.

Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
495 9171
Скачать документ

Курсова робота

на тему :

Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя .

Зміст

Вступ

1.Розділ. Драми і радощі сімейного життя .

2.Розділ. Чоловіче „хочу” та жіноче „треба”.

3.Розділ. Випробування на стійкість подружжя .

Висновок .

Список використаних джерел .

Додатки .

ВСТУП

Сім’я — це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній
спорідненості. Члени сім’ї об’єднані емоїцйними зв’язками, спільністю
побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є
офіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологія сім’ї вивчає
закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як
специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її
функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти
сімейного життя: витоки утворення сім’ї; формування готовності до шлюбу
й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім’ї, особливості
шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні
проблеми. Досліджується вплив сім’ї на формування особистості дітей.
Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що
зміцнюють або дестабілізують шлюб. Багато уваги приділяється питанням
статево-рольового виховання молоді, формуванню просімейної мотивації,
психологічним аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної
пари, їхній психологічній сумісності. Чільне місце відводиться
дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім’ї:
сімейна комунікація ті інтеракція, міжособистісна перцепція, рольова
диференціація у взаєминах подружжя.

Як соціальна група сім’я розв’язує завдання, котрі сто-суються
осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо
суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім’я забезпечує відтворення
суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення
сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім’ї, виконуючи в суспільстві
професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування
родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім’я виконує
обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм
надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто пот- ребує
допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім’ї
задовольняються альтруїстичні потреби.

Сім’я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову,
основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та
духовні цінності. Сім’я виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації
зазнають не тільки діти, які завдяки їй уростають у суспільство, а й
саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших
сімейних ролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє
батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним
досвідом особистість шлюбних партнерів .

Сім’я сприяє збереженню психічного здоров’я, суспільства завдяки
виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття
стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку
особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу
кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов,
емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У
такій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження,
збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім’я суттєво впливає на
своїх членів, задовольняючи їхні потреби — біологічні, емоційні,
психосоціальні та економічні.

Зміни, що відбуваються в житті сім’ї, тісно пов’язані зі змінами
й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні
зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в
матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом,
поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім’ю. Зокрема, вони
викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій,
норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Кожна сім’я створює власну мікрокультуру на основі
загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки.
Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на
усталені в конкретному суспільстві норми, а також ті, що запозичені з
батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Сім’я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень,
пов’язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної
сім’ї можна виділити кілька фаз: початкова фаза подружнього життя — до
народження першої дитини; три батьківські фази, що охоплюють періоди
зростання й виховання дітей; фаза, коли діти стали соціальне зрілими й
відокремлюються від батьків; пенсійне подружжя. Перехід з однієї фази в
іншу характеризується зміною структури сім’ї, її функцій, перебудовою
внугрісімейних стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що
постають у різні періоди сімейного життя.

На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова
ситуація, пов’язана з пристосуванням членів родини до нових сімейних
завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кількісному й
віковому складі сім’ї викликають перетворення всіх її функцій —
економічної, захисної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає
перегляду попереднього способу життя родини. Успішне функціонування
сім’ї в нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і
свідчить про їхні адаптивні можливості.

Психологічний аналіз сім’ї як малої соціальної групи, умов і
механізмів її функціонування передбачає вивчення ціннісних орієнтацій
подружжя, які є одним з конституюючих сім’ю чинників, що регулює
взаємини подружжя, визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших
людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних
системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною пере-шкодою інтеграції
сім’ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на
цьому грунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і
створюють небезпеку для існування родини.

Система ціннісних орієнтацій сім’ї не є сталою протягом усього її
життєвого циклу. Загальносімейні цінності не завжди включають у себе
ціннісні орієнтації кожного з подружжя. Діапазон ціннісних орієнтацій
окремих осіб родини може бути вужчий або ширший від загальносімейних.
Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей подружжя, Тим більше в них
можливостей для взаєморозуміння, тобто для єдності.

Для психологічної сумісності подружжя важливе значення має
взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій
кожного з них, вироблення на їх основі загальносімейних цінностей. При
цьому мають значення не тільки схвалення й прийняття загальносімейних
цінностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних
орієнтацій партнера. Тому з погляду психологічної допомоги сім’ї
доцільно з’ясувати характер цього ставлення. У практиці психологічного
консультування виділені такі його варіанти: 1) один з подружжя
намагаєтеся дізнатися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім’ї його
батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої; 2) подружжя
взаємотолерантні до ціннісних орієнтацій один одного, визнають їх
рівноправність, але не прагнуть до створення спільної системи цінностей;
наслідок цього — життя «поруч», а не «разом»; 3) подружжя схильні до
схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змінюючи
при цьому власні системи цінностей. Такий стан криє в собі небезпеку для
самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до
надмірної залежності його від іншого; 4) подружжя створюють спільну
систему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні
ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет загальносімейних
орієнтацій.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть
служити грунтом для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як
конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім’ї, конфлікт як
засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного «Я». В основі
кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними
уяв-леннями кожного з подружжя про рольові функції чоловіка і дружини в
сім’ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті
зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення
соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення
від-стояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з
думкою партнера.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає
створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей ширшого обсягу,
ніж індивідуальні, внеможливлює інтеграцію родини, а отже й виконання
нею своїх обов’язків, створює небезпеку для її існування. Викликаючи
напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій
дезінтегрують родину.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім’ї та успішного її
функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і
взаємодія принаймні у трьох скла- дових: між самим подружжям, між
батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє
і більше дітей. Основним чинником, який зумовлює характер взаємин і
взаємодії в усіх ланках сім’ї, є ставлення подружжя один до одного та
їхні батьківські установки щодо дітей. У працях із психології сім’ї
виділено чотири типи ставлення: прийняття — неприйняття; взаємодія —
уникнення контактів; визнання свободи активності — надмірна опіка;
повага до прав кожного в сім’ї — надмірна вимогливість. Позитивні типи
ставлення — прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав
кожного — забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя
сім’ї. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється
наявністю значної дистанції між членами родини, пов’язаної з прагнешіям
уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною
емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці; захисті, над-
мірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його іцд уявлюваний
образ чоловіка, дружини або дитини. У взаєминах подружжя в період першої
фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов’язані з надмірною
емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою
вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини. Це саме простежується
нерідко і в сім’ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й
турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові
періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція.
Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює
певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у
специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім’я має притаманний
тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему
прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у
сім’ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої
психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків .

1 Розділ. Драми і радощі сімейного життя .

Навіки щиро покохались двоє

Через любов пізналися з
бідою,

Ні, мабуть легше жити без
кохання:

Нема любові, то й нема
страждання.

Ф . Менлун

Як тільки в сімейних стосунках з’являються перші тріщини, відразу
ж готова відповідь: не зійшлись характерами. Покинутий старається
зрозуміти, чому не вдалося налагодити життя, знайти спільну мову.
Виникає ілюзія, що що заплутану історію можна було б переписати заново.
Буває і так: аналізуючи причини розриву, ми трохи «редагуємо» події,
підправляючи їх на свою користь, намагаємося уявити все так, як би нам
хотілося, щоб вони склалися в житті, тобто все переживаємо заново, а
діставшись до потаємного, що ховали у сховку власної душі, знову
впадаємо в гнів – почуваємося несправедливо ображеними. І будуємо плани
помсти.

«Ніщо не може бути грубішим, неприємнішим і неспрнйнят-ніщим, ніж
справжня або уявна неувага до співрозмовника». Це рядки зі знаменитих
«Листів до сина» лорда Честерфілда, які у XVIII столітті стали
своєрідною енциклопедією ґречності. Відо-мо, що мистецтво спілкування
завжди починається з зацікавлення людиною, вміння слухати. «І не просто
слухати, але і, – як радить психолог Л. Щеглов, – слухаючи,
перевтілюватися». Перевтілюватися у співрозмовника, поглянути на світ
його очима, тоді легше буде зрозуміти його бажання, вчинки, мотиви
поведінки. Пригадайте вислів: «Люди бувають цікаві нам, коли ми бачимо,
що вони цікавляться нами». Ці слова сказав понад дві тисячі років тому
римський поет Публій Сір. Якщо ми навчимось дотримуватися цього правила,
то подружжя завжди знаходитиме спільну мову. Здавалося б, азбучна
істина. А проте, психологи не дають однозначної відповіді, як правильно
будувати стосунки з людьми взагалі, а в шлюбі зокрема.

У людських взаєминах, особливо у стосунках закоханих, багато
емоцій, почуттів. Психологи кажуть, що будь-який кон-флікт – це, по
суті, дефект спілкування. Конфлікти в шлюбі зостаються, коли ми
вимагаємо від свого друга стільки, як від себе. Здавалося б, усе чесно.
Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значна
психобіологічпа різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибинні
властивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають,
захоплюються спортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають
вправніші пальці. Суттєво відрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики
малюють Людину в загальних рисах, а дівчата ретельно вимальовують усі
деталі – сукенку з прикрасами, зачіску. Ось чому чоловіків так дратує
підвищена зацікавленість їхніх жінок до зовнішності.

Таким чином, партнер у подружжі не «поганин», а «інший».І
сперечатися з цим безглуздо. Треба лише пам’ятати про це. А взагалі
можна обійтися без конфліктів? Важко, але цілком реально звести їх до
мінімуму. Ось деякі повчальні історичні приклади.

Великою трагедією для Авраама Лінкольна було його одру-ження.
Упродовж 23 років переживав він гіркоту і біль важких стосунків зі своєю
дружиною. Про це оповів юрист Гсрндон у записках «Гіркі плоди подружніх
негараздів». На думку жінки, у Лінкольна все було не так. Він сутулився
і негарно ходив, вона передражнювала його манеру триматися. Не
подобалося дружині, що великі вуха її чоловіка стирчали під прямим кутом
до голови. Навіть докоряла, що ніс у нього непрямий, а нижня губа
вигинається.

«Гучний, пронизливий голос місіс Лінкольн, за спогадами
сучасників, можна було чути на протилежному боці вулиці, а про
безперервні спалахи її гніву знали всі, хто жив поблизу». Часто гнів її
виявлявся не лише на словах, а її вибрики інколи були люті, шалені й
несамовиті.

Ось тільки один із них. Невдовзі по весіл-іпо Лінкольн і його
дружина поселилися у вдови лікаря, яка утримувала пансіон. Якось за
сніданком Лінкольн зробив щось таке, що викликало у дружини сильне
роздратування. 1 вона на очах у всіх вихлюпнула чашку гарячої кави в
обличчя чоловікові. Той нічого їй не сказав, лише сидів принижений,
допоки господиня пансіону витирала йому обличчя й одяг.

І що, змінили Лінкольна всі ці жіночі зачіпки, докори та виб- рики?
Так. Але тільки в одному – в його почуттях до неї. Вона змусила чоловіка
шкодувати, що так невдало одружився, і коли тільки міг, уникати дружини.
Лінкольн намагався якомога рідше бувати вдома, жив у роз’їздах, віддаючи
перевагу незручностям, лише б не зустрічатися з жінкою.

Французький імператор Наполеон III, небіж Наполеона Бо- напарта,
закохався у наивродлнвішу жінку – графиню Євгенію Тебську й одружився з
нею. Його порадники стверджували, що вона лише донька нікому не відомого
іспанського графа. Але На- полеон заперечував: «Ну і що?» Її
граціозність, елегантність, ви- шуканість, молодість, чарівність, врода
переповнювали його «не-вимовним блаженством». Він фактично кинув виклик
усій нації.«Я віддаю перевагу жінці, яку люблю і поважаю».

Наполеон і його наречена мали здоров’я, багатство, владу, вроду,
любов, взаємне розуміння – все, щоб створити ідеальну сім’ю. Але дуже
швидко «священне полум’я кохання» стало тьмя- ніти і гаснути, жар
охолов, залишивши після себе лише тліючі

вуглинки. Наполеон зробив Євгенію імператрицею, але ніщо – ні

сила кохання, ні могутність його трону – не змогли змусити її перестати
буквально переслідувати свого чоловіка. Стомлена ревнощами і підозрами,
вона не дозволяла чоловікові навіть на хвилину залишатися на самоті,
вдиралася в його кабінет, коли імператор був зайнятий державними
справами. Наполеон – власник чудових палаців, імператор Франції – не міг
знайти закутка, щоб побути наодинці з собою. Вона скаржилася на
чоловіка, часто плакала, бурчала, погрожувала, ображала його. І всі ці
безглуздя чинила вона лише тому, що боялася, аби він не захопився іншою.

І чого ж Євгенія досягла? Ось уривок із книги Е. Рсйнхардта.
«Таким чином, дійшло до того, що Наполеон в насуненому на очі капелюсі
часто крадькома виходив уночі через невеликі бокові двері в супроводі
одного з близьких друзів і простував до якої-небудь дами, або, як у
минулі часи, просто бродив великим містом».

Навіть свою наймогутнішу зброю – вроду – жінка при над мірному
старанні здатна перетворити на порох. Так сталося і з Євгенією. Ні
імператорський титул, ні врода не допомогли їй вберегти любові «в
отруйній задусі вічних докорів і прискіпувань». Вона могла, як колись
біблійний Йов, гірко сказані: «Чого я боявся, тс і спіткало мене». Ця
сердешна жінка сама накликала на себе лихо своїми ревнощами,
прискіпуваннями і докорами.

Дружина Льва Толстого зрозуміла згубну роль своїх прискіпу-

вань і докорів тоді, коли вже було запізно. Перед смертю вона призналася
донькам: «Я була причиною смерті вашого батька». Доньки нічого не
відповіли. Вони знали: мама казала правду.

А тим часом, граф Л. Толстой і його дружина за всіма даними мали
бути щасливі. Він – знаменитий письменник. Опріч слави, обидвоє були
багаті, мали значне суспільне становище, дітей. Спочатку нічого не
затьмарювало їхнього щастя. Разом ставали на коліна і молили
всемогутнього Бога продовжити їхис блаженство.

А закінчилося тим, що перед смертю Лев Толстой попросив не
допускати до нього дружини. Така була ціна, яку графиня заплатила за
свої прискіпування і докори, не розуміючи складної чоловікової вдачі. Чи
допомогли вони Софії Андріївні? «Я справді думаю, що була божевільна»,
-до такого висновку дійшла графиня Толста.

З усіх хитрощів, що їх колись винайшли дияволи пекла, аби погубити
кохання, найбільш смертоносними е присікування, до-кори і скандали без
видимих причин.

Відома італійська кіноактриса Клаудія Кардінале, відома на- шим
глядачам із фільмів «Вісім з половиною», «Рокко і ного бра-

ти», «Сімейний портрет в інтер’єрі», розумна, витончена, вродли-

ва, делікатна, з яскравим акторським талантом, відмовлялася від

вигідних пропозицій і контрактів, віддаючи перевагу незалежності. Вона
знімалася тільки в кількох американських фільмах. У 1997 році їй
виповнилося 58 років. У передмові недавно виданої своєї книги «Я
Клаудіа. Ти Клаудіа. Роман із житія» вона писала: «Вважайте, що це моя
сповідь». Завоювати таку жінку мріяли багато чоловіків. Серед них
загальні улюбленці, дуже вродливі чоловіки: продюсер Крістальді, Марчело
Мастрояні, Алсн Делон, Жан-Поль Бельмондо, Марлон Брандо. Ален Делон
навіть побився об заклад з Вісконті, що Кардіналс повинна «сама впасти в
його обійми». Але цього не сталося. Марлін Брандо так повірив у власні
чари, що вирішив підкорити «італійську дикунку» не відходячи від
домашнього телефону. «Я трималася якомога далі від подібних інтрижок,
-пише артистка, – і жила за правилами: емоції приходять і відходять, а
репутація залишається. Я завжди уникала авантюрних романів, вважала, що
почуття не можна розмінювати на дрібниці».

