Робота над словом в хорі (над орфоепією).
Вимова слів під час співу повинна бути не тільки ясною, але в характері
і стилі твору, і зміст літературного тексту.
Більшість творів для хору безпосередньо пов’язані з літературним
текстом, де музика і слово в творчій єдності розкривають художній зміст
твору. Засобами донесення літературного тексту до слухача є дикція.
Дикція (від лат. actio – вимова тексту) чітка вимова слова, які тісно
пов’язана в музиці з орфоепію – норма правильно вимови при вокальному
виконанні. Технічно вірно і правильно вироблені прийоми цих засобів
дають можливість набути чіткої і легкої вимови, що полегшує донесення до
слухача поетичного змісту твору, що виконується.
Працюючи над твором, диригент повинен бути впевнений, що у всіх випадках
кожне слово матиме виразну вимову і завжди правильно сприймається, що
текстова сторона не ігнорується, а перебуває на одному рівні з
вокальною. Синтез слова і музики створю додаткові труднощі для хорових
виконавців, бо від них вимагається робота над двома текстами – музичним
та літературним. В партитурах тексті завжди пишеться за правилами
граматичного правопису. Слід зазначити, що відносно практичнішого
розміщення тексту в хорових творах деякі спроби робили і
композитори-хоровики, і диригенти хору, але широко співацького
застосування вони не набули. Тим часом не можна не відзначити
доцільності та практичної корисності деяких змін в розміщенні складів з
певними порушеннями граматичних правил.
Диригент повинен слідкувати за дикцією, добиватись виконання хором
наступних елементарних правил:
Ярка вимова голосних з правильними для кожної букви положенням і рухом
рота, губ і язика.
Підкреслювання приголосних.
Вимова закінчення, і заокруглення слова.
(Таким чином отримуємо відкриті склади, які вокально зручні для співу).
Необхідно сказати наступне: дикційні труднощі, пов’язані з вимовою
тексту при співі обумовлені тим, що спів легко доступний на голосних, а
приголосні додаються до голосних. Проте невиразне виконання приголосних
ускладнює розуміння змісту літературного тексту. Найкраще вокальне
звучання при чіткій дикції зберігається тоді, коли приголосні звуки
відносяться до наступного складу. При цьому виникають такого роду
труднощі. В академічному співі всі голосні виконуються однотипно,
близько до літери “о” (особливого заокруглення вимагають голосні “е”,
та “с”); великої уваги вимагає одночасне виконання декілька приголосних
в кінці слів (літери “м” і “н” слід розглядати як “співочі”, “с”, і “з”
– як свистячі, необхідно потроювати вимову букви “р”, приховувати
“свистячі” та “шиплячі” приголосні (ч, ш, щ, с, з). Складність складає
виразна вимова тексту в швидких темпах.
Одним із важливих компонентів співу наголос. В слові може бути тільки
один наголос. Це правило зберігає свою силу і в співі. Два наголоси в
слові отримуємо через відсутність навику помягшення ненаголошеного
складу, який припадає на сильну доля тексту, або відносно довгу
тривалість; чи через невміння зняти голос, який утворений інтонаційним
рухом (за допомогою характерного інтервального ходу).
Також важлива дія дикції на нюанси.
Сильні нюанси (??????) потребують чіткої і підкресленої дикції. По
іншому вони стають в’ялими, втрачаючи свої характерні риси.
Тихі нюанси (р, рр.) при повільних темпах потребують зм’якшеної дикції,
дуже обережного підкреслювання приголосних і м’якої вимови закінчень,
або р і рр становляться грубими.
Велике значення має дотримання в тексті пауз та цезур. В хорових творах
зустрічаються моменти, коли різні голоси виконують одночасно різні
тексти. Якщо всі слова будуть в цьому випадку вимовлятися однаково, то
текст не буде ясний для слухачів. В такому випадку необхідно застосувати
прийом “слововедення”: текст, який виконується повністю (“рухає сюжет”)
вимовляється чітко, виразно: текст, в якому слово виконуються частково,
вимовляється пом’якшено. Таким чином зберігається музична тканина, а до
слухачів доноситься основний зміст тексту.
Безперервно одна із перших задач керівника – добитися від хора доброї
техніки вимови слів, доброї, ясної дикції. Висвітлення подачі текста
пом’якшує слухового сприйняття виконування хорового втору.
Для того щоб дикція служила ціллю художнього-виразного виконування,
необхідно приймати його всіх різновидностях, в співвідношенні з
характером твору, а також в співвідношенню із значенням тої чи іншої
партії хору і втому чи іншому місці твору.
Дикційні навики помагають хору виділити найбільше важливі по змісту
слова текста. Звичайно співаючи з кульмінацією музичних фраз. Тому
посилення звука кульмінаційних моментах супроводжується більш чіткою
вимовою даних місць текста.
Вибирайте дикцію – без неї навіть добре виконане губить задум. Вкушайте
цю ідею співакам, щоб вони визнали необхідність вибирання навиків,
потрібних для чіткого вимовлення слів. Показуйте на своєму прикладі
положення рота для кожної голосної. Співайте цілі фрази з недуже
натренованими положеннями губ. Частіше згадуйте співакам, що нерухомі
губи, – смерть для дикції.
І так, точний ритм, правильний темп, і чітка дикція робить
естетично-художній нюанс живим.
Живі нюанси дають вираження. Вираження – душа виконання.
Диригент повинен виховати в хорі свідоме відношення до словесного
тексту, навчаючого твору і його художнього змісту і дальше – до
володінню всіма способами виразністю його передачі. Добре вироблена
дикція облегшує диригенту в досягненні цієї важливої цілі.
Г.Дмітревський
Якщо хор співає погано, то вини в цьому не його, а самого себе.
Список використаної літератури:
Методика аналізу хорових творів. Ю.М.Серганюк.
Очерки по методике преподавания хоровых дисциплин. А.Егоров.
Робота з хором. Вл. Соколов.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
