Курсова робота
„Банкрутство”
ПЛАН
Вступ.
Поняття банкрутства та його суб?єкти.
Підстави для застосування банкрутства.
Провадження у справах про банкрутство.
Наслідки визнання боржника банкрутом.
Заключення.
1. Поняття банкрутства Суб’єкти банкрутства
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації
підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні”
(ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких
юридичних осіб — (суб?єктів підприємницької діяльності банкрутами з
метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України
від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради
України. — 1992 — №31. — Ст. 440).
Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний
процес регулюється також і законодавством України про
організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у
справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням
вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”.
Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття
якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов’язана з
недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи —
суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для
нього строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати
зобов’язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що
банкрутство має економічний і правовий характер.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю
продовження суб’єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її
економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб?єкт підприємництва
має стільки боргів перед кредиторами і зобов’язань перед бюджетом, що
коли їх вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то майна
суб?єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.
Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому,
що в суб’єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові
вимоги до нього як до боржника. Це майнові
правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом
порядку може призвести до ліквідації суб’єкта
підприємництва.
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає
комплекс процесуальних правовідносин: провадження у
справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство,
задоволення претензій кредиторів, припинення
справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних
правовідносин може розглядатися як ліквідаційний
правовий процес щодо суб’єкта підприємництва.
Суб?єктами банкрутства закон визнає лише юридичних
осіб, причому осіб однієї категорії — суб?єктів підприємництва,
неспроможних своєчасно виконати свої зобов’язання перед кредиторами або
перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх
форм власності
і видів, визначених статтею 2 Закону “Про підприємства в
Україні”, а також про господарські об’єднання згідно з статтею 3 цього
Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені
суб’єкти пойменовані Законом “Про банкрутство” боржниками або
банкрутами.
Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після
того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання
боржника банкрутом.
Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не
займаються згідно статутами (положеннями)
систематичною підприємницькою діяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть
бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними
документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті
суб’єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або
більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як
збори кредиторів. Збори можуть створювати
комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого
комітету є обов’язковим. Повноваження цього
органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет —
необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку
кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні
кредитори, а один спільний, об’єднаний кредитор.
2. Підстави для застосування банкрутства
Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта
підприємництва є економічний фактор, визначеним статтею 1 Закону “Про
банкрутство” — неспроможність суб’єкта як юридичної особи задовольнити
своєчасно пред’явлені до
нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов’язання
перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство
може бути лише письмова заява до Арбітражного суду, яка називається
“заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи”. З такою
заявою до Арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів —
громадянин чи юридична особа, яка має підтверджені належними документами
майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося,
такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені
заставою.
Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи
про банкрутство юридичної особи лише у тому разі, якщо
остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні
вимоги (або сплатити борги за виконавчими документами)
протягом одного місяця.
Із заявою про порушення справи про банкрутство до Арбітражного суду може
звернутися боржник із власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у
разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Боржник
додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський
баланс, іншу інформацію про його фінансове і
майнове становище.
Заявники можуть відкликати свої заяви на будь-якій стадії
провадження, але до прийняття Арбітражним судом постанови про визнання
боржника банкрутом. Якщо заявником є
боржник, він має право відкликати свою заяву лише за згодою кредиторів.
Законом України від 17 червня 1993 р. Перелік суб’єктів, які можуть
звернутися з письмовою заявою про порушення справи про банкрутство,
розширено за рахунок органів державної податкової служби та державної
контрольно-ревізійної служби. Як впливає зі змісту статті 6 Закону “Про
банкрутство”, ці заявники не мають права відкликати подані ними заяви.
3. Провадження у справах про банкрутство
Згідно зі статтею 4 Закону провадження у справах про банкрутство
регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (далі – АПК) з
урахуванням особливостей, передбачених Законом.
Отже Арбітражні суди, розглядаючи справи про банкрутство, повинні
застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають
універсальний для судового розгляду характер, у тому числі статті
14-1, 12, 15, 17, 20, 22, 28-30, 32-40, 43-53, 65-68, 70-74, 76-77,
79-81, 86-87, 89-111, 119.