Коли їй виповнилося 35 років, акторка зустрілася на знімаль- ному
майданчику з режисером і продюсером Паскуале Скуїтьєрі. «Я пізнала, що
таке просте людське щастя. Якщо, звичайно, щас-

тя може бути простим». Паскуале не замкнув своєї коханої в чотирьох
стінах. Навпаки, Клаудії інколи здавалося, що її чоловік взагалі не має
уявлення, що таке ревнощі. Просто Скуїтьєрі вважав, що шлюб із любові
передбачає свободу. «Мені не важливо, куди і з ким ти йдеш, тому що я
знаю, куди і до кого ти все одно повернешся» – часто повторював він. Ця
людина вміла не помічати дивацтв своєї дружини, і коли у Клаудії були
нервові зриви чи починалася депресія, доглядав її, як дитину. Він
постійно змушував дружину шукати нові амплуа і серйозно готуватися. У
фільмах «Залізний префект», «Карлеоне», «Зброя» вона чудово зіграла ролі
простих жінок. І якщо в сімейному житті цього подружжя і Були суперечки
та сварки, то тільки на професійному ґрунті. Бувало, що на якийсь час
вони навіть розїжджалися. Але більше тижня одне без одного не
витримували. З часом Скуїтьєрі захопився політикою, його обрали до
французького Сена ту і він переїхав у Париж. Відтоді артистка
перетворилася на турислсу з Рима до Парижа і назад. «Ми чекали зустрічі,
як двадцятирічні закохані, – розповідає Кардінале. – І в п’ятдесят із
гаком моя пристрасть спалахнула з новою силою. Я закохана у власної о
чоловіка, який досі залишається для мене загадкою». Згодом Паскуале
повернувся до

Рима, а Клаудіа перебралася до Парижа, бо там почали знімати її

частіше. Так і живуть останні шість років, зустрічаючись у субботу і
неділю в Парижі, куди Скуїтьєрі прилітає на крилах кохання. Їй часто
кажуть, що вона виглядає значно молодшою як на свої роки. «Але я ніколи
жодної пластичної операції не робила і не зроблю, каже Клаудіа, – тому
що артист «грає обличчям». А коли підтягуєш зморшки, воно перетворюється
на маску. Моє обличчя, – це історія мого життя». Вона, як і раніше, не
дотримується дієти. «Усе залежить від вашого стану, – вважає актриса. –
Коли, бувало, я голодувала тижнями, мені снилися пиріжки і спагеті, і
від того я гладшала. Тепер їм нормально. Просто не дозволяю собі
переїдати». А втім, Кардінале впевнена, що секрет її молодості цілком в
іншому. «Коли Паскуале розкуйовджує мені волосся і каже: «Яка ж ти у
мене все-таки ще дівчинка ! » – я почуваю себе рівно на стільки років,
скільки ви даєте, дивлячись на мою фотографію». Вона і досі багато
знімається в кіно, працює для телебачення різних країн. Напевно, це і
дає їй право сказати: «життя – переді мною, а не позаду».

Якщо ви хочете зберегти своє сімейне щастя, не прискіпуйте ся до
дрібниць, не докоряйте одне одному, не критикуйте і не на-

магайтеся переробити вашого партнера. Згадайте попередження психологів,
що природа створила нас різними: чоловік не пога-ний, він просто інший.

Чоловік повинен дати зрозуміти дружині, що він цінує її ува-гу до
нього, її старання гарно виглядати і зі смаком вдягатися.

Зрештою, чоловіки часто забувають, як ревно жінки цікавляться одягом.
Якщо зустрічаються на тротуарі подружні пари, то жінка в першу чергу
зауважить, як одягнена її подруга, а відтак поди- виться на її
супутника.

Неодмінно варто похвалити господиню за смачну страву. До специфіки
жіночої натури треба віднести і серйозне ставлення до різних деталей і
нюансів. Наприклад, жінки надають великого значення датам – дням
народження, річницям. А чоловіки повинні пам’ятати дні народження
дружини і дітей, день весілля, як ніщо інше.

Які ж помилки роблять чоловіки? Насамперед, вони впевнені, що
знають про жінок усе або майже все. Однак поведінка, вчинки і, як
здається чоловікам, неадекватна реакція жінок часто заганяють їх у
глухий кут. Психологи пробують пояснити деякі незрозумілі ситуації.
Наприклад, чоловіків дивує, чому жінки часто без причини плачуть? Це
помилкова інтерпретація: просто так жінки не плачуть ніколи. Їм просто
буває тяжко па душі, тож хочуть, щоб чоловіки це помітили. Хіба
випадково вони вибирають для сліз якраз той момент, коли чоловік поруч?
Спочатку жінки страждають мовчки і сльози тихо котяться по щоках, відтак
починають схлипувати, а коли і це не допомагає, починають ридати,
заламувати руки. Врешті-решт настає момент, коли чоловік здається, бо не
може довго терпіти жіночих сліз. І жінки це чудово знають.

Чому жінка не любить робити першого кроку? Тому що, на- самперед,
від чоловіка залежить, робити їй цей крок чи ні.

Чого ж жінки гніваються буцімто без явної причини? Ні, при- чин для
цього вистачає. Ви не сказали «добрий вечір», повернув-шись із роботи,
не додали «кохана». А коли допізна затримуєтесь і не телефонуєте додому?
А коли не помічаєте, що вона сьогодні була в перукарні?

Жінки так часто запитують: «Ти мене любиш?» аж ніяк не для того,
щоб почути відповідь. Кожна жінка інтуїтивно відчуває, люблять її чи ні.
Жінці потрібний переконливий аргумент на той момент, якби вам раптом
забаглося її покинути: «Весь час ти ка-зав мені неправду?». За всяких
умов це невинне питання – не більше, ніж звичайні хитрощі: якщо ви
кохаєте, вона і так знає. Якщо ні, або не знаєте, то відповідати не
обов’язково. Але спробуйте тільки сказати: «Кохана, нам було добре,
але…», самі побачите, що буде далі. Словом, питаючи, жінки хочуть
дістати не щиру відповідь, а лише доказ вашої щирості.

Чому жінки так довго баряться у ванній кімнаті? Тому, що все, що має
бути заховане від чоловічих очей, спрямоване на підвищення жіночої
привабливості. І не пробуйте дізнатися про це більш детально. Тільки
варто чоловікам запам’ятати, що чим менш помітний результат, тим більше
треба часу на його досягнення. І все це лише для того, щоб почути: «Яка
ти гарна без макіяжу».

Чому жінки довго розмовляють по телефону? Тому, що для того, аби
описати куплену сукню, треба не менше півгодини.

Чому жінки хочуть, щоб їм весь час дарували квіти? Бо для них цс
доказ, що ваше почуття ще не втратило свіжості, а заодно і похизуватися
перед подругою, в якої ваза завжди порожня.

Звичайно, що такі відповіді психологів здебільшого жартівливі, але
вони до певної міри допомагають уважніше і делікатніше ставитися одне до
одного і швидко залагодити якісь неприємності. А це вже і серйозно, і
дуже важливо.

Спілкування відіграє в нашому житті чудову роль, так само, як дуже
негативну роль відіграє його відсутність. Про це задума-лася група
вчених університету в Лос-Анджелесі, яка і запропонувала антнстресорну
методику.

Жоден із сучасників не привертав до себе такої уваги, не викликав
таких бурхливих суперечок, як Пабло Пікассо. Він завжди захоплювався
жінками і користувався у них надзвичайним успіхом. Але жодної з них він
не ощасливив. Помер Пабло Пікассо 1973 року, коли йому сповнилося 92.1
залишилося без відповіді питання, чи кохав Пікассо тих жінок, які ділили
з ним ложе і Були з ним поруч у будні та святкові дні.

Коли людина страждає, то весь час думає тільки про свої муки. Вона
ділиться своїми болями, шукає співчуття, ображається, якщо її не
зустрічають; лягаючи спати, перебирає в пам’яті всі деталі своєї образи,
а прокинувшись, знову починає думати про те, яка вона нещаслива і не
усвідомлює, що, впиваючись своїми стражданнями, шкодить як собі, так і
своїм близьким. Адже вона потряпляс в полон негативних емоцій і всі
системи її організму починають функціонувати гірше. Страждальцям важче
думати, їхні рішення не завжди логічні й викликають співчуття,
здивування і навіть протест. У страждальців порушуються сон, обмін
речовин, знижується апетит, падає працездатність, змінюється настрій, що
інколи негативно впливає на найближчих людей.

А що такс настрій? Кінцевий результат усіх переживань, які ми
відчуваємо в певний момент. Він є немовби середньою величиною, виведеною
з найрізноманітніших емоцій – негативних і позитивних – які проходять
через наш мозок. Тож треба привчити себе так реагувати на різні життєві
зміни, щоб завжди зберегти добрий настрій. Чому це так важливо? Тому, що
в людини з добрим настроєм усі органи і системи функціонують у режимі
життєвого комфорту. Вона краще думає, однаково поводиться з усіма, не
дратується через дрібниці, спокійно спить, продуктивно працює.

Навіть коли людина хворіє, і тоді треба зберегти добрий настрій
оптимістичним ставленням до свого майбутнього. Пози-тивні емоції
посилюють захисні сили організму. Домінік Жан Ларрей колись сказав: «У
переможців рани заживають швидше».

Утома – всім відоме і знайоме явище, але не всі знають, що і вона
корисна. Корисна тому, що, переборюючи її, ми вводимо в дію захисні сили
організму, а це сприяє розвиткові багатьох по-зитивних якостей, зокрема
зміцнюється воля, підвищується вит-ривалість. Але втома може
накопичуватися і переходити в новий негативний стан – перевтому. На
жаль, немає точних критеріїв, як

визначати межу між утомою і перевтомою.

Краса кіноакторки Вів’єн Лі засліплювала, а драматичний та-лант
вражав багатьох. Театрали називали її богинею сцени, а мільйони
кіноглядачів вважали актрису своїм кумиром. Це булла дуже розумна,
шляхетна і чарівна жінка з ніжною і щедрою ду-шею. «Раз на покоління
з’являється жінка, від якої світ не може відвести очей», – писала про
Вів’єн захоплена критика. Бачачи її дивовижні акторські здібності,
неординарність і величезну працелюбність, педагоги пророкували Вів’єн
велике майбутнє. Але вісімнадцятирічна майбутня акторка виходить заміж
за багатого юриста Герберта Лі Холмана, який всерйоз не сприймає її мрії
про театр. Та Вів’єн Лі, попрацювавши три роки вдома, таки випросила у
лондонському театрі «Амбасадорс» найменш помітну роль і зіграла її так
чудово, що Холман був змушений погодитися, що його жінка не тільки
краса, але й акторка з величезним талантом. Він більше не перешкоджає її
творчості. І прийшов справжній великий успіх – «Оскар» за найкраще
виконання ролі Скарлет О’Хару в фільмі «Забрані вітром».

У своїх подальших фільмах вона грає з Лорснсом Олів’є, за-кохується
в нього. У той час критика пише про неї: «Вів’єн Лі така вродлива, що не
потребує таланту, і така талановита, що не потребує вроди». Лі
розлучається з Холманом, а Олів’є – зі своєю дружиною, і вони
одружуються. Але з кожним тріумфом вона зі ще більшими завзяттям і
запопадливістю відшліфовує акторську техніку і майстерність, живе тільки
мистецтвом. Починаються нервові зриви, а відтак і страшний удар, від
якого Вів’сн уже не змогла поправитися – розрив із коханим чоловіком.
Вона «лікує» себе працею. Знімається в кількох фільмах, грає в театрі,
виїздить у турне по Австралії й Латинській Америці. Всюди грає з такою
самовідданістю, що кожної о разу глядачі виходять вражені та зворушені.
Туберкульоз «атакує» талановиту акторку і перемагає.

Ще недавно подружжя визначного італійського тенора Луча-но
Паваротті та його коханої Адуа Вероні було прикладом у світі

довгого і щасливого сімейного життя. Вони були разом 35 років. Усім
здавалося, що в цієї пари «любо наших доньок я повідомляла Лучано по
телефону». Часті розлуки тільки підігрівали їхні почуття, і подружжя
завжди твердило, що їхній «шлюб міцний, як скеля». І ось у квітні 1996
року великий маестро оголосив, що розлучається з дружиною. Він
пристрасно закохався у чарівну двадцятишестирічну Ніколетту Мантовані,
яка два роки пропрацювала у нього секретаркою. «Я просто заворожена і
зачарована силою його характеру і філософією життя», — каже Ніколетта.
Гарна, розумна, освічена в природничих науках, об’їздивши весь світ,
Мантовані стала господинею серця Паваротті. Покинута і публічно
принижена Адау пережила удар з надзвичайною гідністю. У всіх інтерв’ю
вона відповідала, що її шлюб був довгий і щасливий і розпався не з її
вини. Вона залишилася жити зі своїми трьома дочками і батьками Лучано,
які прийняли невістку. А друзі Лучано стверджують, що давно не бачили
його в такому гарному настрої й таким щасливим. Поки що чарівна і
принадна Ніколетта, як у дитинстві, читас йому перед сном казки братів
Грімм. Тож як не згадати слів Лоріса Аззаро: «Для мене жінки завжди
приховують у собі таємницю. Вони причаровують, заполоняють,
заворожують…»

Жінці завжди складніше зламати стереотип і змінити статус. Інколи
можна почути: «Ніхто нікому нічим не зобов’язаний». Це недобра 4іраза.
Від неї віє цинізмом і душевною пусткою. Поряд-

ність, почуття боргу, великодушність не залежать від матеріальних благ.
Адже життя в будь-яких його проявах ніколи не дає гарантії, що ми ніколи
більше не будемо зраджені, покинуті, самотні. Яким би не було щастя, за
нього завжди треба боротися. Причому, завжди, не зупиняючись на
досягненому.

Співачка Марія Каллас, примадонна століття, як її називали
сучасники, майже двадцять років була окрасою найбільших сцен. Вона
народилася в сім’ї небагатих грецьких емігрантів. Маленька

Марія була негарна на вроду, соромлива, товстенька, незграбна і
короткозора. Стаючи все гладшою і гладшою, дівчина ненави-діла шкоду,
подруг і всіх людей узагалі. Але вона любила співати. Закінчивши
вокальну студію і консерваторію в Афінах, Марія почала виступати в
Афінському оперному театрі. За свій перший тріумфальний успіх на
відкритому повітрі молода співачка одержала 63 долари гонорару. Це була
сміховинна сума порівняно з подальшими доходами – до 10 тисяч доларів за
вечір.

Познайомившись із багатим італійським промисловцем Джо- ванні
Батістою Менегіні, який дуже любив оперу, двадцятичоти- рирічна Марія
1947 року виходить за нього заміж. А Менегіні, повіривши в її талант,
віддав все своє багатство, щоб зробити її першим сопрано світу. В той
часДжованні мав сорок чотири роки. Спочатку для своєї молодої дружини
він нанняв найкращих перукарів, кравчинь і лікаря-дієтолога. А відомий
режисер Лукіно Вісконті навчав молоду примадонну основ гри на сцені.
Тоді вона важила 105 кілограмів. Пройшовши курс лікування в одній із
кращих клінік Нью-Йорка, Марія схудла на 40 кілограмів. Звільнившись від
зайвої ваги, Каллас позбулась і нестерпного та болісного комплексу.
Таким чином, поганенька качечка перетворилася на гарну лебідку, яка
невдовзі показала, на що вона здатна. Удача на сцені – одна за одною
(«Тоска», «Лючія ді Ламер-мур», «Трубадур»…). Марія стає однією з
ведучих оперних примадонн.

