточному підсумку на забезпечення доступу держав на
ринки одна одної на односторонній основі.
Окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще
низку угод:
Генеральну угоди про торгівлю послугами;
Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;
Пакет пов’язаний з ГАТТ угод з питань митно-правових та потарифних
заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, про
субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні
бар’єр в торгівлі.
Уже після створення СОТ деякі розвинені країни Заходу дедалі
настійливіше почали закликати до узагальнення торговельних режимів від
трудових до економічних стандартів. Адже країни, в яких ці стандарти
нижчі отримують “неринкові” переваги за рахунок низьких витрат
виробництва.
У ході першої конференції країн-членів СОТ на рівні міністрів (грудень
1996 рік) були сформульовані й інші проблеми, які розв’язуватиме СОТ:
складування обмежень з боку США та ЄС на ввезення текстильних товарів з
азійських країн, тобто активне поширення угод про преференційну торгівлю
між групами країн; ліберизація ринку інформаційних технологій та
фармацевтики; ліберизація ринку фінансових послуг; переміщення робочої
сили, морського транспорту.
Крім того СТО має вирішувати питання, поставлені ще на Уругвайському
раунді ГАТТ: про охорону інтелектуальної власності, санітарний та
фінансовий контроль, який також може стати перешкодою на шляху вільної
торгівлі.
Література:
Світова економіка: Підручник /А.С. Філішенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков
та ін. – К., Либідь, 2000.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