Статті АПК, що регулюють виключно вирішення господарських спорів у
позовному провадженні, не можуть застосовуватися у провадженні зі
справ про банкрутство. Такими, зокрема, є статті, що визначають
доарбітражне врегулювання спорів (статті 5 – 11), коло учасників
позовного провадження (статті 18, 19, 21, 23 – 27).
Статті АПК, що визначають рух процесу (статті 62, 63, 79 – 81),
застосовуються у провадженні зі справ про банкрутство з
урахуванням змісту процесуального режиму цієї категорії справ.
Тому Арбітражні суди у процесуальних документах повинні посилатися як на
відповідні статті АПК, так і на пункти цього роз’яснення.
Провадження у справах про банкрутство складається з процедур
встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності
вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за
заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і
санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника
банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення
вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута.
Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від
позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог
кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно зі статтею 15 АПК справи про банкрутство розглядаються
Арбітражними судами Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя за місцем знаходження боржника, яке визначається
місцезнаходженням його постійно діючого органу (стаття 30
Цивільного кодексу України, далі – ЦК).
У разі непідсудності справи про банкрутство даному Арбітражному
суду останній надсилає матеріали справи за встановленою
підсудністю відповідно до вимог статті 17 АПК.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону підставою для порушення Арбітражним
судом справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з
кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або
державної контрольно-ревізійної служби.
У відповідності з пунктом 2 статті 121 Конституції України та пунктом 6
частини другої статті 20 Закону України “Про прокуратуру”
прокурори також мають право звертатись до Арбітражного суду із
заявами в інтересах громадян і держави в порядку, передбаченому
Законом. Повноваження прокурора визначаються статтею 29 АПК.
Сторонами у справах про банкрутство є кредитори, а у випадках,
передбачених статтею 11 Закону, – збори або комітет кредиторів і
боржник (після винесення постанови в порядку, передбаченому
статтею 13 Закону, боржник набуває статусу банкрута).
Порушуючи справу про банкрутство за заявою кредитора,
Арбітражний суд повинен виходити з такого.
Кредиторами, що мають право порушити справу про банкрутство,
можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають
підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім
кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Зазначені документи повинні свідчити про те, що боржник неспроможний
задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги
або сплатити борг за виконавчими документами.
Кредитор повинен подати як доказ неплатоспроможності боржника копію
неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з
банківського або кореспондентського рахунку боржника з довідкою
банку, який здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, про
те, що цей документ вміщений до картотеки на окремий
позабалансовий рахунок 9929 “Розрахункові документи обов’язкові до
сплати” (далі – картотека). Довідка банківської установи повинна
зазначати дату, з якої розрахунковий документ вміщений до картотеки.
Відповідно до Інструкції 7 “Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України”, затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 02.08.96 N 204 та Положення про
міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженого постановою
Правління Національного банку України від 21.03.96 N 65, розрахункові
документи, враховані у картотеці, свідчать про наявність,
неоплатність та безспірність боргу, а дата вміщення розрахункового
документа до картотеки визначає початок перебігу строку
неплатоспроможності боржника.
Кредитор має право звернутись до Арбітражного суду з відповідною
заявою після закінчення одного місяця з дня вміщення його
розрахункового документа про безспірне стягнення коштів до
картотеки.
Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, має право звернутись з
заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог,
незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня
для повного задоволення його вимоги.
Кредиторами у розумінні цього Закону крім органів державної
податкової і контрольно-ревізійної служби можуть бути також органи
стягнення, зазначені в статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України
від 21 січня 1993 року N 8-93 “Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів”, оскільки вони уповноважені державою
здійснювати її функції щодо стягнення недоїмок та фінансових
санкцій з платників до державного бюджету, державних цільових чи
позабюджетних фондів.
Усі вимоги кредиторів мають бути заявлені виключно у точно
обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо вимогу заявлено в
іншій валюті, така вимога підлягає конвертації заявником у
національну валюту за курсом, встановленим Національним банком
України на дату подання вимоги до Арбітражного суду. Крім розміру вимоги
заяви кредиторів мають містити підстави вимоги та зазначення доказів,
що обгрунтовують вимогу (документи, що підтверджують борг).
Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна
містити:
найменування Арбітражного суду, до якого вона подається;
найменування боржника, його місцезнаходження;
– зазначення банків, що здійснюють розрахунково-
касове обслуговування, їх місцезнаходження;
перелік його кредиторів і боргів;
перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржника додаються: список його кредиторів і боржників;
бухгалтерський баланс; аудиторський висновок, а також довідка
обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та
платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вміщені до
картотеки. До заяви боржника обов’язково мають бути додані його
установчі документи, а також документи, що свідчать про його
фінансове і майнове становище (претензії, позови, виконавчі
документи тощо).
Арбітражний суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про
банкрутство, якщо: боржник не є юридичною особою або не включений
до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності; подано заяву про
визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або
реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення). Відповідно
до пункту 4 статті 34 Закону України “Про підприємства в
Україні” підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим
з моменту виключення його з державного реєстру України. Зазначене
правило поширюється на всіх суб’єктів підприємницької діяльності.
Під перетворенням слід розуміти вид реорганізації, в процесі
якого змінюється організаційно-правова форма юридичної особи,
наприклад, створення відкритих акціонерних товариств в ході
корпоратизації унітарних державних підприємств; вимоги кредитора
повністю забезпечені заставою.
Арбітражний суд повертає заяву про порушення справи про банкрутство
відповідно до статті 63 АПК, крім випадків, передбачених у
пунктах 5, 6 і 7 частини першої цієї статті. Арбітражний суд
повертає заяву у разі подання її до закінчення строку,
передбаченого у частині другій статті 5 Закону.
Арбітражний суд повертає заяву боржника також у разі неподання ним
аудиторського висновку.
Відповідно до статті 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути
відкликана заявниками до прийняття Арбітражним судом постанови про
визнання боржника банкрутом.
Відкликання заяви кредитора до порушення провадження у справі тягне за
собою наслідки, передбачені пунктом 9 частини першої статті 63 АПК.
Якщо заяву кредитора відкликано після порушення провадження у
справі, останнє підлягає залишенню без розгляду. У разі, коли протягом
терміну, зазначеного в статті 10 Закону, надійшли заяви інших
кредиторів з вимогами до боржника, які визнано Арбітражним судом,
останній залишає заяву первісного кредитора без розгляду (пункт 4
частини першої статті 81 АПК) і провадження у справі триває.
Відкликання заяви боржником здійснюється лише за письмовою згодою
усіх осіб, які визнані Арбітражним судом кредиторами відповідно до
вимог статті 10 Закону.
Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про
банкрутство визначається суддею.
У попередньому засіданні, яке проводиться у строк, встановлений
статтею 8 Закону, суд має остаточно з’ясувати обгрунтованість
заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та
неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника
у попередньому засіданні з’ясовуються ознаки його реальної чи
потенційної неплатоспроможності.
Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника, Арбітражний суд своєю
ухвалою зобов’язує заявника подати за його рахунок до офіційного
друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів
України (газети “Голос України” і “Урядовий кур’єр”) оголошення про
порушення справи про банкрутство. В газетному оголошенні повинні
обов’язково міститися реквізити, зазначені в статті 8 Закону.
Заявник повинен подати до Арбітражного суду примірник газети з
надрукованим оголошенням.
Оскільки в Законі не обмежений строк подачі заявником
зазначеного оголошення, Арбітражний суд може своєю ухвалою
призначити його, якщо заяви про порушення справи про банкрутство
надійшли і від інших кредиторів.
Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.
Якщо заявник не виконає вимоги ухвали щодо публікації оголошення
в призначений строк, Арбітражний суд має право залишити його заяву про
порушення справи про банкрутство без розгляду на підставі пункту 5
частини першої статті 81 АПК. За наявності інших заяв про порушення
справи про банкрутство Арбітражний суд зобов’язує подати
відповідне оголошення кредитора, чия заява про порушення справи про
банкрутство надійшла другою. Ця ухвала також надсилається усім
виявленим кредиторам.
За результатами попереднього засідання Арбітражний суд, у разі
необхідності, ухвалою призначає розпорядника майна боржника.