Вона диктувала нечувані гонорари, не дозволяла ангажувати дублерів.
Зброєю її поля бою був голос. Співачка стає некороно-ваною королевою
міланського оперного театру «Ла Скала».

Минуло десять років після весілля з Менегіні. Шлюб цей вважався
вдалим. Та в житті Марії з’явився Арістотель Онасіс. Зустрівшись із нею
на бенкеті у Венеції, а відтак після опери «Медея» в Лондоні, мільярдер
вирішив завоювати прекрасну гречанку. Він запросив подружжя Менегіні в
подорож на своїй яхті «Христина». Одночасно з ними було подружжя
Черчіллів. Для цієї прогулянки Марія спеціально замовила двадцять нових
суконь. Здійнявся шторм, усі пасажири почували себе погано і лежали.
Тільки Каллас і Онасіс залишилися в салоні. Це було найсильніше з
любовних переживань Марії. Арі вдихнув у неї життя, пристрасть,
фривольність і ніжність. Коли Марія покидала яхту, Онасіс одягнув на її
руку золотий браслет із написом: «Марії – з любов’ю». Вона повіріша в це
і покохала Онасіса. Менегіні переконував її, що зв’язок з цим чоловіком
– кінець її кар’єри.

Онасіс розлучився зі своєю дружиною, а Марія покинула чо-ловіка.
Почалася ідилія, яка тривала дев’яті» років, але так і не за-

вершилася весіллям. Менегіні мав слушність – Каллас співала дуже рідко і
тільки тоді, коли це не заважало планам Онасіса. Усе рідше вона на сцені
й частіше разом з Онасісом у нічних клубах. Єдине, чого вона хотіла – це
бути дружиною Онасіса і його коханкою, йому ж подобалася роль
покровителя великої артистки. А з Марією він поводиться грубо, нахабно,
зухвало. Чим більше потурала йому актриса, тим дужче зухвалішав Онасіс.
У сорок три роки вона завагітніла. Марія дуже хотіла родити, розуміючи,
що цс останній у її житті шанс стати матір’ю, але Онасіс пригрозив, що
коли вона не перерве вагітності, то він від неї відійде. Марія
поступилася.

Але найтяжчі випробовування Марії Каллас були попереду. Онасіса
вабила жінка, яка дужче, ніж Каллас тішила його амбіції— прекрасна вдова
президента США. Він повторив старий трюк із золотим браслетом і невдовзі
одружився з Жаклін Ксннеді. Та незабаром Онасіс з’явився в паризькій
квартирі Каллас. Вони були разом чотири дні. Після його від’їзду Марія
наковталася снотворного. Її врятували. Ще кілька разів вони зустрічалися
з Онасісом, навіть тоді, коли вона жила з тенором Джузеппе ді Стесано.
Шанувальники таланту Каллас з відчаєм спостерігали за повільною агонією
її як співачки й артистки. Деяке задоволення вона мала тільки від
невдалого шлюбу Онасіса з Жакліп Кеннеді. «Справжнього чоловіка» доля
покарала за зраду. Але Марія й далі його кохала. Вона переїхала до
Парижа, все рідше з’являлась у товаристві, відмовлялася брати участь в
офіційних прнйняттях. Слухала власний голос, записаний на платівках,
часто у спогадах поверталася до тих чудових днів, коли весь світ
захоплювався її мистецтвом.

У 1975 році Онасіс помер, і Марія сказала: «Тепер я вдова». Вона
пережила його лише на два роки. Її прах розвіяли над Егсйським морем.
Так заповіла примадонна століття.

Наше здоров’я – привілей такий же тимчасовий, як і молодість. Інколи
надто пізно починаємо переглядати стосунки з близькими

людьми. Сьогодні ми здорові й кохані. Що буде з коханням, якщо завтра
набудемо нового статусу – «хворого?»

Інколи жінки скаржаться на лінощі своїх чоловіків. Жодному почуттю
так легко не віддаємося, до того ж природно, вільно і невимушене, як
лінощам. Достатньо тільки подумати про них, як лінощі непомітно
підкрадаються, обволікуючи солодкою зне-могою, насолодою і млістю. Є
лінюхи, які все своє життя залишаються в щасливому невіданні про цю свою
рису характеру. Бездіяльність не обтяжує їх, піднятися з улюбленого
дивана може змусити хіба що землетрус. Виправдання, яке ми знаходимо для
власних лінощів, як правило, пов’язане зі здоров’ям. Але інколи лінощі
набирають таких масштабів, що буває важко визначити, чим вони є –
наслідком чи причиною недуги. Психологи вважають, що деяким людям за
певних обставин потрібні періоди повної бездіяльності, не захмареної
турботами про хліб насущний ні тривогою про завтрашній день. Інколи
такий стан стає свого роду терапією. Важливо тільки не перевищити
розумно допустимої дози.

Статистика свідчить, що чоловіки і жінки лінуються приблиз-но
однаково. Тільки у чоловіків лінощі, як правило, виявляються в тому, що
стосується домашніх справ, а представниці прекрасної статі віддаються
цій ваді у службовий час. Шкоди і збитків суспільства від лінивих жінок,
напевно, ніхто не підраховував. А ось через лінощі у сім’ї виникають
різні сварки, суперечки і незадоволення, що потім переходять у глибокі
сімейні негаразди. Лінощами людина рятується від того, що їй не до душі,
що вириває її зі стану душевного комфорту. Суспільство інколи навіть
користало з чоловічих лінощів. Уперте небажання брати участь у
господарських справах вилилося в тс, що чоловіки зайнялися
винахідництвом під солідним приводом «полегшити життя коханій дружині».
Пральна машина, м’ясорубка, пилосос, овочерізка… Автори всієї
домашньої автоматики – теж із числа талановитих ледарів-чоловіків. Тож
лінощі -це тільки маленька слабкість, яка має епізодичний характер.

Чоловіки живуть по годинах і мислять, в основному, в межах коротких
проміжків часу. Жінкам ближчий місячний цикл, за яким вони планують свою
поведінку і навіть розвиток стосунків з чоловіками. Про це потурбувалася
фізіологія. В коханні ніколи не може все відбуватися гладко. Не можна
уникнути хвилювань і страждань, підводних рифів, страхів, побоювань і
нервових зривів. Мудра французька приказка каже, що жінка може з нічого
зробити три речі: зачіску, салат й істерику. Салат – це смачно, зачіска
гарно. А істерика?

Чим розумніша людина, тим більше зусиль вона докладає, щоб
приборкати свою злість. Будь-яку істерику можна чимсь ком-пенсувати.
Фізична праця, професія вимагають постійного пере-бування у центрі
уваги. Ними можна замінити істерику. Правда, тут важливо реально оцінити
власні можливості.

А ревнощі? Нерідко можна почути: «Ти моя (мій) і тільки моя (мій)».
В кращу пору стосунків між чоловіком і дружиною рев-нощі – це справді
ознака любові. Слова: «Де ти була?» означають, що ревнощі набирають
власницького характеру. І нарешті: «Я тебе вб’ю!» Ревнивець «виходить з
берегів» – ним, єдиним і неповторним, знехтували. Чоловічі, як і жіночі,
ревнощі здаються збоку чимсь досить приємним, легким і не особливо
обтяжливим. Чоловічі ревнощі інколи бувають страшні. Вони відбирають
свободу. Прагнучи догодити ревнивцеві, партнер перестає бути самим
собою, життя заганяється в суворі рамки: не можна чинити так, як
дотепер. Те, що раніше здавалося природним, нині недопустиме. Навіть
життя в «рамках» не влаштовує ревнивої людини. Їй погано з вами, як і
погано без вас. Нестерпно страждають обоє. Але якщо жінка хоче
залишитися з чоловіком надовго, вона ніколи не повинна давати йому
підстав для ревнощів.

Кожна людина має фізіологічні й духовні потреби. Секс десь поміж
ними. Індивідуальні особливості, темпераменти можуть зробити
пріоритетною одну з цих сторін: для когось кохання – це винятково
фізіологічна розрядка «без емоцій», а хтось усе максимально одухотворює,
романтизує. В принципі, і те, і те – норма. Але чим тонша, складніша
особистість, тим важливіший для неї «емоційний супровід».

У житті гармонійно розвиненої людини повинно бути все. Основне – не
мучити себе почуттям вини, що відчуваєш потяг до кохання, але й не слід
вкладати в нього весь свій особистий потенціал. Не робити вигляду, що
цього немає, але і не вважати його головним і єдиним. У житті дуже
багато гідного нашої уваги.

У кожного з нас бувають особисті інтимні переживання, які тільки ми
можемо оцінити. Маємо право на минуле і ні перед ким не зобов’язані про
нього звітувати. Навіть перед закоханою в нас людиною. Чоловік дуже
ревниво ставиться до минулого своєї дружини. Він часто ревнує її навіть
до тих, хто колись був у її житті. Навіть якщо для неї вони уже нічого
не значать. Його все одно інколи муляє, що вона колись належала іншому.
Тут найрозумніше – дати чоловікові впевненість, що він для неї найкращий
і найголовніший.

У подружніх стосунках не повинна зникати сексуальність, її треба
підтримувати все життя. Банально, але справедливо, що ко-

хання – ватра, до якої потрібно постійно підкидати дров.

Як відомо, поведінка і самопочуття людини змінюються. Пояснюється це
її фізіологією. Що стосується сексуальних аспектів здоров’я, то зміни
особливо помітні у чоловіків, коли вони досягають сорокарічного віку,
оскільки вже з двадцяти п’яти років вміст гормонів у їхній крові починає
поступово знижуватися. Так задумано природою, позаяк своє біологічне
призначення чоловік, в основному, повинен виконати до цього віку. Але це
не означає, що кожен чоловік в цьому віці помітить у своєму організмі
якісь відхилення, а тим більше ослаблення потенції. Є така приказка:
«Жінці стільки років, на скільки вона схожа, а чоловікові – на скільки
він себе почуває». Адже сексуально чоловік більш привабливий тоді, коли
вступає у зрілість: до нього приходять досвід, уміння себе контролювати,
знання таємниць жіночої чутливості. Особливо здібні чоловіки в основу
своїх сексуальних стосунків кладуть здатність у першу чергу принести
радість партнерші, а вже потім – собі. Такий підхід до сексу неможливий
у юності, коли гормони пригнічують психіку.

Мабуть, ви звернули увагу, що в книжках, кінофільмах го- ловним
персонажем стає розумний, активниіі, елегантний, шля-хетний красень
«після сорока років». До речі, чоловіки в цьому віці стають «героями» і
в реальному житті, оскільки до 40 вони вже реалізували свої соціальні
претензії: займають відповідне або близьке до бажаного соціальне
становище, достатньо забезпечені матеріально, респектабельні, впевнені й
урівноважені, а сивина тільки прикрашає. І це перша причина, чому юна
дівчина закохується в чоловіка, старшого за неї у два рази, а то й
більше.

Але дивно, що чоловіки в сорокарічному віці переживають і свою першу
кризу. Статистика свідчить, що якраз на сорокаріч- них навалюються
неочікувані інфаркти міокарда, які часто важко

пояснити. У цьому віці в них стаються і перші невдачі в сексі. А це
нерідко стає причиною численних зрад, причому з партнерами на один раз.
Деякі чоловіки навіть покидають сім’ю, залишаючи дружину, з якою до того
часу прожили не один рік, і дітей, що нічого не розуміють, але дуже
страждають. І йдуть до жінок на двадцять років молодших за них. Річ тут
не в самому чоловікові. Це наслідок другої причини, з приводу якої
утворюється зв’язок між чоловіком після 40 і дівчиною до 20 років.

Якщо чоловік почуває послаблення потенції (тимчасові чи постійне), що
в цьому віці не рідкісність, він починає неспокоїтися. Цю в’ялість
чоловіки пояснюють втомою від постійної партнерші, що їм потрібні нові
враження. І тоді вони починають задивлятися на молодих дівчат,
сподіваючись, що свіже дихання юності поверне їм попередню силу. І до
якоїсь міри це справджується: зрілому чоловікові всі молоді дівчата
здаються надзвичайно вродливими, а це його емоційно і сексуально
збуджує, особливо, коди за юну красуню треба поборотися.

Опріч того, у сексі з молодою партнеркою у зрілого чоловіка справді
може настати гармонія, бо секс суто біологічно має недуже велике
значення в житті юнки, позаяк справжній сексуальний темперамент жінки
здебільшого виявляється близько 35-річного віку, а значить, юна красуня
в ліжку буде делікатна і слухняна, оскільки авторитет досвідченого в
сексуальній сфері партнера, знавця жіночої душі, великий.

Сексуальні проблеми чоловіків після 40 – це ті ж проблеми жінок, але
з протилежним «знаком»: дами «бальзакового» віку перебувають у розквіті
своїх сексуальних можливостей, а значить, і вимоги в них великі. Але це
не означає, що інтимні стосунки між партнерами одного віку приречені
через різні їхні темпераменти і зріла жінка, якщо вона сексуально
активна, рано чи пізно, внаслідок своїх фізіологічних особливостей, сама
Того не бажаючи, «штовхне» чоловіка в обійми молодості.

Якщо жінка щиро бажає зберегти сім’ю і для цього вона готова з
розумінням поставитися до деякої дисгармонії у відно-

синах зі своїм чоловіком, то, щоб утримати його від бажання поправити
свої «справи» з молодою дівчиною і в той же час спробувати налагодити
своє інтимне життя, їй доведеться стати «артисткою».

Перш за все дружина не повинна показувати чоловікові, що він у
ліжку «не орел». Щоб дістати задоволення і в той же час до-

помогти чоловікові, вона має бути активною, не боятися фантазувати в
інтимних стосунках. Часто деякі відхилення від звичних умов (інше місце,
музика, запах парфумів, фільм з пікантним сюжетом, спільне проглядання
відповідного журналу) дають новий спалах сексуального захоплення, а
інколи взагалі вирішують всі сексуальні проблеми партнерів.
Поінформованість у цій сфері й уміння взятии ініціативу в свої руки тут
дуже важливі.

Трапляється, що конфлікт чоловіка і дружини зміщується в чисто
сексуальну площину. Переживши невдачу в інтимних сто- сунках або
відчувши небажання близькості, деякі чоловіки роб- лять висновки, що
секс уже не для них і краще відмовитися від будь-яких спроб близькості,
щоб не потерпіти фіаско. Особливо часто так вони вирішують після кількох
«невдач», або коли зни- кає хіть. Вони навіть не пробують змінити
ситуацію, терплять че-

рез надуману стриманість, не віддаючи собі звіту, що така по-
слідовність межує з глупотою і лише ускладнює проблему. В цій

ситуації потрібна консультація сексопатолога, а також тактовність і
розуміння дружини. Якщо ж вона в основу взаємин з чоловіком ставить
секс, наполягає на інтимних стосунках, то таким чином поглиблює у
чоловіка страх перед компрометацією, а значить, тільки посилює його
небажання піддавати себе випробовуванню. Часто все це веде до так званої
вторинної імпотенції.

Таких речей не можна замовчувати, вважаючи їх за неприс- тойність.
Бо внаслідок замовчування самого факту існування складності такого роду
маємо так багато абортів, розлучень, злочинів на сексуальному ґрунті й
багато іншого, чого можна уникнути. Вони тягнуть за собою великий шлейф
проблем, комплекс неповноцінності, обмеженість. Про це треба писати,
роз’яснювати, не ображаючи і не принижуючи нічиєї гідності. Спільно
можна вирішити будь-які проблеми і жити щасливо.

