.

Політична і економічна влада, їх особливості і суть взаємодії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
441 4158
Скачать документ

Реферат

на тему:

“Політична і економічна влада, їх особливості і суть взаємодії”

Політика і економіка досить тісно переплітаються між собою, і суттєво
впливають одна на одну.

Політика держави поширюється звісно і на економіку, звідси і поширене
вживання словосполучення “економічна політика”. В свою чергу,
економічний стан держави так чи інакше може впливати на політичні
тенденції тої чи іншої держави. Нині в Україні відбувається двоєдиний
процес становлення громадянського суспільства, в якому вбачаємо
своєрідне змагання між його двома сторонами: політичною і економічною.
Третя сторона — духовна — завдяки національній ідеї, релігії, свободі
утверджується швидше: люди, вивільнившись із обіймів тоталітаризму,
вимагають громадянських чинників для власного самоутвердження.

У межах СНД Україна за роки незалежності набула іміджу найбільше
стабільного і позбавленого серйозних внутрішніх конфліктів держави. Це
досягнення постійно фігурує в програмних виступах вищих керівників і
використовується як свідчення реалізації визначеної державної стратегії.
Лідери національно-демократичних сил теж охоче звертаються до ідеї
суспільної згоди, що, притаманні національної ментальності. Взагалі
внутрішня стабільність України офіційно подається і переважно
сприймається як ознака “європейності”, цивілізованості і застава
успішних суспільних перетворень.

Що стосується структури влади, то її особливістю є неоднорідність при
однотипності, цілісності; наявність внутрішньої боротьби і, одночасно,
корпоративність, спроможність до ідейних метаморфоз, поступкам між
носіями різноманітних поглядів і представниками різноманітних
угруповань. Є всі підстави говорити про існування в Україні розгалуженої
і міцної партії влади, спроможної обслуговувати інтереси різних груп
номенклатури за рахунок колективної експлуатації ресурсів країни. А що
стосується політичних сутичок і сутичок, що спостерігаються сьогодні в
Україні, то вони відбуваються не в зв’язку з кардинальними змінами в
самій системі влади, а скоріше в зв’язку з перегрупуванням, ротацією
інтересів тих або інших підзагонів політичної еліти, пов’язаних із
процесом перерозподілу влади і власності.

Однак і політика і економіка – окремо виділені течії суспільного життя,
які мають своє керівництво, свою владу. І політична, і економічна влада
України мають свої складові елементи і свої структурні підрозділи.

Політичні влада складається з політичних інститутів – важливих джерел
соціальних і політичних змін, які створюють багатоманітність каналів
політичної активності, формують альтернативи соціального і політичного
розвитку.

Ведучим інститутом політичної системи і влади, відповідно, є держава –
джерело права і законів, яка організує життя суспільства і діяльність
самої держави. Держава виразник інтересів і волі економічно домінуючого
класу, оберігає його домінуюче положення в суспільстві, охороняє умови
використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в
інтересах розвитку суспільства і т.п. Держава усіх часів і типів
характеризувалася рядом стійки, загально історичних прикмет і функцій:
обов’язкове формування керуючих сил на тій чи іншій соціальній і
класовій основі, процес, який в сучасних умовах має тенденцію
демократизації.

Також в політичній владі важливе місце посідають політичні партії,
масової суспільні організації і рухи, групи інтересів. Саме ці сили
зумовлюють нормативно-регуляторну сферу в структурі політичної системи,
а ті в свою чергу впливають на інші напрямки діяльності суспільства, в
тому числі і економіки.

Що стосується розподілу влади, то перш за все слід згадати, що для
характеристики статусу кожного з вищих органів сучасної держави
визначальними є поняття форми державного правління. Форма правління – це
спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих
органів. При цьому вихідними є взаємовідносини між парламентом, урядом і
главою держави. Зміст їх взаємовідносин в тій чи іншій мірі відбиває
ідеї розподілу влад. Ці ідеї, відомі ще з ранніх часів, у найбільш
чіткому викладі були сформульовані французьким просвітителем і
правознавцем XVIII ст. Шарлем Монтеск`є. Його вчення відіграло помітну
роль у становленні сучасної політико-правової думки і суттєво вплинуло
на розвиток державних інститутів і у новий період світової історії.