Розпорядник майна відповідно до статті 9 Закону здійснює
повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Він має
право давати обов’язкові приписи або накладати заборону на дії
адміністрації юридичної особи боржника у випадках здійснення
останньою актів відчуження або іншої передачі майна, що належить їй на
тій чи іншій підставі. В той же час розпорядник майна не має права
втручатись в оперативну господарську діяльність адміністрації
юридичної особи.
Згідно зі статтею 9 Закону Арбітражний суд покладає функції
розпорядника майна на банк, що здійснює розрахунково-касове
обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо
боржник – державне підприємство, організація, або іншу особу за
пропозицією боржника чи кредитора. У разі призначення
розпорядником банку, або Фонду державного майна, або іншої
юридичної особи повноваження розпорядника від імені зазначених
установ здійснюють їх службові особи відповідно до законодавства,
статуту (положення) або інших установчих документів цих органів.
Закон не виключає призначення фізичної особи розпорядником майна за
пропозицією боржника чи кредитора.
У разі порушення справи про банкрутство комерційного банку функції
розпорядника майна слід покладати на Національний банк України, а
щодо банкрутства страхових компаній – на Укрстрахнагляд.
Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може бути
призначений розпорядником майна боржника.
У разі ухилення зазначених вище органів від делегування свого
представника для виконання функцій розпорядника майна боржника ці
органи можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої
статтею 119 АПК.
Призначення розпорядника майна не виключає вжиття
передбачених статтею 67 АПК заходів забезпечення майнових
інтересів кредиторів, тобто поєднання цих інститутів.
Арбітражний суд за заявою кредиторів, клопотанням призначеного
ним розпорядника майна, якщо адміністрація юридичної особи боржника
ігнорує законні приписи останнього, або зі своєї ініціативи може
вжити заходів, передбачених статтею 67 АПК, щодо майна боржника з
метою забезпечення майнових інтересів кредиторів.
Зазначені заходи можуть бути вжиті одночасно з порушенням справи про
банкрутство або після цього на будь-якій стадії провадження у справі
про банкрутство.
У процедурі банкрутства можуть бути застосовані, зокрема, такі
заходи забезпечення майнових інтересів кредиторів, як:
накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать боржникові,
а також іншим особам, які відповідно до актів законодавства або
установчих документів боржника відповідають за його зобов’язаннями;
заборона боржникові вчиняти певні дії, наприклад, щодо відчуження у
будь-який спосіб належних йому основних фондів тощо;
заборона власникові майна боржника або уповноваженому ним органу
вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної
особи-боржника;
зупинення стягнення, зверненого на майнові активи боржника на підставі
виконавчого або іншого документа, за яким списання здійснюється у
безспірному порядку.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в
офіційному друкованому органі заяви з майновими вимогами до
боржника згідно зі статтею 10 Закону мають право подавати всі
кредитори незалежно від настання терміну виконання зобов’язань.
Наприклад, банки можуть подавати заяви про повернення кредитних коштів,
навіть якщо строк їх повернення за договором кредиту не настав.
Працівники підприємства-боржника, які припинили трудові відносини
до порушення провадження у справі про банкрутство, також мають право
звертатись з вимогами про погашення заборгованості, що випливає з
трудових відносин, у порядку, передбаченому статтею 10 Закону.
Аналогічні вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили
трудових відносин, підлягають задоволенню на підставі пункту 2 статті 21
Закону.
Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, має право
заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах місячного
терміну, встановленого у статті 10 Закону, навіть якщо ці вимоги мають
спірний характер.
Кредитор, майнові вимоги якого забезпечені заставою, має право
заявити згідно зі статтею 10 Закону вимоги до боржника на суму, що не
забезпечена заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і
фактичною виручкою від продажу предмета застави.
Кредитори, що мають майнові вимоги за борговими
зобов’язаннями з наростаючими сумами пені, процентами, можуть
подавати заяви і після винесення Арбітражним судом постанови про
визнання боржника банкрутом, оскільки згідно зі статтею 15 Закону саме
з дати прийняття цієї постанови припиняється нарахування пені та
процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Тому
Арбітражний суд відповідно до статті 53 АПК має підстави для
відновлення строку, встановленого статтею 10 Закону.
? ? ¬ ® ° ? ? ¶ ? ? 1/4 3/4 A ///////iaeaeaeaeO////////////
&
L
!B”p$N(P(c(®.?0`3
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