Ніхто вас не осудить, якщо вирішите провести зрілі й похилі роки
без сексу. Цс також нормально. Та все ж варто пам’ятати, що сексуальна
активність робить вас привабливими. Ні, вона не повертає молодості, але
дає змогу відчувати молодість. Хіба погано бути впевненим у собі й
бажаним до кінця своїх днів?

Естетичне оточення викликає відчуття чистоти, свіжості. Змінюються
наш власний вигляд і дім, де живемо. Не байдужі й гігієнічні процедури,
приємний запах, гарні, чисті, скромні речі, суто жіночі чи чоловічі
знаки уваги, які виявляємо одне до одно- го. Старовинна приказка
твердить, що кількість поцілунків – по- казник гараздів у родині. Це
також «дрова до ватри».

Поєднання розмаїття рис характеру створює яскраві й різноманітні та
незавбачливі особистості, які легко переходять від чорної депресії до
майже маніакального стану, від веселощів–

до сліз, від щирої любові й повного довір’я – до шалених безпри-

чинних ревнощів і ненависті. З іншого боку, е особи, які пам’ята- ють
тільки приємні моменти, а всі погані забувають.

Наведемо деякі статистичні дані. Дізнавшись про подружню
невірність, на розлучення подають 95 відсотків чоловіків і тільки 30
відсотків жінок. Це зовсім не черговий факт нерівності статей і не
дискримінація жінок, а чергове відображення того, що чоло- віки і жінки
різні – і біологічно, і психологічно. Нормальні чоловіки не в стані
зрозуміти і простити зради. Таких, що прощають, мають за слабких і
безвольних. Вони все життя працюють на сім’ю, не ремствуючи, покірно
виконують усі жіночі примхи і забаганки і немовби стають вічними
слугами. А дружина до того ще й нарікає на такого чоловіка, що він
тюхтій і невдаха, шкодує, що вибрала чомусь його, а не когось іншого з
числа її блискучих прихильників. Але це не зовсім так. Така жінка довго
вишукувала якраз такого, з амебною психікою, щоб для власної вигоди
зробити з нього мученика. Сильним чоловіком неможливо маніпулювати, а їй
хочеться, щоб він виконував усі її примхи.

Два сильні характери в подружжі часто створюють важкі
взаємовідносини. Кожній сильній жінці треба вчитися грати роль м’якої,
шляхетної, делікатної, яка погоджується підпорядковува- тись. Розумний
чоловік відгадає таку гру, але підіграє жінці.

Талановиті люди часто розпачливі, несамовиті диваки і чим вони
геніальніші, тим дивовижніше поводяться. Але яку б сферу діяльності не
обрати: мистецтво, науку – всюди близьким до ви- датних людей доводиться
важкувато. Ейнштейн був домашнім тираном, навіть завів «статут», за яким
мала жити його перша дружина: ні про що не питати, не надокучати, нічого
не вимагати і ще дуже багато «не». Або візьміть роман Е. Золя
«Творчість», де в образі головного героя можна було впізнати деякі риси
пись- менникового друга Поля Сезанна. Письменник і художник посва-
рилися назавжди. Такому генієві потрібна дружина, здатна «роз- чинитися»
в особистості великого друга, стати його блідою тінню, підпорядкувати
йому всі свої думки, бажання і вчинки, нічого не вимагаючи натомість.

Чоловіча гідність. Що таїться в цьому слові? Честь, гордість,
самоповага, вірність принципам? Але яким принципам вірність? Чоловік і
дружина хоч і живуть поруч, але дуже мало знають одне про одного, дуже
погано одне одного розуміють. Якщо себе цінувати недуже високо, то чийсь
життєвий успіх обов’язково сприймається як підтвердження власної
неспроможності. Опріч того, один із поширених соціальних нормативів
полягає в тому, що цінність людини визначається наявністю власності, яку
вона має: чим більше власності, тим більша значущість особистості. Тож
коли людина заздрить гараздам інших людей, то за цим приховується гостра
потреба самоствердження, бажання захиститися. Заздрісники завжди мають
менше того, на що претендують. Заздрісник не може ефективно творити й
досягати вагомих результатів.

Ефективно працювати – це працювати творчо. А заздрісна людина
ніколи не може бути творцем. Коли вона заздрить щастю, то заздрить
результатові й тільки на ньому акцентує свою увагу. Чи бачив хтось, щоб
заздрили важкій праці? Або безсонним ночам? Ні, ніхто не заздрить
зусиллям, а тільки нагородам. Для творчої людини – вагомий результат
природний і навіть малоцікавий. Основне для неї – процес. Він її
поглинає, ним вона насолоджується, він її манить. Творцеві важливо
зрозуміти, як досягнуто результату. А коли одержані перші плоди, трішки
відпочити, розслабитись з друзями, скерувати і зосередити всю увагу на
нові завдання. А заздрісник людина всю творчу й активну енергію перево
дить у злобу. Він дуже швидко старіє. Людина надійно захищена від
заздрощів тільки тоді, коли здатна насолоджуватися самим перебігом
життя, кожною його миттю. Таким людям заздрять. Не грошам, не владі, не
науковому відкриттю, а щастю, легкості, життєвості. Чому заздрять
кіноакторам? Бо вважають, що вони живуть яскраво, цікаво, повноцінно. У
масовій свідомості – це лідери життя, творчі особистості, які
реалізували себе.

Скаржаться, що чоловік не той, жінка не та, діти не ті. А на-
справді скаржаться на те, що втратили радість буття, не мають контакту
зі самим собою. Відчувають, що справжнє життя десь там, у інших, а в них
немає.

Проблеми у всіх різні. А саме бажання порівнювати виникає тоді,
коли людина відчуває велику різницю між тим, яким вона хотіла б бачити
своє життя, і тим, що вона має. Приміром: я ніколи так гарно не
виглядатиму, бо не маю вишуканого одягу, косметики, тренажера, не маю
часу і сил, щоб ходити в басейн. Таким чином, джерело трансформації
людина шукає ззовні, а не в собі, коли сама ідея порівнювати перестає
існувати, втрачає зміст. Коли людина порівнює себе з іншою, на це
порівняння вона витрачає всю свою психічну енергію, а сама замість іти
вперед, навіть не залишається на місці, а котиться назад.

Приміром, жінка погано живе зі своїм чоловіком. Між ними провалля,
стосунки їхні мовчазні, холодні. Ця жінка заздрить своїй сестрі, в якої
чудова сім’я, але вона тішить себе думкою, що чоловік її – не п’яниця,
як у її сусідки. І все-таки вона відважилася розлучитися з ним. Цей крок
вимагає від жінки самостійного ви- рішення дуже багатьох проблем,
пов’язаних з дітьми, з житлом, улаштуванням на роботу, посиленим
доглядом за своєю зовніш- ністю. Змінюючи своє життя, вона змінюється
сама і щодня відкриває в собі нові можливості й сили, цілком по-іншому
бачить й оцінює себе. Їй важко, але чи буде вона порівнювати себе з
кимось іншим? Вона тільки тепер відчула, що живе, і гостро відчуває
кожен момент свого буття, концентрує сили, реалізує бажання, довіряє
своєму життєвому потенціалові.

Може, в цей час жінка стає амбіційного. Амбіція – це дома- гання,
прагнення одержати те, чого хочеш, досягти реалізації своїх планів.
Починати ж завжди треба з грандіозної амбіції – прожитии максимально
чудове життя, на яке здатний, проявити себе щонайповніше. Щодня ця
велика амбіція набирає різного конкретного змісту. Без здорових амбіцій
життя стає прісним, сірим та нудним. І не варто соромитися заявляти про
це. Якщо людина посправжньому цінує і поважає себе, то їй байдуже, що
інші її не відзначили чи не зрозуміли. Чому взагалі хтось має мене
оцінювати і чому я повинен орієнтуватися на чиїсь оцінки і ними
дорожити? Бо це завжди пов’язане з відчуттям, що нас недолюбили, не
визнали, не захоплювалися нами.

Людина хоче всім подобатися, прагне, аби всі її заохочува- ли. У
житті так не буває. Тому її весь час турбують неспокій, не-впевненість,
підозра, ревнощі й заздрість. Вона постійно пережи-ває, що про неї не
думатимуть так добре, як вона того бажає, хоч те, як до нас ставляться
інші, зовсім не стосується вашого щастя.

Тому треба викорінювати в собі шанолюбство і без самоприни- ження
чітко намагатися усвідомити, наскільки я роблю менше і гірше, ніж можу.
Коли людина йде шляхом трансформації, то їй нема чого плакати над собою.
Вона вірить у себе.

Страждання бувають різні. Часто люди самі собі вигадують привід
для переживань, а потім не хочуть з ними розлучатися. Коли людина жаліє
себе або комусь заздрить, вона мучиться, збільшує вантаж своїх
негативних емоцій. Але можна жаль до себе чи заздрість трансформувати в
активне, творче, цілеспрямоване переживання. Від жалості до себе та
заздрощів настає депресія, людина слабне і внаслідок астенії думка про
тс, що життя не вдалося, стає панівною, а жаль до себе ще дужчає. І
виходить замкнене коло.

Коли відбувається щось незрозуміле, французи кажуть: «Шу- кайте
жінку! Це, мабуть, її витівки». Те ж саме інколи кажуть і про чоловіків.
Але справжнім винуватцем багатьох подій і змін Були і залишаються
людські пристрасті. Інколи великі й чудові, а інколи низькі, банальні й
вульгарні. Кохання, гордість, шанолюбство, ревнощі, помста й інші сильні
почуття кидали і кидають свій виклик здоровому глуздові, розсудливості й
тверезому розрахункові. Який вплив мали пристрасті на хід історичних
подій, на життя і діяльність видатних людей минулого?

Давньоримська імперія, досягши апегею своєї могутності величі за
Цезаря й Августа, під впливом багатьох причин по-ступово стала
занепадати і розкладатися. Все почалося з того, що дружина імператора
Клавдія, Валерія Мессаліна, почала роз- пусне життя. Вона була дуже
вродлива, жіночна, хтива і непри- ховане розпусна. Клавдій дивився крізь
пальці на жінчину пове- дінку. Він хотів залишитися в пам’яті людей
мудрим і справедли-

вим імператором. Але Мессаліна навіть у розпусті переступала дозволену
межу. Не розлучившись з імператором, влаштовує бучне весілля і виходить
заміж за одного зі своїх коханців. У Клавдія не витримали нерви, і він
наказав убити Мессаліну та її коханця…

Залишившись удівцем, він просить сенат підібрати йому мо- лоду,
вродливу, а головне, порядну жінку. Подаються різні про- позиції.
Імператор зупиняє свій вибір на гарній і розумній патри- ціанці, своїй
небозі Агрпппіпі. Але римський звичай суворо забо- роняв шлюби між
близькими родичами. Нехай сенат накаже мені одружитися з Агриппіиою, і я
підкорюся. Так і сталося. Молодша на тридцять років від Клавдія,
Агриппіна вже два рази булла заміжня і в неї від попередньої о чоловіка
росте син Доміцій, а в Клавдія – син Британнік. Агрнппіна починає
заправляти всіма справами Римської держави. Вона повертає з заслання
відомого мудреця і письменника Аннея Сснску і просить його стати
вихователем Доміція. Відтак переконує свого чоловіка-дядька, щоб її син
одружився з погодонькою Октавією в інтересах імперії. Таким чином зять
урівнюється у правах на престол з рідним сином Клавдія. Агрнппіна
підсипає в улюблену страву Клавдія смертельну отруту і добивається, щоб
сенат проголосив новим імператором Риму її сина Доміція, якому в той час
було 17 років. А поки син змужніє, Агриппіна вирішує навести лад у Римі.

Домініцій мав ще одне ім’я – Нерон. Опріч подвійного імені, у
нього було і друге обличчя. Він відразу ж на очах у всіх, у тому числі й
своєї дружини Октапії, починає роман із вродливою вільновідпущеницею, не
байдужий також і до хлопчиків і на оргіях, як жінка, віддається
чоловікам. Новий імператор подає приклад неймовірної розбещеності
1’ромадянам і рабам Риму. Мати вже не в змозі вплинути на сина, який
постійно бере участь у диких оргіях, бродить переодягнений вулицями Риму
і, як звичайний розбійник, грабує людей, одержуючи від цього велике
задоволення.

Агриппіна нагадує Неронові, що у Римі є людина, яка має більше
прав бути імператором, ніж він. І невдовзі Британніка отруїли. Мати
здогадується, що настає і її черга. І вона не помилилася.

За що Бог покарав Агриппіну? За те, що вона вийшла заміж за
старого нелюба Клавдія. Вона дістала владу, багатство, зовнішній блиск.
Але в ній умерла людина, а значить, можливість кохати і бути щасливою.
Так уже влаштовані люди: справжнє щастя їм дає тільки любов, причому не
має значення до кого: до чоловіка чи дружини, до дитини чи матері, до
людей узагалі чи навіть до наших молодших братів – тварин. Агриппіпа
належала до людей, які, коли навіть когось і люблять, то тільки для
власної користі. Навіть рідний син був потрібний їй лише як жива
сходинка до вершини влади. Всю брудну роботу вона виконала заради сина,
сподіваючись, що Анней Сенека виховає його розумним, добрим, з чистою
душею. Але що міг зробити вчений, якщо мати на очах у Домініція творила
тільки зло? Брудної чистоти не буває. Хто підняв меча – від меча і гине.
Убиту Агриппіну поховали без почестей. Нерон навіть заборонив поставити
пам’ятник на її могилі. Згодом настане Неронова черга. В цьому житті за
все треба розплачуватися.

Здебільшого чоловіки бояться жінок. У всі часи цей страх змушував
чоловіків принижувати своїх дружин – перед сильним завжди винен слабший.
Тож найкраща насолода для жінок – бути вільною.

Жінко, твої очі бачать світ інакше, ніж ми.

Жінка – міст, жінка – стрибок, жінка – дорога

І плід любові й ніжності.

Жінко, твої розкриті руки наповнені

Могутньою силою затишку, притулку й комфорту.

Але ми не змогли зрозуміти твоєї сили,

І твій плач

Скритий у мовчанні

І блукання у пітьмі.

Жінко, живи вільно і незалежно.

Цього вірша написав Генеральний директор ЮНЕСКО, док- тор
біохімії, член іспанської Королівської академії медичних наук, член
Всесвітньої академії наук і мистецтв Федеріко Майор.

Психологи вважають, що для щастя подружньої пари ми по- стійно
шукаємо свого ідеалу, який вигадали ще в дитинстві. І на- решті
усвідомлюємо, що жодна людина повністю не відповідає цьому ідеалові.
Часто запитуючи, чому немає ідеальних людей, забуваємо просту істину, що
наші хиби і вади – це продовження наших позитивних якостей. Адже навіть
позитивні якості людини мають свій зворотний бік.

Вас захоплюють мужні люди твердої цілеспрямованої вдачі? Тоді
будьте готові до того, що не побачите у них чуйності, сенти-
ментальності, а інколи зустрінетеся з їхньою жорстокістю, неба- жанням
рахуватися з іншими. А добрі й чуйні люди м’якої вдачі можуть
розчарувати вас слабкою волею і нездатністю постояти за себе і за
близьких.

Усім, звичайно, подобаються веселі, товариські, ком-панійські
люди. Вони – душа товариства, своєю розкутістю і відвертістю приваблюють
вас. Але і тут проблеми: такі люди часто погано пристосовані до
буденного життя. Їм нудно, вони марніють, прагнуть свята, шукають шумних
компаній, веселощів, забав.