Монтеск`є розрізняв три влади – законодавчу, виконавчу, судову – і
стверджував, що в умовах свободи неприпустиме поєднання цих влад і
здійснення їх однією особою або одним органом. Таке поєднання, на його
думку, як звичайно призводило до сваволі. Тому Монтеск`є вважав за
необхідне, щоб зазначені три влади здійснювались різними органами.
Водночас він визнавав розподілені влади в принципі рівнозначущими і
серед них не виділяв жодної, яка б наділялась якістю верховенства по
відношенню до інших влад. Розвиваючи своє вчення про розподіл влад,
Монтеск`євисунув положення про необхідність їх взаємодії і взаємної
зрівноваженості. Він писав про таку взаємодію влад, за якої останні
стримують одна одну і узгоджено просуваються до спільної мети. При цьому
Монтеск`є вказував на неможливість практичного розмежування їх
настільки, щоб це зовсім виключало втручання однієї влади в діяльність
іншої.

Що ж слід відносити до економічної влади? Безперечно – на верхівці як
політичної влади та і економічної влади стоїть президент держави.
Наступною сходинкою до економічної влади можна відносити всі ті ланки
влади, які так чи інакше впливають на роботу і визначають основні
напрямки руху галузей народного господарства (парламент, міністерства,
комісії по народногосподарських напрямках тощо). Однак не тільки
економічна влада зумовлює економічну політику держави, тут мають
причетність і політичні влади, які так чи інакше зумовлюють форму
правління, форму власності виробництва, землі тощо. Тому ці гілки влад
сильно переплітаються, коли питання торкається саме економіки держави,
її розвитку і вдосконалення.

Сформульоване Монтеск`є вчення про розподіл влад заклало підвалини
конституційного принципу, котрий був визнаний в державно-правовій теорії
і практиці ряду країн вже наприкінці XVIII ст. Найбільшою мірою це
вчення було сприйнято творцями конституції США 1787р., чинної й до
сьогодні. Ідеї розподілу влад були покладені в основу її тексту і
відповідної організації державного механізму, хоча в самому
конституційному тексті словосполучення ”розподіл влад” не
використовувалось. Юридична форма закріплення ідей розподілу влад тут
має вигляд функціонального визначення кожного з вищих органів держави
(конгресу, президента, верховного суду) як органів, котрі здійснюють
відповідно законодавчу, виконавчу і судову владу.

Саме така форма закріплення ідей розподілу влад стала найпоширенішою в
конституційній практиці країн світу. Лише у виняткових випадках розподіл
влад прямо проголошується в конституційних законах.

Сучасна характеристика розподілу політичних і економічних влад у
розвинутих країнах спирається на різні тлумачення їх змісту. Ці
тлумачення суттєво відмінні, і їх можна пов`язати з існуючими формами
державного правління та форм власності. Більше того, різні тлумачення
розподілу влад знаходять своє втілення в різних формах правління та
власності і відбивають сам факт існування таких форм.

Традиційне тлумачення розподілу влад передбачає майже ізольованість
кожної із них, відсутність між ними широких і тісних функціональних
взаємовідносин. Відповідне тлумачення визнає розподіл влад як жорсткий.
Воно пов`язане з особливостями такої форми правління, як президентська
республіка, і найбільш наближене до вчення Монтеск`є. На практиці
жорсткий розподіл влад, по суті, спричиняє конкуренцію вищих органів
держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади, Особливістю
практичної реалізації ідеї жорстокого розподілу влад є доповнення у
вигляді стрункої системи так званих стримувань і противаг. У межах цієї
системи створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів
держави, а звідси – трьох розподілених влад. Класичною вважається
система стримувань і противаг, встановлена за конституцією США.

Поширеним є й інше тлумачення розподілу влад,, за яким останні повинні
тісно співробітничати і навіть переплітатись. Таке тлумачення відповідає
природі парламентарних форм правління. Більш того, в країнах з такими
формами правління поняття розподілу влад піддається корективам або
навіть заперечується. Багато теоретиків не бачать необхідності у
жорсткому розподілі влад. Вони посилаються на притаманне практиці цих
країн явище – часткове злиття або часткове розділення функцій органів
законодавчої і виконавчої влади, яке призводить до так званого
змішування влад.

