.

Мова і національна психологія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
334 1167
Скачать документ

Реферат на тему:

МОВА І НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від
насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно
іноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину цієї трагедії
для української нації.

Найгрунтовніше проблему залежності культури народу від його мови
розробили американські вчені: Бенджамін Лі Уорф (1897—1941) — інженер,
мовознавець і антрополог та Едуард Сепір (1884—1939) — спеціаліст з
етнолінгвістики. Їхні концепції отримали назву “теорії Сепіра-Уорфа”.

Вони доводять, що мови відрізняються не тільки тим, як вони будують
речення, але й тим, як вони поділяють світ на елементи, які є матеріалом
для побудови речення. На ряді конкретних прикладів Уорф робить висновок
про взаємозв’язок мови — з одного боку, і психічної, розумової та
практичної діяльності людей — з другого. Причому цю залежність він
розуміє як залежність мислення, світогляду і поведінки людей від
прийнятих форм слововживання, від природи і характеру мови, якою вони
висловлюють свої думки і почуття.

Логіка не відображає дійсності, але вона видозмінюється з переходом від
однієї мови до іншої.

Про те, що мови — це глибоко відмінні системи прийомів мислення, писав
відомий мовознавець Олександр Потебня. Він відверто засуджував двомовне
виховання дітей у ранньому віці: “Знання двох мов у дуже ранньому віці,
не є володінням двома системами зображення і повідомлення одного й того
ж кола думок, але роздвоює це коло і наперед утруднює досягнення
цілісності світоспоглядання, заважає науковій абстракції” (Естетика і
поетика.— С. 263). У національній пам’яті криються глибинні риси мовного
вираження всіх аспектів світосприйняття, руху національної думки.

В етнопсихології досліджується таке явище як вплив іноетнічного мовного
середовища на структуру етнічної свідомості. Встановлено, що проживання
в чужомовному середовищі сприяє білінгвізму (вживанню двох мов) у
першому поколінні. А вже в другому і особливо в третьому поколіннях
відбувається повна мовна асиміляція. Чи не тому серед українців такий
високий відсоток тих, хто назвав рідною мовою російську?

Таке “розмивання” етнокультурних особливостей характерне здебільшого для
жителів великих міст. Але в цій ситуації найстрашніше те, що ці люди
живуть не в чужому етнічному середовищі, а в чужомовному колі свого ж
етносу. Більшість людей абсолютно не усвідомлюють цього або байдуже
сприймають цей факт як щось цілком нормальне. Тим часом втрачається
етнічна специфіка характеру українців, що в свою чергу призводить до
збільшення певних потаємних, прихованих рис і властивостей національної
психіки.

Внутрішній колоніалізм російської мови — не таке вже нове явище для
українців (пор. засилля церковнослов’янщини як загальноприйнятої
писемної мови). Але він призводить до хибного розуміння масою справжньої
культури особистості. Довгий час російська вважалася мовою
високоосвіченої і культурної частини суспільства (як французька для
росіян ХVІІІ ст.). Селянин, потрапивши до великого міста, за будь-яку
ціну намагався засвоїти мову “панівної” нації. Звідси — всі хвороби
національної психіки: і відсутність національної самосвідомості, і
комплекс меншовартості, і невпевненість у власних силах, і пораженство,
і абсолютна нехіть до державотворення.

Оскільки в мові відображається національна психологія мислення, то в
таємниці національної душі ми можемо проникнути тільки через її мову.

Висловлюючи певну думку, людина користується словами несвідомо,
концентруючи увагу тільки на змісті самої думки. Тобто “автоматичність”
користування мовою має бути звичкою, як, скажімо, ходьба, жестикуляція,
міміка тощо. На думку Дмитра Овсянико-Куликівського, все, що функціонує
в несвідомій сфері, економить нашу енергію. Отже, мова і національність,
які діють несвідомо, автоматично, виступають як особлива форма
збереження і накопичення психічної енергії нації.

Думка людини, висловлена рідною мовою, виявляється логічнішою, глибшою,
ніж її висловлювання з допомогою словника і форм чужої мови.

Говорячи про мову і національну психологію, слід відзначити і той
відрадний факт, що не завжди серед українців чужа мова (переважно
російська) вбивала почуття національної самосвідомості. Відомо безліч
прикладів, коли українці віддавали життя в боях за свободу України,
говорячи російською мовою. Отже, русифікація, спрямована на притлумлення
національної самосвідомості, далеко не завжди досягала своєї мети. Тут
діє якийсь підсвідомий феномен української вдачі, якесь глибинне
відчуття своєї національної вартості. Це дає певність, що з приходом
справді національної влади в українців оживає, відроджується цей
феномен, навіть якщо вони живуть в чужих державах.

У чому ж причина цього українського самовідродження? Ось як відповідає
на це питання В. Перхач: “Цей феномен у глибинності, прадавності коріння
народу, його самобутності, особливій генетичній стійкості. Такі якості
можуть сформуватися тільки протягом тисячоліть, у народу з праісторією.
Адже витоки цього народу десь у Дотрипіллі. Там джерела його душі, його
мови, культури”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020