А ось парадокс. Здавалося б, що може бути поганого в чес- них,
принципових людей? Але і тут буває не все гаразд: часто такі люди –
великі зануди з консервативними переконаннями. Їхні принципи негнучкі, а
інколи старомодні. Їх дуже тяжко переконати, в суперечці вони дратують
своєю впертістю.

Вибираючи пару для подружнього життя, будьте готові сприйняти і
багато іншого, оскільки все обтяжено своєю проти- лежністю. Ще в
старовину казали, що й вади – це продовження наших достойностей. Тож не
варто поспішати з висновками. Слід постаратися побачити те краще, що є у
близькій людині.

Але людина так уже створена, що їй завжди хочеться чогось свіжого
і непізнаного. Така властивість нашого мозку, який не ге- нерує емоцій
при спілкуванні зі звичним повсякденням. Нова інформація, а відчуття і є
інформацією, здатна збуджувати емоції. Тому так і виходить, що після
15-20 років подружнього життя до нас раптом навідується романтичне
кохання. Це не просто вибрик зрілого чи літнього чоловіка, це симптом
перехідного віку. Чоловік у цей час потребує своєрідного «допінгу», хоча
сам цього й не усвідомлює. Близькість із молодою жінкою дає йому змогу
відчути себе молодим, повертає спогади, підігріває самолюбство. А що
спонукає молодих жінок іти назустріч сивоголовим джентльменам? Часто це
матеріальний розрахунок, коли красуня, в обмін на молодість і
привабливість одержує матеріальний достаток.

У Біблії розповідається про царя Давида, який на старість міг
зігрітися в ліжку тільки з багатьма юними дівчатами. З такими ж
ситуаціями зустрічаємося й у сучасному житті. Іспанський пись- менник
Каміло Села, одержавшії Нобелівську премію, оголосив про свій шлюб з
журналісткою Мариною Кастано, яка була мо- лодша від нього на 40 років.
Із нею Села прожив сорок чотири роки. Назвемо й інші подібні приклади.
Імре Кальман – різниця віку з дружиною ЗО років (троє дітей), Теодор
Драйзер – 28 років, Генрі Фонда – 28 років, Василь Жуковський – 38 років
(двоє дітей), Федір Достоевський – 25 років (двоє дітей), Дмитро
Менделєєв –ЗО років, Олександр Вертинський – ЗО років, Сергій Лемешев –
20 років.

Тільки люди, що переходять другу половину життя, усвідом- люють,
яке велике значення мас кохання. Взаємна любов змінює нас. Без неї важко
пережити складні часи.

Для людини дуже важливими є щирість і сердечність. Щирі люди
беззахисні й уразливі. Але такі люди здійснюють духовний прорив, їхніми
зусиллями в світі нагромаджується добро. А зло ніколи не залишиться без
кари. Негативний заряд бумерангом повертається до людини.

Чим славетніша людина, тим більший її енергетичний потен- ціал.
Водночас така людина вимоглива до себе, вона постійно сумнівається.
Поряд із цим, чим знаменитіша людина, тим вона вразливіша й
незахищеніша, тим більше в ній скромності та простоти.

Майже всі супутниці літніх чоловіків признаються, що з ними набагато
цікавіше. Вони більше бачили і читали, більше знають. У літніх чоловіків
розвиненіший смак, вони досягай того, чого повинні були досягти,
відшліфували своє світосприйняття.

Ці чоловіки не борються з жінками за місце під сонцем, а на- впаки,
хочуть їм допомогти. Набагато важливіше захопити дівчи- ну розмовою,
своїми ідеями, оригінальними думками. Якраз у цьому літні чоловіки не
знають собі рівних, що особливо подобається молодим жінкам. Правда,
деяких жінок лякає перспектива стати доглядальницею безпомічної старої
людини. Але справжня любов, повага до чоловіка, вдячність переважають
вікові бар’єри.

Молоді ж чоловіки повинні усвідомлювати ці переваги стар- ших і
зробити все, щоб уникнути драм в особистому житті. Опріч ввічливості й
вихованості, треба навчитися гарних манер, правил здорового способу
життя і доброго тону, що мають досить велике значення. Звичайно, йдеться
не так про те, в якій руці ви тримаєте виделку і ніж, як про ставлення
до себе, повагу до інших. Слід пам’ятати, що виховання значно вище від
освіти. Якщо ви поважаєте себе, то й інші поважатимуть вас.

2 Розділ. Чоловіче „хочу” та жіноче „треба”

Інколи можна почути: «Я його так кохала, всю себе віддала йому, а
він мене покинув…». Не варто віддавати всю себе, а тим більше всю.
Чому чоловіки покидають жінок? Тому, що в них нерозвинений «дорослий».
«Жінки» не покидають кидають «дитину», залишають маму.

А як дізнатися, чи є у вас «дорослий»? Якщо ви почуваєтеся щасливо
незалежно від поведінки тих, що вас оточую її, значить є. Адже
здебільшого жінка міркує так: «Я буду щаслива, якщо сни добре
поводитиметься, а чоловік приноситимс додому всю зарплату». Та коли вона
цього досягне, то на зміну цим вистави ть інші, інколи нездійсненні
умови. Жінки нещасливі п тому, що ставлять себе в залежність. А чим
визначається вибір чоловіка? Кому можна дозволити себе завоювати? Якщо
жінка дивиться на чоловіка і думає: «Я хочу, щоб мій син був подібний до
тебе», то це чудово. Коли ж у жінки не виникає такого почуття, значить
її стосунки з чоловіком побудовані на маніпуляції. Правда, і без цього
не можна.

Таким чином, головне достоїнство чоловіка формує мама: до шістьох
років вона повинна прищепити сипові впевненість у тому, що він дужий і
розумний. А якщо цього мама зробити не зуміла? Тоді цю роль може
виконати будь-яка жінка – та, до якої згодом залицятиметься. Але період,
впродовж якого жінка може сфрмувати в чоловіка його достоїнства, дуже
короткий. Проте не кожна жінка здатна скористатися цією можливістю.

«Хочу» чоловіча суть, тому при всіх упущеннях батьків, які формують
сценарій майбутнього своєї дитини, цей стан свідомості у чоловіка
присутній так або інакше й від свого чоловічого «хочу» він іде до
жіночого «треба», яке пізнає від жінки в першу чергу від матері, що
врешті-решт приводить до життстворчості. Чоловік втілює себе в ділі. А
жіноча суть „тре –

‘ Савсльичева В. Л. Жснщина сдслает мужчину счастлипвым, если услышит
его «хочу» // Света. 1993. – № 3. – с. 14-16.

ба” і від цього «треба» жінка йдс до «хочу», що втілюється в її дітях.
Жінці дуже важливо знати, кого саме вона хоче, який чоловік мас стати
батьком її дитини, позаяк від цього залежить втілення її мрії.

Однак не кожна жінка привчена хотіти, адже з дитинства їй твердили:
дівчина мас бути скромна, послушна, акуратна. А ти ще чогось хочеш. Піди
зроби уроки. І що виходить? Замість того, щоб стверджувати своє «хочу»,
жінка погоджується на «хочу» чоловікове. Ця згода веде до викривлення не
тільки її прагнення, алей впливає на її ставлення до чоловіка. Жінка
погоджусться вийти заміж. Але цього хотів він, а чого хотіла вона? Вона
хотіла… вийти з дому. Адже «хочу» може бути реалізоване тільки через
особистість, через власне «я». «Я вже настіль кп спроможна особистість,
піо дозволяю собі хотіти». Але особистість її з перших днів
пригнічувалася заборонами батьків, і коли дівчина внростас, її «хочу»
ліпне протест протн ба тьківської о «ти повинна».

«Піти швидше з дому, в якому я нічого не вирішую!» – цс одна з
найпоширеніших жіночих помилок. Жінка думас: «Осі, я сама виберу собі
чоловіка». Та вона нічого не внбнрас. Вона просто погоджується на вибір,
якіїіі зробив інший. Ііі здасться, що людина, за яку вона виходи ть
заміж, звільнить її, іі вона робін имс те, іцо хоче.

Отож виходить заміж, думаючії, що тепер буде вільна, а на- справді
відразу роби ть із чоловіка свого «батька»: ти мене забрав, тепер масш
про мене піклуватися, приносити зарила ту, дарувати презенти. Ти повинен
охороняти гніздо, яке я звиваю для нашого первістка. Але в чоловіка тут
же спрацьовує почутгя про тесту: «Я нічим тобі не зобов’язаний? Це ти
масні мені прані сорочки, готувати обіди, приносити продукти з
базару…» Жінка іі собі нротестує: Яке прибирання? Яке прання? Цс що за
подружній борі? Як тільки в дорослих стосунках з’являється мотив
повинності, починається процес руйнування.

Дружина мусить зрозуміти: чоловік нічого не повинен, він хоче і
може, і вона може. А разом вони можуть дуже багато. Їм слід трохи
замислитися: «А я маю зробити, щоб чоловік хотів охороняти це гніздо?»,
бо жінка первинна, вона джерело енергії для чоловіка.’

Що ж треба зробити, щоб чоловік захотів внкона ти бажання дружини?
Жінки часто думають, що коли народять дитину, то прив’яжуть чоловіка до
родинного гнізда. Це ще одна помилка, вважаю ть психотерапевти. Чоловік
вільний від потомства, він у принципі може іі не знані, хто й де в нього
народився. Так чого ж йому треба? Йому потрібні почутія! Почуття, якими
жінка за- ряджас чоловіка, без чого він практично не здатний на життс-
творчість. По суті, почуття можуть бути всілякі, але вони повинні бути.
Чоловіка дуже часто тримас коло дружини жалість. Це почуття
культивувалося століттями, оспівувалося в піснях і поезії. Але воно дуже
обтяжливе, воно тисне на людину, воно не конструктивне. Адже чоловік
мріє про почуття захоплення, гордості, шанобливості «Ти розумний і
найдужчий!». Ці слова вливають у нього неосяжні сили.

Якщо чоловік не може одержати віл жінки позитивних по- чуттів, він
добиває ться від неї нсґатнвннх, її їх дістані значно легше. Нетреба
напружуватися, витрачатися на подарунки. Розізлив жінку – і одержав
роздратування. Розізлив дужче гнів. Хан навіть ненависть, але тільки не
байдужість, бо остання чоловіка нівелює і навіть знищус.’ А ще с почутгя
страху. Трапляються пари, які тримаються якраз на цьому почутті. Можете
собі уявити, як їм живеться?

Якщо жінка захоплюється своїм чоловіком на словах, а внут- рішньо
цього захоплення не відчуває, то це відчуває він. Бо чо- ловік не чує
слів, а сприймає тільки почутгя. Хоч йому і приємно чути фальшиві
захоплення подруги, але вони не дають йому сили. Обдурити чоловіка
неможливо.

Ще одна дуже поширена жіноча помилка: жінка з одного боку відходить
на становище «дитини»’ перетворюючи чоловіка на «батька», а з другого –
сама стає «мамою» раз вийшла заміж, то повинна прати, прибирати,
готувати їжу та ще й приносити зарплату. Звалюючи все цс на себе, вона
перетворюється па коня. А кінь везе-везе – і стомився. Ніяких почуттів
уже нема. Лише втома. Навіть якщо іі були якісь почутгя, то вона віддала
їх не чоловікові, а пранню, приготуванню, прибиранню. І все це зробила,
як сама вважає, для нього. А далі? Вона хоче повернути втрачену енергію.
І варто чоловікові з’явитись у дверях, як вона кричить: «Ти чому
насмітив? Я для тебе прибирала, а ти сякші-такин!». Але йому потрібне не
прибирання. Йому необхідна її усмішка, її захоплення від того, що він
прийшов додому. Він прагне її шобові, але одержує цю любов
опосередковано, через вимиту підлогу…

А як бути? Адже і підлогу треба помити, і попрати. Ту і у кожної
жінки, як пише психотерапевт Віра Савсльїчева, є свої прийоми. Одні
переконують чоловіків, що від води в них екзема. І чоловіки перуть
сорочки самі. Але коли раптом жінка випрала чоловікові тільки одну
сорочку, в хаті свято, захоплення. Уявляєте, яка перемога? Переборюючи
екзему, випрала чоловікові сорочку! Та він її за це ладен на руках
носити! Маніпуляція? Ні. Спосіб передати чоловікові свою любов
безпосередньо. А маніпуляція з’являється тоді, коли виникає формула: я
хочу, щоб ти хотів робити те, що я бажаю. А якщо він не хоче? Чоловік
завжди відчувас маніпуляцію і протестує. Він і соломинки не захоче
взятії з воза, якіїіі тяі не дружина. Даремно жінка волатиме: «Та вона ж
легка! Понеси! Понеси!..». «Легка? То іі неси її сама! Ти ж бо сама
цього хотіла», скаже чоловік .

Флірт-атрибут сексуальності. Ще недавно батьки нс любили розмовляти
зі своїми доньками на цю тему. Та й нині багато з них скажуть: «Порядна
дівчина ні за що не дозволить собі фліртувати з чоловіком». Часом уже
нікому не треба доводити, що сексуальні взаємостосунки – цс важлива іі
необхідна частина людського жнгія. А флірт перинні і нсобхіднніі атрибут
вияву сексуальності. І таке поняті я, як жіноче щастя баї аго залежить
від тої о, як і коли дівчина зможе розвинути свою чутливість іі уміння
спілкуватися з партнером.

Одним не дано від народження: є кокетливі дівчатка, які вже в п’ять
років крутя її,ся біля дзеркала, з задоволенням приміряю-

‘Андреева Г. М. Общение и оптимизация совместной деятсльности. –
М.:МГУ. 1987. – с. 302.

чи мамині речі, іі постійно переглядають мамині скриньки з косметикою іі
біжутерією. Підростаючи ці «маленькі жінки» уважно придивляються, як
поводить себе мама в чоловічій компанії, помічають, чим буває
незадоволснин батько. І поступово формують свою власну тактику
підкорення сильної статі. В цьому немає нічого

дивного, позаяк потребу фліртувати заклала в нас сама природа як одну з
умов успішної о продовження роду. Не випадково, своя система знаків і
сигналів, які заманюють партнера до залицяння, існують іі у тваринному
світі.’

Інша річ, що суворе родинне виховання і погляди громадсь- кості
часто заважають дівчині, яка досягла статевої зрілості, виявляти свої
природні здібності, розкріпачнтися. У компанії однолітків вона може
вести себе порізному – бути недоступною, вередливою, гострою на язик чи
замкненою. В будь-якому разі така дівчина страждатиме від конфлікту
внутрішніх бажані, і нав’язаної зовні поведінки.

А врешті, такс психологічне задоволення інколи призводить до
зворотного ефекту: дівчина навмисне стає розв’язною у присутності
хлопців, інколи навіть випиває, грубо висловлюється і все це задля того,
щоб добитися дружнього до себе ставлення. Однак це не тільки не сприяє
розкрито жіночості, а навпаки, веде до втрати власного «я», а в
подальшому до значного розчарування.

До флірту здавна ставилися, як до чогось легковажного. Уже саме
поняття «флірт» походигь від старофранцузького «пурхати від квітки до
квітки». Оволодіти тім, тобто мистецтвом подати себе і завоювати
симпатії інших, украіі важко. До речі, флірт як психологічну зброю
використовують політики перед виборами і комерсанти, укладаючи вигідну
угоду. При цьому він може бути легкий, який ні до чого не зобов’язує. На
роботі, в школі, в компанії фліртують просто, щоб присмпо провести час.
Такті прийом спонукає співрозмовника налаштуватись на дружні сто –

! Дуская О. Стреляйте дсвушки… глазами. // АИФ. Здоровье.—

1999.№21. с. 11.