Як наслідок, конституційна практика встановлює положення, котре іноді
називають “частковим злиттям персоналу”: членами уряду можуть бути
тільки депутати парламенту. Іншими словами, одна і таж особа бере участь
у реалізації як законодавчої, так і виконавчої влади. Такий стан
передбачається конституціями переважної більшості країн з
парламентарними (парламентарно-монархічною і
парламентарно-республіканскою) формами правління, а також із змішаною
республіканською формою. Він аж ніяк не відповідає вимогам жорсткого
розподілу влад, які, навпаки, передбачають неприпустимість поєднання
депутатського мандата і членства в уряді.

Реалії державно-політичного життя цілого ряду країн з парламентарними
формами правління спричинили намагання відійти в конституційній теорії
від самих ідей розподілу влад і призвели до фактичної відмови від
відповідної термінології. Тут широко визнані концепції “дифузії”,
“розпорошення” державної влади. Згідно з оцінками авторів цих концепцій,
владні повноваження здійснюються багатьма і різними органами та
посадовими особами, між якими далеко не завжди можна провести чітку
грань за функціональними ознаками. І чим більше органів здійснюють ці
повноваження, тим менша ймовірність монополізації влади, тим вужчі
можливості для свавільного правління.

На думку прибічників таких концепцій, кожний з державних органів має
забезпечувати взаємні стримування і противаги. При цьому зміст
стримувань і противаг трактується нетрадиційно. До них як звичайно
відносять колегіальний характер уряду, двопалатність парламенту, порядок
взаємовідносин між урядовою партією і опозицією, баланс між органами
центрального і місцевого самоврядування тощо. Таке трактування
стримувань і противаг пояснюється тим, що вони вже давно розглядаються
не тільки з позицій необхідності зопобігти надмірній концентрації
державної влади і збалансувати її вищі ланки, а й забезпечити
стабільність і сталість у функціонуванні всіх найголовніших державних
інститутів та політичної системи в цілому.

Ідеї розподілу влад відомі конституційній теорії країн із змішаною
республіканською формою правління. Наприклад, сучасні французькі
конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жорсткого розподілу
влад. Проте, намагаючись пристосувати ці ідеї до існуючих у країні
державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття
законодавчої і виконавчої влади. Функції уряду при цьому не зводять
тільки до виконання законів. Навпаки, на думку відповідних авторів,
єдина урядова , або управлінська функція певною мірою вбирає в себе
законодавчу функцію. Це призводить до того, що остання більше не
ототожнюється з діяльністю парламенту.

Існує серед французьких вчених й інший погляд, за яким різниця між
законодавчою і виконавчою владою не має принципового значення., адже
лідер партії парламентської більшості фактично володіє і тією і іншою.
Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча
і виконавча влади розподілені, буде, на думку адептів такого підходу,
неправильним, а справжній поділ має місце між урядом і опозицією.

Економіка держави – це сукупність суспільно-виробничих відносин.
Керування нею відбувається системою державних органів, які в сукупності
утворюють механізм держави. Якщо в тій, чи іншій державі політична влада
належить конкретній партії, то весь економічний розвиток держави може
бути зумовлений ідеологічним уподобанням даної політичної сили. Якщо ж
це демократичне суспільство, в якому немає домінування однієї політичної
сили, економічний розвиток визначається планами і законами, які
розробляє парламент (або орган – аналог парламенту). Подальше
впровадження рекомендацій, реформ і т.п. здійснюється через систему
міністерств та інших органів народного господарства, які вже на місці
доробляють і вдосконалюють нові накази та пропозиції вищестоящих
органів.

Політична влада у більшості випадків опосередковано впливає на
економічний стан у державі, однак вона безпосередньо впливає на дії
економічної влади держави, яка в свою чергу, безпосередньо втручається в
економічне життя держави.

Однак в такій залежності є певна небезпека. Якщо політичні сили беруться
відстоювати свої інтереси, свою ідеологію через економічні негаразди в
державі, штучно пригнічують економічний розвиток, щоб опинитися на
верхівці влади політичної і очолити державну структуру, тоді економіка
може розвиватися за парадоксальним сценарієм, доводячи економічні явища
до абсурду чи повного краху.

Тому варто, щоб жодна з політичних партій не мала змоги надміру впливати
на економічну владу, на економічний стан в державі, підкоривши його
своїм суто політичним інтересам.

Тільки демократичні підходи сприятимуть ефективному розвитку
економічного життя суспільства.

Використана література:

Політичний словник. – К., 2000.

Андрієнко І.С. Політика і економіка. – К., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020