сунки і розкритися з кращого боку. Якщо ж є бажання налагодити з
партнером ссрііозні стосунки, го чисто зовнішніх ефектів недостатньо.
Тут важливіш психологічний контакт, який досягається досить важко.

Однак у зв’язку з тим, ідо мистецтво флірту в школах не ви-
кладається, а матері неохоче діляться своїми таємницями (деякі з них
навіть уявлення про це не мають) перед дівчиною постає нелегке завдання
– навчитися цього всього самій. Деякі при цьому починають копіювати
«сексуальні» манери рок-зірок або героїнь телевізійних серіалів:
загадково всміхаються чи без усяких на те причин хихикають. Що ж, флірт
і справді багатогранний. Можна бути веселою або меланхолійною, цілком
відкритою або замкненою, мов ображена дитина, тільки треба, іцоб усе
йшло з глибини особистості, відповідало власному характерові, думкам і
поглядам, бо успіх справжньої жінки – у щирості й природності.

Істина: хочеш уміти – вправляйся. Психологи розробили де- кілька
прийомів, які повинні допомогти кокеткам-початківцям.’ Станьте перед
дзеркалом й уважно вивчіть своє обличчя, його грані й відтінки.
«Приміряйте» різні маски – веселості й смутку, лукавства і співчуття,
погляньте, яка з них вам найбільше пасує. Відтак прорепетируйте свою
поведінку: сядьте в крісло, розслабтеся, уявіть собі, що ви чарівна і
надто сексуальна. Спробуйте відтворити обстановку моменту в що ви
одягнені, які люди оточують вас. Нарешті зафіксуй ге ваші відчуття.
Пройдіться по кімнаті, зберігаючі і в собі цей настрій. Знову станьте
перед дзеркалом і пофліртуйте самі з собою. Всміхніться самі до себе,
немовби кажучи: «Я така приваблива і вродлива!» А хіба це справді не
так?

Але все цс лише зовнішній бік справи. А ось «тяжкий» флірт, коли
на своїх прапорах тямуща жінка вимальовує єдине гасло, розраховане це на
приваблення, а кінцевий результат. Тут прийом банальним, але без нього
не можна. Адже на сві ті нема людини, а юнака й поготів, яка не хотіла
б, аби її і ідно оцінили. Чоловік вибачнії, навіть, якщо ця оцінка буде
завищена. Тому слід знанні в ньому декілька справжніх достоїнств
(зовнішність, ночуггя гумору, розум) і почати про них говорити. При
ньому і тут потрібна справжня зацікавленість. Надмірно наїранс
захоплення спричиниться до поразки.

Добре роблять дівчата, які не забувають поговори ти про себе.
Правда, робити цс треба тільки тоді, коли є про себе щось цікаве
повідомити. В інших випадках краще мовчати, і тоді будете цікавіші.

Основне у взаєминах з партнером налаї оди ні делікатні
взаємостосунки, які були б напротнвагу всьому зовнішньому світові. Тут
для початку варто навіть разом покепкувати з когось із відвідувачів бару
або не соромлячись обміркувати в критичних гонах чийсь убір. Згодом
можна поі оворитн й на важливіші житгсві теми, де ваші погляди
співпадають. Все це так швидко зблизить вас, що самі здивуєтеся. І все
тому, що навіть найвишуканіший штучннн флірт поступається вічному
пошукові взасмопорозуміння.`

А як бути, коли статура й зовнішність позбавлені сексуаль- ності.
Інколи для таких дівчат піти на якусь вечірку дуже важко, а звернути на
себе уваг у й поготів. Але й тут вони помиляються. Мусять внутрішньо
перебудуватись, а почати, як ис дивно, з одягу. Треба дивитись, як
одягаються більш удалі подруги, як вони підстрижені, й так само зробити
собі. Замість темних і довгих спідниць і кофт-балахонів вибрані
молодіжний с гиль. Не слід вірити особам, які твердять що модне лише тс,
що пасує. Модне тс, що модне! Між іншим, мода – цс, коли хочете,
сукупність знаків, сигналів про вашу готовність на цілком сучасні
стосунки. У цьому віці одноліток не оцінить вашої о комплексу, що ви не
така, як усі. Вам випадатимуть самотність або увага чоловіків набагато
старших за вас. А новий одяг і зачіска дозволять і самій по-іншому
глянути на світ, стати сміливішою і розкутішою.

Лише одна пересторога: стараючись «запалити» інших, не

‘ Лао-Си. Тао-те-кннг, или Писание о нравственности. Переводе
китайского.— М .: Знание.1991.— с.316.

«обпечіться» самі. Іншими словами, ніколи не доводьте легкого флірту до
серйозних, особливо інтимних, стосунків. А для цього своєчасно покажіть,
що з вами такі ігри недоречні або, в крайньому разі, змініть об’єкт
своєї уваги.

Навіть подружжя, яке палко кохає одне одного, свариться! Правда,
температура розжарення чвар у кожній сім’ї різна. Буває, правда, наче іі
без сварки. Лише жінка трохи підвищила голос або чоловік суворо повів
бровами. А буває…

Мабуть, кожен із нас був свідком сварки, якщо не у власній хаті,
то в сусідів або друзів. Причому, образливі прізвиська, крики й істерика
ще не показник серйозності у виясненні стосунків. Психологи вважають:
дуже часто тиха сварка в сім’ї може призвести до непередбачливих
наслідків. Аж до розлучення.

Цікаво, що між чварами інколи подружжя живе навіть дуже мирно. А
коли порозмовляти з дружиною алкоголіка, то всі скарги її зводяться до
того, що чоловік часто п’є. А якби не це, то все було б гаразд. Чи так
насправді?

Із чого і як починається подружня сварка? Відповідь відома: через
нестриманість. Жінка у різних тонах починає висловлювати свої побажання:
«Тисячу разів казала тобі не ходи у брудних черевиках по кімнаті».
Чоловік на тс щось відповідає. А цс щось уже може стані початком сварки.
Загалом, якщо висловлюватися понауковому, кожна сварка мас свої
провокаційні фактори. Дуже часто цс невміння подружжя будувати свої
стосунки, уявлення, що хтось у сім’ї обов’язково повинен бути головним,
а хтось другорядним. І основне, невміння відразу ж погасити розпочату
суперечку. Як правило, замість того, щоб змовчати або віджартуватнся,
подружжя вибирає наступальну тактику.

Давно відомо, що жінки вразливіші, ніж чоловіки. Вони ак- тивніше
реагують на тон чи інший вчинок чоловіків. І сварку по-

‘ Дако II. Новос пскусспю жить. Персвод с французекою.. 1995. Обозов
II. II. Психолої ия мсжличносгньїх отпошениіі. К.: Льібидь, 1990. с.
191.

чинають частіше. Чоловіки захоплені власними думками. В сім’ї більшість
із них бачить тиху гавань, у якій їм належить побути до наступної
подорожі на роботу. Якраз у цій відмінності у ставленні до подій і
вчинків приховані мотиви чоловічих і жіночих чвар.У Російській Федерації
провели опитування чоловіків і жінок на те, що вони найдужче цінять.
Чоловіки цінять в жінках госпо-дарність (44%), зовнішність (40%),
вірність (33%), дбайливість(31%), порядність (ЗО%), розум (28%), духовну
близькість (16%), сексопільшсть (10%). Жінки найбільше в чоловіках
цінять розум (58%), порядність (53%), господарність (34%), вірність
(26%), дбайливість (24%), незалежність (19%), зовнішність (8%),
духовність і ссксопільність (по 3%). (АИФ. Украпив. 2000. № 1 1. С. 16).

Психологи внясннлл, ідо жінок найдужче обурюс і дра тус, коли
чоловіки неакуратні, розкидають , де попало, свої речі, с ірушують попіл
із цигарок на килим, а за столом і готові відразу покласти собі в рот
великий шмат смаженої о м’яса. Коли сядуть за стіл, часто розгортають
газету і не реагують або грубо реагу- ють на зауваження. В розмові
постійно і говорять тільки про свою роботу і не цікавляться вихованням
дітей. Часто вигадують про якісь свої особливі вчинки або навпаки,
скаржаться, іщо їх, таких надзвичайно талановитих, не цінять, на роботі.
У присутності дружнини виявляю не нсвдавану зацікавленість до інших
жінок. Перед знайомими постійно критикують свою дружину за манери
вдягатися й куховарити. Не терплять її батьків і не люблять ходити до
них у гості. Постійно нарікають на бажання дружини виглядати модною і
час від часу поновнювати власний гардероб.

Через що чоловік затіюс сварки? Через тс, ню дружина не ба- жає і
не дас йому змоги висловити свою думку, що постійно за ним стежить і
безнастанно нарікає на свої болячки. Вона явно користується увагою інших
чоловіків і постійно хвалиться своїми знайомими та зв’язками з
начальством. Любить вдавати з себе сильну жінку і не може терпіти, коли
їй пропонують допомогу. До того ж постійно докоряє, що її чоловік мало
заробляє.’

Призупини ти сварку можна, просто вийшовши з кімнати. Основне не
дані розвинутися ситуації, коли лунають нецензурні слова і відверті
звинувачення.

Ще один із досить гідних способів вийти зі сварки – це обернути
все, що сталося, на жарт. Як би не був розгніваний партнер уміння
покепкувати з себе завжди остуджує гнів. Але ніколи не слід кепкувати з
партнера. Цс може тільки підлити масла у вогонь.

Не відповідати на зачіпки і явне бажання затіяти сварку. Так можна
зберегти мікроклімат сім’ї. Правда, згодом, коли пристрасті вляжуться, є
сенс обі оворити з партнером його поведінку.

Сльози і пасивна позиція в суперечці також не дають подіям
розвинутися. Такий спосіб гасити конфлікт частіше підсвідомо обирають
жінки. І, виявляється, мають рацію. Чоловіки, як пра-

вило, не можуть витримати, коли ридає дружина.’

Ваш чоловік закохано дивиться на вашу подругу іі ютовий виконати
кожну її забаганку. Невже у неї ідеал ьі і ті чоловік? Невже вона ніколи
з ним не свариться?! Заспокойтеся. Вона також свариться. Але вона вміс
це робити. А ви? Після сварки плачете в подушку, а чоловік пакус валізи.
Висновок? Негайно навчіться сваритися.

Досліджуючи причини розлучень, шведські сімейні психологи виявили
дуже цікаву закономірність. Виходить, здебільшого сім’ї розпадаються
тому, що мають неправильне уявлення про тс, на чому ґрунтується щаслива
родина. Вони висунули досип, цікаві найпоширеніші неправильні уявлення,
що можуть зруйнувати сім’ю.

1. Достатньо лише любові для створення сім’ї. Цс зовсім не так.
Сама тільки закоханість не повинна бути причиною одруження. Важливе інше
– чи співпадають у вас уявлення про жнггя і чого хотілося б разом
досягти. Перш ніж зважитися на шлюб, замисліться, що ще, опріч кохання,
вас об’єднує.

2. Протилежності притягуються. Неправда. Спочатку сором’язлива
дівчина захоплюватиметься своїм сміливим розкутимобранцем, який завжди в
центрі уваги. Але з часом вона, шодина, яка надає перевагу затишним
домашнім вечорам удвох, напевне, не буде щаслива з тим, кому дужче
подобається допізна і аяти час з друзями.

3. Мене зробить щасливою він, а я ного. Неправильно. Не ду- майте,
що чоловік зобов’язаний зроби ги вас щасливою. Для досягнення
гармонійних стосунків у сім’ї вам буде не зайвою частка розумною
егоїзму. Цс означає, що своє щастя повинні створювати якраз ви. Бо коли
будете щасливі ви, то щасливий буде і ваш чоловік! А він, у свою чергу,
теж повинен заопікуватися своїм щастям.

4. Якщо в сексі добре, – значить, усе добре. Ні. Пристрасть, сама
собою, – дуже нестійкий фундамент. Важливіші довір’я, ро- зуміння, на
яких і повинні будуватися сімейні стосунки.

5. Люди звикають одне до одного. Невірно. Якщо якісь риси характеру
вашого обранця (наприклад, скупість) вас дратують, то вступаючії в шлюб,
ви підписуєте собі прнсуд на розлучення. Спочатку внутрішнє
незадоволення затемнюється закоханістю, але з часом воно виявлятиметься
все яскравіше. Адже характеру не зміниш.

6. Чоловік повинен відповідати моєму ідеалові. Обманливо. У своєму
праї пенні підігнати чоловіка під ідеал, який ви собі створили, ви
відмовляєтесь сприймати будь-які якості партнера,

які не відповідаю ть він вданому образові, а цім більше слабості.

7. Головне не і роті, і олові іс любов. Цс не гак. Постійні тур- боти
про хліб насущний руйнівні .для сімсііннх стосунків. І навіть велике
кохання може не витримати цих труднощів. Фінансові проблеми відбирають
простір, необхідніш для уваги одне до одного.

Ось яких правил радять дотримуватися прн сварці психологи і
психотерапевти. Насамперед, вияснити причину роздратування і чесно
запитати себе: ідо насправді вас хвилює цієї миті. Не мож- на оцінювати
вчинок людини, не врахувавши ного мотивів. Марно, приміром, розмовляти з
п’яним. Краще відкласти розмову на наступний день. Не слід сваритися при
сторонніх. Опріч відчуження і злості, ні до чого цс не приведе,
розповідає психолог із сімейних питань С. А. Бслатов.’ Дуже важливо не
порівнювати чоловіка чи жінки з іншими. Крім посилення комплексу
неповноцінності, нічого не досягнемо. Не слід нагадувати про минулі
«гріхи». У крайньому разі можна обговорювати конкретний вчинок, а не
людину в цілому, тоді є змога допомогти партнерові уникнути в подальшому
якоїсь вади. Не варто вплутувати у сварку родичів, на кшталт: «Ми з
мамою вважаємо, що…». Це тільки викличе антипатію партнера до ваших
рідних і в майбутньому ви лише відіграватимете роль буфера.

С. А. Белатов стверджує, що ніколи не слід нарікати на чоло- вікові
можливості. Бо всякі звинувачення забуваються, але сексуальні докори не
прощаються ніколи. Не слід також грозити розлученням, оскільки такі
погрози врешті-решт провокують партнера втілити їх. Йдіть назустріч одне
одному. Сварки подружжя часто нагадують розмову двох глухих: кожен
висловлює своє наболіле і дуже важливе, але почути другого не може.

І ще одне праві шо, яке повинно запам’ятати подружжя: у суперечці
ніколи не слід «відіграватися на тілесних недугах партнера й особливо
акцептувати увагу на інтимних моментах вашого життя». Все цс може
поглибити конфлікт, і ніякі подальші вибачення та бажання відновити
подружнє життя вже не допоможуть.

Згадайте, як виходили ви заміж. Тоді ваш партнер був для вас
найкращий. Нехай же він залишиться таким на все життя. Тоді й сварок
буде набагато менше.

‘ Белагов С.А. Девять правил ссоры супругов. // АИФ. Украина.– 2000. –
№7.—с.ЗО.

3.Розділ. Випробування на стійкість подружжя .

Гарна сім’я та, в якій чоловік і
дружина

вдень забувають про то, що вони
коханні.

а вночі – про те, що вони
подружжя.

Ж. Роспіан

Природа, створившії людей такими,
яки-

ми вони е, подарувала їм велику в
тіху від

багатьох лих, наділивши їх сім’єю
і бать-

ківщиною.

Н. Фосколо

Удвох ми утворюємо множину.

Фотохудожшгк Едвард Стайхен відібрав для свого альбому фотографії
з Канади, Китаю, Нідерландів, Німеччини, Італії й Америки. Об’єднувало
ці знімки тс, що зображені на них чоловік і дружина не дивляться одне на
одного, як на всіх інших числен- них світлинах, що були на виставці
«Сім’я людей» у 50-х роках у

Нью-Йорку. Заслуговує на увагу те, що чоловік і дружина напро- чуд
подібні одне до одного. І не лише виразом обличчя або мане- рою
триматися, але навіть гримасами обличчя. Немов фотохудожник хотів
сказати: ось що буде, коли ви стільки років проживете разом. Гадаєте,
іцо кожне із вас ще окрема особистість, а насправді непомітно для себе
ви перетворилися на якусь двоєдність. Що це було? Романтичний ідеал
фотомайстра? Чи ідеал 50-х років? А може просто констатація того, що
сіасться з подружніми парами у всі часи й за будь-якого соціального
ладу?..

Приблизно в той же час американський дослідник Р. Келлі завершив
експеримент. Упродовж 20 років він спостерігав і регу- лярно тестував
300 подружніх пар – від заручин до 1955 року. 20 років жили разом 165
пар. Декілька років тому експеримент Келлі взяли за основу американські
вчені Ґ. Каспі, М. Хербнер і Б. Озер. Вони хотіли встановити, чи люди
після тривалого спільного проживання подібні одне до одного й у
психологічному плані.

Дослідження показало, що у своєму виборі ми надаємо пере- вагу
партнерові, який не дуже відрізняється від нас – ні фізичною
привабливістю, ні здібностями, ні рівнем інтелектуального розвитку і
темпераментом. Такий партнер викликає довіру. Він здебільшого походить
із того ж соціального середовища, орієнтується, відповідно, на ті ж
життєві ідеали і з найважливіших питань думку має, аналогічну з нашою.
Він і вона, як правило, мають такий же освітній рівень. У 20-річному
експерименті Р. Келлі перше тестування пар проводилося відразу ж після
заручин. З допомогою Р. Ксллі сучасні вчені спробували одержати
відповідь на питання, чи існує схожість партнерів на ранній стадії, а
якщо існує, чи стимулює вона подальше співпадання поглядів і звичок, які
міцно цементують подружні стосунки?

Досліджувалося співпадання поглядів у п’ятьох сферах со- ціальною
життя: економічній, естетичній, політичній, релігійній і теоретичній. До
останньої ділянки належали питання, що стосувалися шлюбу: подружньої
вірності, сексу до шлюбу, загальних інтересів і занять у щшобі, норм і
правил повсякденного життя (в тому числі домашнього господарства і
виховання дітей). Результати виявилися позитивними й ніяк не
сенсаційними: 36 відсотків заручених пар мали подібні погляди на
соціальні цінності, а 21 відсоток опитаних сході їлися у поглядах па
шлюб.

Через двадцять років спільного житгя, здавалося б, Мали відбутися
якісь особливі зміни. Одначе, на диво дослідників, і через двадцять
років ці показники були приблизно такі ж. Наче нічого не змінилося . То
що ж є основою міцного шлюбу, якщо не єдність поглядів і звичок? Учені
дійшли висновку, що найміцніше цементує шлюб спільно набутий життєвий
досвід .

‘ Сатир В. Как строять себя и свою семью / Перевод с английского. М:
Педагогика. 1992.

І навіть не досвід сам собою, а спільне долання малих і великих
конфліктів. Взяти, хоча б відпустку – пробний камінь для багатьох
подружніх стосунків. У більшості спогадів про спільну відпустку
переважають розповіді про те, як негідно поводив себе партнер, як через
нього (неї) посіійно виникали конфлікти і через які сімейні сцени
довелося пройти. Чому ми так любимо згадувати складні хвилини та всякі
негаразди сімейного життя, чому в наших розповідях про відпустку так
багато всяких невдач і неприємностей, пишно прикрашених нашою
фаіп-азісю, немов би по них ми тільки й їздили? Чи не тому, що всі ці
невдачі й неприємності ми успішно подолали? І тут важливий не жалюгідний
перелік негараздів, іцо випали на нашу долю, а тс, що ці негаразди ще
дужче нас зріднили.’ Розділена неприємність, не кажучи вже про горе і
справжнє нещастя, створює між подружжям міцний зв’язок. І чим більше
негативних спогадів про сумісне життя, тим цінніша перемога над їх
подоланням. І тим більше схожі ваші обличчя на фотографіях.

Сваритися теж треба вміти. Не часто в наші дні чуємо: «У нас такі
гарні стосунки, ми ніколи не сваримося». А тут же згадуєте вранішню
сварку за сніданком, яку почали ні з того, ні з сього, і ще багато іншої
о, без чого іі день здавався б вам не повним, і вже вкочрс починане
сумніватись у власній досконалості. Як уникнути сварок, як зуміти
нанолягти на своєму і при цьому зберегти добрі стосунки? Більшість із
нас гадає, що відсутність конфліктів є знаком добрих взаємин у сім’ї. З
цим не погоджується американський психолог Джон Ґотмен. З ного точки
зору існує три типи подружніх пар. Перший – це «шукачі компромісу». Як
каже вже сам термін, вони за будь-яких обставин шукають компромісу і до
обопільного задоволення спокійно обговорюють свої розбіжності у
поглядах. Другий тип – «підривники»,це пари, які будь-якої миті й без
усякого переходу ладні затіяти несосвітенний бешкет, а го й бійку. І,
нарешті, «виборці конфліктів», які вважають, що поганий мир кращий від
доброї сварки. При цьому вони, правда, ніколи не сядуть «по-домашньому»
поговорити одне з одним про свої розбіжності у поглядах. Легко
припустити, що останні два типи пар не можуть довго втриматись у шлюбі.
Як виплеснуті, так і нсвисловлсні, загнані всередину конфлікти здатні
зруйнувати будь-які сімейні зв’язки. Тим часом з досліджень Дж. Ютмсна
випливає, що всі три типи подружніх пар мають рівні шанси зберегти
сім’ю.

Як не парадоксально, «підривники» настільки ж ща сливі у шлюбі, як
і «шукачі компромісів». Дж. Ґотмен вважає, що в скандальні пари
об’єднуються люди дуже подібні між собою, які вважають, що шлюб зміцнює
їхні індивідуальні позиції в житті.

«Скандалісти» дужче за всіх довіряють одне одному, тому відкрито
висловлюють як свої позитивні, так і неґативні емоції. Такі стосунки не
можуть партнерові надокучити, бо обидвос сповнені пристрасті й напруги,
тому, як свідчить статистика, якраз ссред, «скандалістів» найменше
подружніх зрад. Основне, стверджує Дж. Ґотмен, щоб у своїх гарячих
дискусіях «підривники» не переступали межі, за якою вони перестаю ть
поважати почуття іншого. Якщо навіть під час найгучнішого скандалу ці
пари не торкаються «больових місць» партнера, вони дуже довго можуть
прожити, як цс не дивно, «у мирі та злагоді».

Якщо подружнє життя «підривників» нагадує бурхливий потік, то буття
«уннкачів конфліктів» схоже на плесо гірського озера. Ці люди не роблять
проблем зі своїх розбіжностей у поглядах. Немовби цих розбіжностей
взагалі не існує. Але і ці пари можуть бути щасливі, якщо вони позитивно
думають одне про одиого, бо якраз це відрізняє щасливі пари від
нещасливих. Треба дотримуватися рівноваги між позитивними іі негативними
думками про партнера, вважає Дж. Ґотмсн. І ця рівноваї а досягається не
внаслідок простого балансу, а за магічною пропорцією 5:1.’ Якщо на одну
погану думку про партнера знайдеться п’ятії добрих, значить, маєте
великий шанс, що ваші стосунки будуть тривалий час стабільні. Бо хіба
недоцільніше посваритися подружжю відкрито, ніж тривалий час не говорити
одне з одним. Сваритися – не страшно, якщо при цьому одне не принижує
другого. Тому тим, хто хоче побешкетувати, Джордж

Готмен пропонує :

‘ Катина Л. Надеждьі маленький оркестрик //Света. 1996. – № 10. с.
28-31.

— Не нарощувати критики. Наприклад, якщо один із парт-

нерів шкодує, що вони рідко куди-небудь ходять разом, не слід казати:
«Ти ніколи не береш мене з собою». Краще і точніше ця думка прозвучить
так: «Я з задоволенням пішла б куди-небудь з тобою».

— Не думати про другого. Ми часто наперед передбачаємо від’ємну
реакцію пар тнера: «Я, звичайно, розумію, що ти не захочеш про це
говорити». Краще сказати просто, що вас дратує, травмує, робить
нещасливою – і дайте партнерові самому відреаґувати на ваші слова.

— Не відповідати на докори докорами. Не кричаїи відразу в обличчя
партнерові, який за щось вам докоряв: «Сам дурень!» Спочатку спробуйте
вислухати, в чому вам, власне, докоряють – може, в цьому є частка
правди? Якщо ж докори здадуться вам абсолютно несправедливими,
пообіцяйте на дозвіллі подумати над сказаним. Це заспокоїть партнера, а
вам дасть час угамувати власне роздратування.

— Уникайте повторень. Замість того, щоб уважно вислухати одне
одного, ми відразу ж закидаємо партнера одними й тими ж фразами з
неминучим нагадуванням на кшталт: «казала ж мені мама», здатними і
святого вивести з рівноваги. При цьому, як правило, діалог закінчується
неконсіруктивно.

Чому все раптом стало не так? Більшість психіатрів пояснює своїм
стомленим домашніми чварами пацієнтам, як поводитися під час сварок і
конфліктів. Одначе звідки беруться їді конфлікти, чому раптом серед
повного подружнього щастя здіймаються чвари, які раптом усе ламають?
Спочатку чоловік і дружина переживають пору взаємної закоханості. Їм
бракує часу обмінюватися стусанами. Коли ж усе це змінюється? У ту мить,
коли звучить марш Мендельсона, каже французький психолог Поль Солойоз,
який розглядає подружні союзи з позиції чоловіка. Будь-який, навіть
найбільш високоорганізований чоловік, підсвідоме відчуває, що під звуки
цього маршу настав кінець його самосіійному життю. На початку стосунків
він почувається цілком незалежним від жінки, до якої залицяється і якою
захоплюється – хоча б тому, що йому треба її завоювати. Для чоловіка
будь-якого віку закоханість – це період юності.

На пізнішій стадії стосунки розвиваються у напрямку дорос- лості:
придбали квар тиру, будинок, народжується дитина. І ці дорослі починання
немовби відкидають чоловіка іде далі в дитинство, збуджуючи в його
підсвідомості почуття й комплекси підліткового віку. Вій почувається
заплутаним домашніми сітями, прагне вирватися з дому і звільнитися від
того, хто хоче його стримати.’ У цей період він починає затримуватися на
роботі, засиджуватися в барі з приятелями або займатися спортом. Жінка
почувається покинутою й гадає, що втратила свою привабливість. Якщо цю
кризу, що пасі ас, як правило, на кінець першого року шлюбу, пара
переборює, вона міцніє й утримується на тривалий період до наступної
фази.

Щоб шлюб не розпався на початковій фазі, психолог П. Со- ломон
радить парам перший рік після одруження частіше контактувати обидвом із
доброзичливими родичами, психотерапевтом. Такі контакти дозволять
молодятам поглянути на свій шлюб збоку, немов чужими очима. Тоді не
тільки легше зрозуміти поведінку партнера, а й свою власну. Чоловік тоді
збагне, ідо він забагато балакає про свою незалежність, а дружина, що
має поводитися так, аби чоловік усвідомив, іцо він і далі вільний, а не
душити регулярно й безнастанно у своїх обіймах.

Гарячий, на підвищених тонах обмін думками, що в побуті зветься
сваркою, завдає неймовірної шкоди подружнім стосункам. Але англійський
психолог В. Крайтон це категорично заперечує. Він стверджує, що сварки
корисні, як для людей, дю їх починають, так і для їхніх стосунків з
іншими. Хоч про цс не здогадуються самі скандалісти. Крайтон пояснює
своє твердження:

— Сварка виводи ть на поверхню суперечності, дю перебува – ють у
стані прихованого бродіння. У відкритій сварці нссуггсві суперечності
зникають самі собою, а суттєві стають явними, що

‘ Петровский А. В. Психология о каждом из нас и каждому из нас о
психологии. М. Российский государственный гуманитарный унивсрситет,
1996.

сприяє їхньому подоланню.

— Під час сварки наші страхи, сумніви й комплекси можуть
піднятися з дна душі, від чого ми самі краще усвідомлюємо власні
проблеми і стаємо дужчі, незалежніш! й упевненіші в собі. Щоб мати чітке
уявлення про себе -дехто над цим працює все життя. То хіба не краще
уважніше прислухатися до власних відчуттів під час сварки і побачити в
очах партнера своє відображення?

— Сварячись, ми вчимося краще сваритися. Адже вміло свари- тися –
справа великого досвіду. Комусь цс вдається більше, ко- мусь менше. Для
одного дуже легко почати черговий бешкет, від

якого другому тяжко отямитися впродовж цілого тижня. Тим, хто впадає в
паніку при перших ознаках скандалу, що насувається, слід пам’ятати, що
світ переповнений конфліктами і що сварка нікому не вадить, тому є сенс
навчитися відстоювати власну думку в будь-якій, навіть конфліктній
формі. Від цього наші стосунки з партнером можуть стати глибші, чесніші
й певніші.

Цікаво, що чоловіки й жінки, незважаючи на взаємне роз-
дратування і конфлікти, часто думають про партнера краще, ніж партнер
думає про себе сам. Канадські психологи провели експе- римент серед 180
подружніх пар, попросивши їх в одній графі перелічити позитивні якості
свого партнера, а в другій – свої власні. У більшості респодентів їхній
партнер мав значно більше пози-тивних якостей, ніж він сам. І причиною
тому була не хибна скромність, а той факт, що в шлюбі – навіть через
багато років – ми й далі продовжуємо дивитися на свого партнера крізь
рожеві окуляри, тобто перебільшуємо те, що в нього є позитивного і
стараємось не надто зациклюватися на його вадах. На думку психологів,
рожеві окуляри створюють відчуття безпеки. Чим гарніший портрет
партнера, тим кращі стосунки. До того ж, нам дуже важливо виправдати
себе у власних очах, бо хто зможе пояснити, чому ми для свого життя
обрали саме цього партнера.

Трейсі Кебот – відомий американський психолог, докторка філософії,
автор книг із психології стосунків чоловіка і жінки: «Пізній шлюб –
розумний шлюб», «Мистецтво розставання», «Як зовоювати любов чоловіка»,
«Як зберегти любов чоловіка» – за-стосувала в сфері особистих стосунків
методи нейролінґвіс пічного програмування. Цей метод ще донедавна був
дуже засекречений і ним послуговувалися тільки спсцслужби й політичні
організації.

Сама Трейсі вийшла заміж, коли їй було 42 роки, і знайшла любов,
якої прагнула все життя. Прийоми налагодження гармо- нійних стосунків в
особистому житті може засвоїти кожен, хто цього бажає.

Поспостерігайте за закоханими. Вам здасться, що вони схожі одне
на одного, що сидять, розмовляють і навіть вдягаються од- наково. Вони
налаштовані на одну хвилю. Вони немовби створені одне для одною. Чим
довше спілкуються закохані, тим більше між ними схожого. Зверніть увагу
на слова, які вони використовують, на темп їхнього мовлення і відкриєте
разючу схожість.

Налаштовані на одну хвнлю, ці партнери діють однаково, не
докладаючи свідомих зусиль. Між ними існує глибокий фізіологічний
зв’язок. Інколи трапляється й протилежна закономірність. Якщо у
партнерів виникають проблеми, синхронність і схожість зникають.

Коли ви посправжньому закохані, то наче «віддзеркалюєте» поведінку
партнера. Така ситуація буває часто. Чарівна таємниця відбиття полягає в
тому, що цей процес може мати і зворотне спрямування. Якщо ви
віддзеркалюєте свого партнера, вам удасться налаштуватися на одну з ним
хвилю, і це зміцнить ваше кохання. Як цс відбувається? Чому? Тому, що
все пов’язано з довір’ям і психологічним комфортом.’

Як виникає довір’я? Теоретично його можна навіяти кожно- му, діючи
неквапливо і цілеспрямовано. Однак ми схильні перві- сно довіряти людям,
які подібні до нас. Звичайно, ми боїмося невідомого і відчуваємо себе
комфортно , коли зустрічаємося з

‘ Суходольский Г. В. Основы психологической теории деятельности. Л .:
Издательство ЛГУ, 1988.

чимось знайомим. Згадайте хвилини, коли ваше кохання було особливо
палке. Мабуть, тоді ви збагнули, що налаштовані на одну хвилю й
максимально відчули психологічний комфорт. Найповніше віддзеркалення
відбувається безпосередньо після фізичної близькості. Ви лежите поруч,
синхронно дихаєте, відчуваєте себе єдиним цілим. Це відбувається тому,
що ви віддзеркалюєте пози, дихання і душевний стан одне одного. Вам
немає потреби чекати коли цей психологічний комфорт повернеться до вас
сам собою. Якщо відчуваєте, що кохання зникає, то віддзеркалення може
зміцнити його. Віддзеркалення відтворює пік психологічного комфорту,
відчуття довіри. Не слід турбуватися про тс, що віддзеркалення – це
втрата вашої індивідуальності. З допомогою цього методу відбувається
вплив на підсвідомість партнера, здійснюється захист ваших стосунків.

Мається на увазі повторення стану партнера, коли висловлю- єте йому
співчуття. Нехай ваші рухи кажуть йому про те, що ви почуваєтеся так
само, як він. Тоді ви відразу стаєте на одну з партнером хвилю, що вже
само собою поліпшує ноі о стан, партнер починає почуватися ис таким
самотнім. А далі можна поступово виводити його зі етапу нудьги.

Фізичне віддзеркалення нагадує гру, один учасник якої копіює рухи
тіла другого учасника: якщо чоловік опустив плечі, ви також повинні
трішки їх опустити. Відтворюйте його позу – нахиляйтеся вперед, кладіть
йогу на ногу, стискайте руки. Якщо ваш партнер поклав підборіддя на
сплетені пальці, зробіть те ж саме.

Нехай ваші рухи будуть повільні, плавні. Не міняйте пози відразу
після того, як цс зробив ваш партнер. Затримка має тривати від кількох
секунд до хвилини.’

Ви повинні точно копіювати його. Але ваші віддзеркалені рухи мають
бути легкі, вільні, невимушені.

Віддзеркалення починається з вивчення рухів партнера, що дуже
корисно . Характер рухів правдивіший , ніж вимовлені

Герасимов А. Как сохранить любовь мужчины. // Крестьянка . – 1999. – №
7/8. – с. 60-62.

слова. Позаяк ми всі дужче контролюємо наше мовлення ніж характер рухів,
то коли вони розходяться, доцільніше вірити характерові рухів.
Почуваючись комфортніше, партнер швидко ділиться своїми клопотами і
почуваннями.

Якщо ваш обранець помітить, що ви сидите в такій самій позі, що й
він, а потім міняєте ЇЇ, висліджуючи його рухи, він просто вирішить, що
підкорив і зачарував вас настільки, що ви під-свідомо його наслідуєте.
Чим дужче він буде впевнений у цьому, тим вигідніша така ситуація для
вас. Він вирішить, що здатний впливати на вас і переповниться відчуттям
власної привабливості й гордитиметься вашою увагою, відчує себе чарівним
і неперевершеним.

Віддзеркалення може допомогти й тоді, коли ваш партнер ви- являє
впертість. Ми знаємо, що люди сплітають руки на грудях або кладуть ногу
на ногу, коли хочуть створити дистанцію між собою і співрозмовником. У
такому разі й ви займіть таку позу. Щоб змінити душевний стан людини,
треба насамперед налаштуватися на її хвилю.

Тож віддзеркалюйте свого обранця, стежте по очах, як він сприймає
ваші слова. Тоді опустіть руки. Якщо він зробив те ж саме, значить,
відтепер ви можете керувати ним. Якщо ж його руки далі запишуться
сплетені, сплетіть ваші руки і почніть процес заново. Коли ж він
повторить ваші рухи, це означатиме, що ви привели ного до стану згоди.

Ви бавитися з дітьми, проводите час із подругою. Чи завжди
відчуваєте гармонійність ваших стосунків з навколишнім світом? Роблячи
покупки разом із подругою, піддаштовустеся під її ритм. Гуляючи разом,
інтуїтивно відчуваєте, коли треба пришвидшити крок, а коли – сповільнити
свої рухи. Закінчуєте снідати майже одночасно зі своїм коханим. Разом
підводитеся з-за столу. Знаходите психологічний комфорт, стан
підсвідомого відображення. Створивши таку гармонію з коханим партнером,
ви зможете бути щасливі й завжди почуватися затишно. Ви здатні створити
дивну близькість, яка зігріватиме вас під час вашого спілкування.
Віддзеркалюючи ритм свого партнера, ви відтворюєте не сам рух, а його
частоту. Віддзеркалення ритму – прийом набагато тонший, ніж фізичне
віддзеркалення рухів. Якщо жінка постукує пальцем, ви можете хитати
ногою, витримуючи такий самий ритм, але не копіюючи рухів.

Ви можете віддзеркалювати ритм його мовлення чи улюбле- ної музики.
Можете погладжувати партнера в такт його дихання.’ Віддзеркалювати
дихання партнера можна де завгодно. Це дозволяє налаштовуватися на хвилю
вашго обранця, особливо коли між вами виникло якесь відчуження. Просто
поспостерігайте за його плечима, відчуйте ритм його дихання. Можливо, ви
звернули увагу на те, що дихаєте по-різному. Лежачи поруч уночі,
відчуваєте, що він дихає швидше або повільніше за вас.

Не слід доводити себе до стану шалу чи люті, аби чоловік відчув
ваші злобу чи пригнічення.

Але якщо лзотий чи пригнічений він, не старайтесь бути бадьорою і
веселою. Не загравайте з ним, не пробуйте його розвеселити. Дайте йому
зрозуміти, що ви налаштовані на його хвилю, що й вас хвилює його стан,
що ви його кохаєте. Поспівчувайте йому. Не намагайтеся віддзеркалити
гнів вашого партнера. Обов’язково погодьтеся з його оцінкою ситуації, що
викликала негативні емоції.

Найлегше налаштувати коханого на згоду з вами, віддзерка- люючи
його переконання. Завжди налаштовуйте свого партнера на згоду ще до
того, як про щось його попросите. Тоді він охочіше задовольнить ваші
бажання.

Якщо почнете з ділянки, в якій між вами панує згода, а потім
перейдете до спірного питання, ви уникнете непорозумінь і супе-

речки, а також досягнете більшого успіху. Погодившись спочатку з
партнером, підвищите ймовірність того, ідо він погодиться з вами. Цс
пояснюється «командним духом», властивим усім чоловікам.’ «Скажи, що я
маю рацію і я скажу, що й ги маєш слушність».

Лікарі й адвокати , комерсанти й менеджери насамперед на-

Витек К. Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс. 1988.

лаштовують своїх клієнтів на згоду. Вам не тяжко буде налашто- вувати
партнера на зі оду, коли відображатимете його погляди, бо наперед
знатимете їх. Ваші шанси добитися свого зростуть, якщо спочатку
нагадаєте йому, чого хочете обидвоє.

Коли створите психологічний комфорт, віддзеркалите близь- кість
ваших позицій і традицій, партнер під час розлуки прагнутиме тільки вас,
тому що ви приноситнмете йому повний спокій.

Існує думка, що дружина в сім’ї – це професія, і хто не володіє
нею, той регулярно терпить крах у сімейних стосунках. Кожна людина сама
вибирає собі житгевни шлях. Між дружиною і справжньою дружиною є велика
різниця. Справжня дружина – це таки професія. Багато від чого вона має
вміти відмовитися заради того, щоб створити справжню сім’ю, а не лише
вдаваний союз двох людей, які місяцями не розмовляють одне з одним.
Справжня дружина мусить вміти на деякі речі заплющувати очі, багато
прощати. І зраду в тому числі, як це не парадоксально звучить. Справжня
жінка просто кохає і нічого не вимагає в заміну.

Не кожна жінка може стати дружиною, а справжньою і по- готів.
Справжньою дружиною треба народитися. Хоч цього мож- на і навчитися.
Якщо захопти.

Про справжню дружину чудово сказано в староіндійському вислові:
«Добра дружина працює для тебе, як слуга; дає поради; як радник;
прекрасна, як богиня краси; спокійна й витривала, як земля; годує тебе,
як мати, н тішить, як гетера. Добра дружина – шість осіб в одній».

‘ Герасимов А. Как сохранить любовь мужчины. // Крестьянка. 1999. –
№7/8. – с.60—62.

Чехова В. Настоящая жена. //Семья. 1999. – №40. – с. 15.

ВИСНОВОК

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених
особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім’ї, що зумовлюють
певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи
впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім’ї умовно
поділяють на кілька полярних тинів.

За ступенем уключення членів родини в сімейні стосунки, їх
емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і
роз’єднані (дез інтегровані) сім’ї. У перших кожний член сім’ї відчуває
себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім’ям властиві
духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного,
довір`я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз’єднаних сімей
характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе
ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов’язаний з іншими
членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є
умовним.Наприклад, існують сім’ї з досить високим ступенем
згуртованості. Це так звані суперіятегровані сім’ї. Здебільшого

такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати —дитина). За
ступенем роз’єднаності виділяють частково дез-інтегровані сім’ї. Вони
складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної
сім’ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім’ях хтось з й”
членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною группою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єд-ності
розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім’ї. Перші, крім того,
поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім’ї
характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних
установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня
психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім’ях злагода є
результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім’ях помітне
прагнеїшя пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних
потреб, привести їх у відповідність допотреб і запитів інших членів
сімейної групи.

Дисгармонійним сім’ям притаманна розбіжність у системах ціннісних
орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх
один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові
обов’язки в таких сім’ях нерідко виконуються з примусу, що створює
психологічне напруження в сімейному сшлкуванні. Емоційна дистанція між
чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий грунт
для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових
конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини роз- різнюються
корпоративні (прагматичні) і альтруїстичнітипи сімей. У перших
спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій
сім’ї кожний виконує покладенна нього обов’язки лише за умов, якщо інші
виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою
кожного члена сім’ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій
для заохочення виконання рольових обвязків. Сімейеа група може мати
подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісного та емоційно
пов’язаною, але в ії членів відсутня готовність поступитися власними
інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття («що
ти для мене, те й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя, так і в
стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і
скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту що отримав
натомість. Психологічна рівновага в таких сім’ях дуже нестійка. Цінність
кожного визначається тим, якою мірою.він може задовольнити прагматичні
установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тил
особистості з настановою «жити для себе».

Спілкування в альтруїстичних сім’ях грунтується на сві- домому
визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших.
Поведінка членів сім’ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами
— за принципом «житии для інших». Кожний у такій сім’ї с цінністю сам по
собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім’ї
матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін.
Навіть члени сім’ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не
стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв’язків роз- різнюються
відкриті і закриті сім’ї. У відкритих особистісна спрямованість не
обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім’ї включені
в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім’ї с прагнення до
нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний
потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній
сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім’ї є комунікативне самодостатніми. Кількість
позасімейних соціальних контактів у них’надто обмежена, і, як правило,
вони не прапгуть до їх розширення. Головне — це твоя сім’я і родинні
зв’язки, а все інше — тло, на якому проходить життя. Власна сім’я
посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім’ї, її здатності при-
стосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні
(консервативні) сім’ї. Гнучкий тип сім’ї характеризується здатністю
швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя.
Інертні сім’ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни
вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім’ї єдиновладні
(авторитарні) і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось
одного — чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення
приймяються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим
показником поділяють сучасні сім’ї на неопатріархальні і
неоматріархальні.

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів
родини в прийнятті рішень, або функціональнии розподіл влади: в одних
сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх —
хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей’ має істотне
значення для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли
відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так,
в інтегрованих, гармонійних, емоційно об’єднаних, з альтруїстичними
установками сім’ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна
ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й
оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В
дезінтегрованих сім’ях єдиновладдя може бути джерелом постійного
психологічного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо
умовна. Характеризуючи сім’ю як той чи інший тип, беруть до уваги
перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються
від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи — це наукова абстракція, яка
потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані
типи, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному
співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання
сім’ї психологічної допомоги доцільно визначати тип сім’ї за домінуючою
ознакою, наприклад так: «швидше інтегрована, ніж роз’єднана, і т. п.».

Список використаних джерел

1.Степан Геник . Усе починається з родини . // Л.,2000р.

2. Степан Геник . Людина , сім`я , Україна . // Л.,2000р.

3.Психологія . / Видання третє , стереотипне / За ред. членакоресподента
АПН України Ю.Л.Трофімова / Київ „Либідь” , – 2001р.

4.Савельичева В.Л. Жінка зробить чоловіка щасливим , якщо почує його
„хочу”// Світи . – 1993.- №3.

5.Андреева Г.М. Спілкування і оптимізація спільної діяльності .-

М.:МГУ, 1987р.

6.Дульская О. Стриляйте девушки … глазами . // АИФ . Здоровье.- 1999г.

7.Лао-Си. Тао-те-кинг, или Писание о нравственности . Перевод с
китайского . – М .: Знание , 1991г.

8.Дако П. Нове мистецтво жити . Переклад з французької . , 1995р.

9.Обозов Н.М. Психологія між особистісних відносин . – К. : Либідь ,
1990р.

10.Рождественская М . Тисяча способів вивести чоловіка (жінку)

з себе . // Сім`я . 2000.- № 9.

11.Рінінська М. Сімейні чвари . // Сім`я . 2000.- № 9.

12.Бєлатов С.А. Дев`ять правил чвари подружжя . // АІФ. Україна . –
2000. – №7 .

13.Сатир В. Как строить себя и свою семью / Перевод с английского . М .
: Педагогика . 1992г.

14.Катина Л. Надежды маленький оркестрик // Света . 1996. – №10

15.Петровский А.В. Психология о каждом из нас и каждому из нас о
пхологии . М . Российский государственный гуманитарный

университет , 1996г.

16.Суходольський Г.В. Основи психологічної теорії діяльності . Л. :
Видавництво ЛГУ , 1988р.

17.Герасимів А. Як зберегти любов чоловіка . // Християнка . – 1999. –
№7 / 8 .

18.Витек К. Проблемы супружеского благополучия . – М .: Прогресс .
1988г.

19.Чехова В. Настоящая жена . // Семья . 1999. – №40.

20.Сыменко В.А. Супружеские конфликты . – 2-е изд., перераб.

и доп. – М. : Мысль , 1989г.

21.Берн Э. Игры , в которые играют люди . Люди , которые играют в игры .
/ Пер. с англ. ; Худ. обл. М.В. Драко . – 2-е изд.–

Мн. : ООО „ Попудри” , 2000г.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020